Теорія тоталітаризму

Ідейне обґрунтування тоталітаризму міститься вже у теоретичній спадщині Стародавнього Сходу. Автократична традиція в управлінні суспільством була властива не тільки цивілізаціям Сходу, а й Античності. У творах античних мислителів простежуються ознаки майбутнього тоталітаризму: по – перше, тотальний контроль держави над громадським і особистим життям; по-друге, застосування у суспільній практиці силових методів і терору; по-третє, поширення принципу колективізму і придушення індивідуальних рис; по-четверте, прагнення до економічної і культурної автаркії; по-п’яте, мілітаризація суспільного життя; по-шосте, воєнна експансія як засіб вирішення економічної і політичної кризи.

Модель тоталітарно зорієнтованої держави і такого ж управління суспільством знаходить власне продовження й в епоху європейського Відродження. Зокрема, позиції Н. Макіавеллі стали одними із центральних у формуванні ідейних засад тоталітаризму. В утопічних теоріях Т. Мора, Т. Кампанелли простежуються характерні риси майбутнього тоталітаризму: поділ суспільства на «корисні» і «некорисні» верстви із силовим залученням останніх до праці; примусове регулювання природного приросту населення; відсутність приватної власності; відсутність у населення свободи вибору, його тотальна політизація.

Починаючи із XVII століття, окреслюється «ліберально-демократичний напрям» ідеології тоталітаризму, представлений Т. Гобсом і Ж. Ж. Руссо. В ідеях Т. Гобса постає уся школа тоталітарних вчень, суть яких полягає в тому, що саме підлеглі є матеріалом для держави. Ідея безмежних можливостей розуму завершилася міфом переможної визвольної революції і міфом бонапартистської завойовницької модернізації Європи та Світу. Проте антиреволюційна критика, яка була спрямованою на перетворення політико-ідеологічних концепцій в систему міфів, створювала нову форму консервативної і просто реакційної міфології.

Обґрунтування тоталітарності держави і апологій насилля у політиці знайшли подальший розвиток у працях Г. Ф. В. Гегеля, К. Маркса і Ф. Енгельса. Завдяки ідеям Г. Ф. В. Гегеля та К. Маркса виникло поняття «тоталізації» як історичного поступу у напрямі до примирення або розв’язання усіх протиставлень, суперечок чи незгод через включення у всеохопне, але не статичне ціле.

Серед ідейних джерел, що обґрунтовували практику творення нового суспільства, був націонал-більшовизм як явище політики і практики сталінізму у Росії та за її межами.

Ідейно-теоретичну основу націонал-соціалізму складали теорія «органічного розвитку» людського суспільства, що виходила із німецького романтизму (Й. Фіхте), расового вчення (Г. Гюнтер, Л. Клас, Е. Фішер), та соціал-дарвінізму, містичної «теософії» (С. Чемберлен, Ланге) і аріософії (Р. фон Ліст), ідеології «особливого шляху» (І. Пленге, Е. Трельч, Ф. Ніцше), а також офіційні джерела: твори А. Гітлера і А. Розенберга. Аналіз ідейно-теоретичних засад тоталітаризму сприяв розкриттю ідеології тоталітаризму. Остання є складовою авторитарно-тоталітарної політичної думки, яка свого практичного апогею досягла у ХХ столітті.

Аналіз етимології терміну «тоталітаризм» та його змісту дає підстави для використання його у трьох аспектах:

1. Емоційно-оціночному; негативне забарвлення терміну надали у 20-их роках італійські опозиціонери фашистів – Дж. Амендола і Г. Габетті як за репресії щодо опозиційних партій, так і за застосування диктаторських методів всеохопного державного контролю, що ставала життєвою нормою.

2. Політико-ідеологічному; власне до політичного лексикону термін було введено Б. Муссоліні, що проголосив мету створення тоталітарної держави.

3. Науковому, дослідження якого почалися у 20-х роках ХХ століття критиками фашизму Дж. Амендолою (1923р.), Лелю Вассо (1925р.), Г. Геллером (1929р.). З’ясовувалися особливості тоталітаризму. Останій розглядався у якості форми панування.

Після Другої світової війни розпочався новий етап ґенези класичної теорії тоталітаризму. Цьому сприяло:

розширення джерельної бази;

сильний вплив комунізму у світовій політиці;

відкрите форматування світу на дві діаметрально протилежні ідеологічні системи;

потреба в обґрунтуванні ідеологічної боротьби проти комуністичної системи [5, c. 143].

Подальшим у розвитку теорії тоталітаризму було визначення його сутнісних ознак, висновок щодо можливості встановлення тоталітарної диктатури навіть у ліберально-демократичних суспільствах, таких, як США, що є наслідком логічного розвитку певних рис індустріального суспільства.

