Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Торговельно-посередницька та посередницька діяльність на товарному ринку

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
35
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Сутність, основні види торгівельно-посередницької діяльності
2. Посередницька діяльність. Суб'єкти, предмет і продукти посередницької діяльності. Особливості посередницької діяльності по організації виробничої кооперації та завантаженню вільних виробничих потужностей
3. Визначення обсягів торгівельно-посередницької та посередницької діяльності
4. Ціни на продукти торгівельно-посередницької діяльності
Висновок
Список використаної літератури
 
1. Сутність, основні види торгівельно-посередницької діяльності
 
У сукупності ринкових процесів сучасного товарного ринку швидкими темпами розвивається торговельно-посередницька діяльність. Вона становить невід'ємну частину господарсько-торговельної діяльності суб'єктів інфраструктури товарного ринку. Під господарсько-торговельною діяльністю розуміють діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямовану на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжну діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.
У багатьох джерелах сутність торговельно-посередницької діяльності ототожнюють із поняттям торгівлі і наголошують, що це ініціативна, самостійна діяльність щодо здійснення купівлі та продажу товарів з метою отримання прибутку. Проте в цьому визначенні не висвітлено багатогранності цієї діяльності, бо її необґрунтовано зводять до процесів «купівлі та продажу товарів».
Процеси купівлі-продажу, безумовно, є важливою складовою торговельно-посередницької діяльності, але її зміст значно ширший. Адже торговельне посередництво передбачає виконання на користь виробника (продавця) значного обсягу робіт щодо пошуку контрагентів з купівлі-продажу товару, підготовки та здійснення угоди, кредитування сторін, надання гарантій реалізації товару й отримання відповідних коштів продавцем, страхування товарів та ризиків під час транспортування, проведення рекламних заходів із просування товарів на ринки, надання організаційно-комерційних, консалтингових та інших послуг. Виходячи з цього, можна визначити сутність торговельно-посередницької діяльності.
Торговельно-посередницька діяльність – це ініціативна, самостійна діяльність юридичних та фізичних осіб щодо виконання комерційних операцій, пов'язаних із купівлею-продажем товарів та встановленням комерційних зв'язків від імені, або за дорученням третьої сторони.
Залежно від функцій, виконуваних посередниками, можна вирізнити такі види торговельно-посередницької діяльності:
торговельно-посередницька діяльність із перепродажу товарів;
торговельно-посередницька діяльність зі створення умов для здійснення актів купівлі-продажу, організації товарообігу.
До першого виду належить перепродаж товарів від імені або за дорученням товаровиробника, комісійна й консигнаційна торгівля, інші види перепродаж за дорученням другої сторони.
Одним із таких видів є лізингова діяльність, але зважаючи на її роль у сучасному ринковому процесі та особливості виконання, ми розглядатимемо її окремо.
До другого виду належить діяльність зі сприяння суб'єктам товарного обігу в здійсненні ними операцій купівлі-продажу, створення умов для укладання комерційних угод.
Посередники забезпечують клієнтам пошук контрагентів, підписують угоди від імені продавця, покупця, надають гарантії оплати товару покупцем, вони проводять рекламні компанії та маркетингові дослідження ринків.
Діючи в певному сегменті ринку, посередники, як правило, спеціалізуються на відповідних групах товарів та послуг і тому значно швидше, ніж виробники знаходять контрагентів, зацікавлених у купівлі таких товарів. Це дає змогу виробникові скорочувати транcакційні витрати, збільшувати швидкість обертання виробничого й торговельного капіталу.
Завдяки постійному моніторингу ринкової кон'юнктури посередники мають можливість завчасно інформувати товаровиробників стосовно змін у настроях споживачів, тенденцій розвитку попиту на окремі товари.
Досить часто посередники приймають на себе фінансові гарантії виконання платіжних та інших зобов'язань сторін, підвищують тим самим надійність товарного обміну, та рівень кооперації лізингових операцій. Розвиток ринкових відносин зумовлює швидке розширення видового складу та обсягу посередницьких послуг, серед яких важливе місце посідають транспортно-експедиторські послуги, операції з транспортування і страхування вантажів; митне оформлення товарів; надання послуг з підвищення технічного рівня і якості товарів; здійснення передпродажної підготовки та післяпродажного технічного обслуговування тощо.
Характеристику видів торговельно-посередницької діяльності та основні типи посередників, які її виконують, представлено в таблиці 1.
Головна відмінність торговельних посередників від оптових торговців полягає у різних рівнях відносин між оптовиками і виробниками та між виробниками (оптовиками) і посередниками. Для останніх властива афіліанція, виробник завжди готовий прийти на допомогу посереднику у вирішенні не лише комерційних, а й фінансових та інших проблем. Щоб канали розподілу працювали найкращим чином, виробнику необхідно постійно підтримувати високий рівень довіри та взаємодопомоги їхніх учасників. У багатьох випадках фірми-виробники застосовують позитивні чинники мотивації посередників: значні цінові знижки, пільгові умови угод, компенсацію витрат на рекламу та експонування товару, преміювання, а також змагання між різними посередниками. Зміцнюючи відносини із посередниками компанії, виробники підвищують їхню зацікавленість у збільшенні зусиль в разі збуту продукції. Розвиваючи партнерські відносини, фірма-виробник забезпечує як зростання обсягу продажу своїх виробів, так і підвищення рівня рентабельності своїх посередників.
 
