+3 8(066) 185-39-18
fбудь-якої галузі права, науки і техніки, що виявляться потрібними в роботі.
Відомі різні види правосвідомості. По суб'єктах правова свідомість підрозділяється на: індивідуальне, групове, суспільне.
Індивідуальна і групова правова свідомість носить суспільний (соціальний) характер. Суспільна і групова правосвідомість не існує поза індивідуальним.
З погляду глибини відображення правової діяльності звичайно виділяють три рівні правосвідомості: повсякденне (емпіричне), наукове (теоретичне), професійне.
Повсякденна правосвідомість складається стихійно, під впливом конкретних умов життя, особистого життєвого досвіду і правового утворення, доступного населенню.
Теоретичне (наукове) правосвідомість, на відміну від повсякденного, формується на базі широких і глибоких правових узагальнень, знання і закономірностей і спеціальних досліджень соціально-правової дійсності. Саме наукова правосвідомість повинна бути безпосереднім джерелом правотворчості, служити удосконалюванню юридичної практики, тому що немає нічого більш практичного, чим гарна теорія.
Професійна правосвідомість – це правова свідомість юристів. У залежності від предмета відображення в правосвідомості юриста утворяться сфери, що відповідають різним галузям правових відносин (наприклад, господарським, комерційним, правовою-правовим-цивільно-правовим, правовою-правовим-кримінально-правовим, кримінально-процесуальним і т. д.). Сутність і особливості правової свідомості юристів конкретизуються в змісті правової ідеології і правової психології, у системі властивій даній професійній групі правових знань, представлень, установок, ціннісних орієнтації і т. д. Правова свідомість юристів повинна бути теоретичним. До нього цілком підходить такий ступінь вираження, як ідеологічний рівень. Юристи традиційно входять у перелік представників ідеологічного стану. Основна мета науки – виділити конкретні особливості правосвідомості юристів, насамперед ті, котрі дозволяють бути висококваліфікованим фахівцем, строго і неухильно дотримуватися законності. Порівняльні дослідження різних соціально-демографічних, вікових професійних і інших груп і шарів законослухняного населення, різних категорій злочинців і юристів-професіоналів (прокурорів, адвокатів, суддів, слідчих, співробітників органів внутрішніх справ і т. д.), що проводилися протягом 15 останнього років, дозволили розширити уявлення про правосвідомість юристів.
Внутрішня структура правосвідомості містить у собі два основних елементи: Правова ідеологія, Правова психологія.
Правова ідеологія – є систематизоване наукове вираження правових поглядів, принципів, вимог суспільства, класів, різних соціальних груп і шарів населення, окремих індивідів.
Правова психологія – це сукупність правових почуттів, настроїв, ціннісних відносин, бажань і переживань, характерних для всього суспільства в цілому чи конкретній соціальній групі.
60. Правове виховання (ПВ) : поняття, способи, методи, ефективнiсть
ПВ- це цілеспрямована, послідовна, систематична діяльність держави і її органів, а також громадських об’єднань і організацій по формуванню певної системи правових знань, вмінь і навичок, правового мислення, правових почуттів почуття права, законності, почуття поваги до права і закону, почуття поваги до тих соціальних цінностей, які регулюються і охороняються правом і законодавством.
ПВ здійснюється в певних формах. Їх більше 20, але основними є:
Правова освіта – найбільш ефективна і результативна форма, оскільки вона дає певну систему правових знань. Здійснюється в школах, технікумах, вузах, курсах підвищення кваліфікації.
Правова пропаганда – розповсюдження певних правових ідей, законодавства серед великої кількості населення – напр. Правові програми по TV (Людина і закон), трансляції по радіо, окремі лекції.
Правова агітація – розповсюдження правових ідей, знань серед невеликої кількості населення. – здійснюється, як правило, безпосередньо агітатором. Це можна спостерігати під час виборів, коли агітують не тільки за кандидата, але й за прийняття певного закону тощо.
Правова просвіта – дуже тісно пов’язана з правовим навчанням і пропагандою, але має обмежені завдання – дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз’яснити діюче законодавство.
Правомірна соціально-активна діяльність чи поведінка – форма ПВ, яка здійснюється практично в процесі реалізації норм права: використання, дотримання, виконання і застосування. Напр. Участь в охороні громадського порядку, чергування.
Методи ПВ – це сукупність прийомів або способів, при допомозі яких здійснюється формування правових знань, вмінь і навичок, а також формуються почуття поваги до права, до закону і тих соціальних цінностей, які охороняються і регулюються правом. До методів ПВ відносяться: метод переконання, покарання, позитивного прикладу, наочності, розв’язання юридичних казусів, заохочення, критика і самокритика, метод навіювання, наслідування тощо.
ПВ може бути ефективним лише тоді, коли воно здійснюється на основі певних принципів: має певну систему, здійснюється цілеспрямованості безперервно, має послідовність, забезпечено певними засобами і кадрами.
61. Матеріалістична правова школа
Представлена в роботах основоположників марксизму-ленінізму і їхніх послідовників. В основі матеріалістичної теорії лежить теза про те, що право є вираження і закріплення волі економічно пануючого класу. Як і держава воно є продуктом класового суспільства. Воно носить класово-вольовий характер. Виникнення й існування права порозумівається необхідністю нормативного регулювання суспільних відносин в інтересах економічно пануючого класу. Марксистсько-ленінське навчання бачить сутність права в його класовості і матеріальній обумовленості. Конкретизуючи положення Маркса, Ленін пише, що в першій фазі комуністичного суспільства “буржуазне право” скасовується не цілком, а лише почасти, у міру вже досягнутого економічного перевороту, тобто лише стосовно засобів виробництва. “Буржуазне право” визнає їхньою приватною власністю окремих осіб, а соціалізм робить їхньої спільною власністю, і тільки в цій частині “буржуазне право відпадає”. Але воно залишається у своїй іншій частині: у якості регулятора розподілу праці і розподілу продуктів між членами суспільства. Такий “недолік” марксистсько-ленінська теорія вважає неминучим у першій фазі комунізму (після скинення капіталізму), тому