Можна виділити змістовні напрями, які пов’язані з розкриттям ідейних та теоретичних питань дослідження тоталітаризму.

Перший напрям розглядає тоталітаризм як явище світової історії, що поступово сформувалось із авторитарних традицій давніх деспотій і триває впродовж усієї історії людства; відмінність полягала лише у ступені «тотальності» суспільства (М. Бердяєв, П. Сорокін, К. Поппер, Б. Мур).

Другий напрям співвідносить тоталітаризм із ХХ століттям, вбачаючи його витоки, по-перше, в ідейних традиціях європейського Просвітництва; по-друге, в антиліберальних політичних течіях кінця ХІХ ст., що розглядали людину як рух до колективної мети (К. Брахер, Дж. Талмонд, Ф. Хайєк).

Третій напрям розглядає тоталітаризм як тоталітарний рух та ідеологію, психологію і масовість суспільства (Х. Арендт, Т. Адорно, В. Райх, Е. Фромм).

Четвертий напрям характеризує тоталітаризм за структурно-фунціональ-ними особливостями (Р. Арон, Дж. Сарторі, Г. Спіро, Л. Шапіро, Х. Лінц).

П’ятий – за інституційними рисами – нова форма правління – автократія (К. Фрідріх, Зб. Бжезинський).

Шостий – за особливою формою політичної культури (Г. Алмонд). Сьомий напрям визначає вплив соціально-економічної модернізації на появу тоталітаризму та його еволюцію (Дж. Каутський, Р. Левенталь).

Аналіз сутності та генезису класичної теорії тоталітаризму дає підстави розглядати тоталітаризм як:

явище світової історії, що сформувалось із автократичних традицій давніх деспотій і досягло свого апогею на конкретно-історичному етапі у ХХ ст.,

як напрям світової політичної думки, що виправдовує необмежену етатизацію, репресивно-терорестичні методи контролю і управління, індоктринацію і маніпулювання свідомістю мас, тощо;

як тип свідомості, що характеризується етатизмом, екстремізмом, радикалізмом, ксенофобією, антианархізмом, правовим нігілізмом, антилібералізмом і який зорієнтований на силу;

як концепт англо-американської політичної науки 50-60-х рр. ХХ ст., який застосовується для характеристики політичних особливостей націонал-соціалістичного, фашистського і комуністичного режимів;

як форму державного устрою та суспільно-політичний лад етатизованих ідеократій індустріальної доби [6, c. 16].

Ідейним джерелом тоталітаризму слугують різноманітні утопічні вчення і доктрини в історичному розвитку, головним змістом яких є раціональне обґрунтування позитивно окреслених цілей майбутнього суспільства. Під тоталітаризмом розуміється система насильницького політичного панування правлячого класу на чолі з вождем, зорганізованого у воєнно-партійний-бюрократичний апарат, яка відображає інтереси апарату і частково інтереси представників маргінальних груп, декласованих елементів, з яких цей апарат складається.

 

 

Баран В. Теорія тоталітаризму: генеза і сутність // Сучасність. – 1996. – № 9. – С. 57-66.

Вонсович С. Г. Теоретичні моделі тоталітаризму та їх еволюція // Політоло-гічний вісник: Зб. наук. праць. – К. : ТОВ «ХХІ СТОЛІТТЯ: ДІАЛОГ КУЛЬТУР», 2004. – Вип. 16. – С. 100-109.

Дискурс тоталітаризму (політологічний аспект) : монографія / С. Г. Вонсович; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К. : ПП Мошак М. І., 2008. – 199 с.

Дослідження сутнісних рис тоталітарного режиму та зіставлення його різновидів у межах теорії тоталітаризму / М. В. Чабанна // Наук. зап. НаУКМА. Сер. Політ. науки. – 2007. – Т. 69 – С. 11-16.

Основи політології: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / М. Ф. Юрій. – К. : Кондор, 2005. – 340 с.

Основи сучасної політології: підручник / М. В. Цюрупа, В. С Ясинська; Київ. держ. акад. вод. трансп. ім. гетьмана Конашевича-Сагайдачного. – К. : Кондор, 2009. – 354 с.

Прикладна політологія: навч. посіб. / О. Д. Бойко, В. П. Горбатенко, С. Г. Дени-сюк, Г. І. Зеленько, А. О. Коваленко, А. О. Корнієнко. – К. : Академія, 2008. – 472 с.

Три моделі тоталітаризму: Порівняльний аналіз фашизму, більшовизму та націонал-соціалізму / Б. Л. Дем’яненко. – К. : Нелень, 2000. – 253 с.