Тенденції розвитку вищої освіти в країнах Західної Європи

                                                                                                                                 С. Лісова

 

 

У статті аналізується досвід провідних країн світу у створенні ефективних систем управління якістю освіти з метою визначення перспектив удосконалювання якості вищої освіти в Україні.

 

В статье анализируется опыт развитых стран мира в создании эффективных систем управления качеством образования, с целью определения перспектив совершенствования высшего образования в Украине.

 

In article experience of the advanced countries of the world in creation of effective control systems by quality of education is analyzed, with the purpose of definition of prospects of perfection of higher education in Ukraine.

 

Розвиток вищої школи західноєвропейських країн в останні три десятиліття відзначався істотними структурними перетвореннями, нововведеннями в організації вузівської науки й підготовці наукових кадрів, інтеграцією вищої освіти, науки й виробництва, змінами в професійній структурі фахівців, що випускаються вузами.

Останнім часом уряди більшості західноєвропейських країн реформували, переглянули або зробили реструктуризацію національних систем вищої освіти. В основі цих реформ лежать глибокі зміни в цілях й завданнях вищої освіти, і відповідно, у властивостях її інститутів і споживачів. Тепер є очевидною необхідність адаптації університетів й інших інститутів вищої освіти до складних умов сучасної дійсності.

Тут і надалі термін «вища освіта» використовується для позначення університетів й інших вузів, які надають дипломи про вищу освіту й присуджують наукові ступені. Такі програми звичайно припускають як мінімум три роки очного навчання й розробляються для надання кваліфікацій, достатніх для освоєння професії, що вимагають високого рівня знань і науково-дослідної діяльності. У деяких країнах університети й інші ВНЗ, крім програм вищої освіти, пропонують навчання, яке можна було б класифікувати як програми більш низького рівня [1].

Метою даної статті є аналіз основних тенденцій в розвитку вищої освіти в країнах західної Європи, що має велике значення для перспектив удосконалювання якості вищої освіти в Україні.

Огляд архітектури систем вищої освіти охоплює по визначенню всі різні типи вищої освіти, незважаючи на те, що деякі теми підпорядковані, скоріше, до підсистеми університетської освіти. Основну увагу ми приділяємо країнам – членам Європейського Союзу (ЄС) і Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), але маємо зазначити, що перспектива, у якій виявляються тенденції й проблеми вищої освіти, у багатьох відносинах характерна для всієї Європи в цілому.

Один з основних висновків, якому можна зробити на підставі огляду, підготовленого Йетте Кирстен (див. Частина II сьогодення документа «Відомості про навчальні структури вищої освіти в країнах ЄС й ЄЕС»), а також інших джерел полягає в тому, що загальна картина курсів навчання, програм і ступенів надзвичайно складна й різноманітна [2]. Це обумовлено істотними розходженнями таких ключових факторів, як:

• тип, широта й тривалість середньої освіти з погляду віку й підготовки до подальшого навчання;
• наявність або відсутність підсистем вищої освіти, їхня роль і масштаб, взаємини між ними й можливість переходу з однієї підсистеми в іншу;
• доступ до вищої освіти (від відкритого вибору до різних форм відбору й numerus clauses – обмеження при прийомі у всіх або в деяких секторах) ;
• оплата навчання (від посібників до диференційованих або узагальнених систем оплати навчання) ;
• організація навчання з погляду календарю (від річних курсів до блокових модулів), вибору (від установленого навчального плану до практично вільного вибору), періодичності й типу іспитів (постійні іспити, підсумкові іспити за кредит або тільки блок іспитів після декількох семестрів навчання) ;
• і, нарешті, структура, число й тип ступенів, що присуджують, і тривалість навчання для їхнього одержання.

У рамках окресленого кола питань у більшості країн західної Європи, робляться спроби:

• окреслити основні області подібності й розходження в структурах систем і підсистем вищої освіти в Європі,
• виявити істотні тенденції в Європі й у глобальному оточенні, здатні вплинути на ці структури,
• указати можливі шляхи до зближення й більшої ефективності в майбутньому.

Європейська вища освіта функціонує у нових умовах, які характеризуються глобалізацією, новими комунікаційними технологіями, англійською мовою як мовою міжнародного спілкування [lingua franca), зростаючою конкуренцією й комерціалізацією.

В багатьох країнах помітна тенденція до більшої автономії університетів, а в деяких випадках – і інших вищих навчальних закладів. Нові закони в Австрії, Італії, Фінляндії й Польщі враховують цю тенденцію, хоча університетська автономія в різних країнах розуміється по-різному в тім, наприклад, що стосується використання державних субсидій, можливості відбору студентів, підвищення плати за навчання, присудження ступенів і т. д. [3]

У той же час цей рух супроводжується прийняттям нових, більше суворих або більш докладних процедур контролю й оцінки якості. У деяких випадках для всіх секторів вищої освіти застосовується єдина система оцінювання (Португалія, Великобританія). Створюване в Італії нове відомство буде контролювати наукові дослідження (як раніше) і викладання (нововведення). У допомогу відомству надаються п'ять спеціалізованих органів для кожної із установлених предметних областей. У Німеччині нове відомство, створене КМ К і прикріплене до HRK, буде займатися акредитацією нових бакалаврських і магістерських курсів у співробітництві з регіональними й спеціалізованими (предметними) відомствами. У Нідерландах також планується створення нового, незалежного відомства по оцінюванню [4].

Результати оцінки навчальної діяльності ВНЗ усе більшою мірою враховуються при виділенні їм державних субсидій.

Найбільш очевидним наслідком даних тенденцій є стрімкий розвиток у Європі нового освітнього сектора, що функціонує паралельно із традиційним національним, часто безкоштовною вищою освітою, що регулюється державою. Введення нових навчальних програм і структури кваліфікацій підсилює потребу в контролі якості без національних кордонів й у порівняльній оцінці навчальних програм й освіти в Європі. Пропонуються чотири основні напрями спільних дій:

• загальна європейська кредитна система;
• єдина, гнучка структура кваліфікацій;
• посилений європейський аспект у контролі й оцінці якості;
• розширення доступу для європейців до нових освітніх можливостей у Європі [4].

Помітними рисами європейського простору вищої освіти й основних принципів його створення у найближчі роки є:

• якість: реформи, що стосуються кредитних систем або структури ступенів, не можуть замінити зусиль по поліпшенню й забезпеченню якості програм, викладання й навчання;
• мобільність: самою потужною рушійною силою перетворень у вищій освіті служить і буде служити зростаюча інформованість про альтернативні підходи й передові методи, що існують в інших країнах;
• різноманіття: міри, які не враховують усього культурного, мовного, освітнього різноманіття Європи, можуть поставити під загрозу не тільки досягнення, але й перспективи зближення в майбутньому;
• відкритість: європейська вища освіта може виконати свою місію тільки в руслі світового розвитку, заснованого на конкуренції й співробітництві з іншими регіонами світу [4].

Сьогодні, з одного боку, уряди набагато більше зацікавлені в забезпеченні того, щоб заклади освіти допомагали відповідати економічним і соціальним потребам, з огляду на їхню значущість у суспільствах, орієнтованих на знання. З іншого боку, вони визнають, що централізоване планування формування знань, викладання й навчання найчастіше є неефективним. Не реалізація окремих проектів і не висування приватних ініціатив, а координація вже запущених процесів забезпечує адекватність прийнятих мір загальному стратегічному пріоритетові.