Таблиця 1
Види торговельно-посередницької діяльності та основні типи торговельних посередників
Види торговельно-посередницької діяльностіТипи посередниківХарактер взаємовідносин із товаровиробником, оптовикомХарактеристика виконуваних функцій
 І. Діяльність з перепродажу товарівДистриб'юториНезалежні, частково залежніПідписують із товаровиробником договір щодо продажу товарів на певній території й на конкретний термін. Міжнародна торговельна палата розробила типовий дистриб'юторський контракт, відповідно до якого дистриб'ютори здійснюють операції купівлі-продажу від свого імені й за свій рахунок, але на відміну від звичайного оптовика, мають більш тісні й довірчі відносини з виробником. Найчастіше спеціалізуються на товарах виробничо-технічного призначення, продаючи їх виробникам. 
 ДилериНезалежні, частково залежніЗдійснюють операції з перепродажу від свого імені й за свій рахунок, але в договорах із виробником можуть передбачати виконання окремих зобов'язань, наприклад торгувати продукцією лише цього виробника, вживати заходів щодо просування товару, проводити рекламні акції тощо. 
 КомісіонериНезалежні, частково залежніВступають у фізичне володіння товарами й укладають угоди на купівлю і продаж. їх За дорученням власника (комітента) знаходять на ринку покупця (продавця), укладають від свого імені, але за рахунок довірителя, угоди купівлі-продажу. 
 КонсигнаториЧастково залежніОдна із форм комісійної торгівлі застосовується під час продажу товарів масового попиту. Консигнатор отримує на свій склад партію товару та продає його від свого імені, але за рахунок консигнанта (власника). 
 ЛізингодавціНезалежніКупують товар у власність та передають право на користування ним іншій стороні на умовах строковості, платності
АукціоністиНезалежніЗдійснюють акти продажу товарів від власного імені, але за рахунок третьої сторони. 
ІІ. Зі створення умов для здійснення актів купівлі-продажу, організації товарообігуБрокериЗалежніНе набувають права власності на товар, організовують зустріч покупця і продавця та беруть участь у переговорах
АгентиНезалежні, частково залежніЗдійснюють за дорученням клієнта (принципала) комерційні дії, пов'язані з продажем чи купівлею товару від імені й за рахунок принципала. Залежно від прав та обов'язків агентів і принципалів вирізняють простих агентів, агентів із переважним правом (право першої руки), ексклюзивних агентів (із монопольним правом). 
Комерційні представники, повіреніЧастково залежні, залежніЗгідно з угодою, укладеною принципалом (виробником), діють на певній території і здійснюють збирання замовлень від покупців, надають послуги з доставки товарів, гарантій на ці товари тощо. За дорученням клієнтів (довірителів) сприяють здійсненню операцій купівлі-продажу шляхом укладання угод від імені й за рахунок довірителів. 
 
2. Посередницька діяльність. Суб'єкти, предмет і продукти посередницької діяльності. Особливості посередницької діяльності по організації виробничої кооперації та завантаженню вільних виробничих потужностей
 
Господарсько-торговельна діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, має різні форми. Однією з них є комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності.
Господарський Кодекс України (ст. 295) так визначає його сутність:
«Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє».
Основною діючою особою цієї діяльності є посередник. У зарубіжній ринковій термінології існує багато термінів, які можна перекласти як посередник. Але в усіх випадках серцевиною цього поняття є слово «середній».
Посередник – це такий суб'єкт господарювання, який перебуває посередині між двома іншими й виконує функцію зведення їх з приводу обміну товарами в матеріально-речовій формі чи в формі послуг.
Таким чином, комерційне посередництво відрізняється від інших форм господарсько-торговельної діяльності тим, що посередник не здійснює продаж товару від власного імені й виконує обмежену кількість функцій в інтересах та під контролем клієнта.
Він організовує зустріч продавця та покупця й бере участь у переговорах з приводу умов договору купівлі-продажу товару.
Комерційні посередники, так само як і ті, що займаються оптовою торгівлею чи перепродажем товарів, спеціалізуються чи то на певному асортименті, чи то на різних групах клієнтів. Це дає їм змогу виконувати значний обсяг робіт з підготовки до зустрічі сторін і проведення переговорів. Вони інформують виробника (продавця) про:
кон'юнктуру ринку, технічні, валютні та митні правила; діяльність на своєму ринку конкурентів, їхні ціни, умови поставки та платежу, технічні й споживчі характеристики їхніх товарів; правові обмеження та інші обставини, що мають значення для реалізації товарів на визначеній у договорі території;
інформують потенційних покупців про споживчі характеристики пропонованого товару, проводять активну рекламну компанію;
вживають заходів щодо формування належної репутації та привабливого іміджу продавця;
організовують ділові контакти виробника (продавця) із перспективними покупцями, представниками ділових кіл, управлінських структур та інших організацій, від яких залежить прийняття рішень з укладання угоди купівлі-продажу.
Посередник може також сприяти належному здійсненню угоди, забезпечувати своєчасне і точне виконання договірних зобов'язань сторонами.
У 1996 році Міжнародна торговельна палата розробила Типовий комерційний агентський контракт, згідно з яким головним обов'язком комерційного агента є пошук покупців і збирання замовлень для виробника на виготовлення та постачання пропонованого ним товару.
До операцій комерційного посередництва належать також брокерські операції. Вони здійснюються професійними посередниками, які сприяють укладанню угод між зацікавленими сторонами-клієнтами. Такі посередники виступають як організатори товарного обігу, вони не є сторонами угоди купівлі або продажу, а лише надають необхідну інформацію про умови угоди сторонам, які й беруть на себе зобов'язання за угодою. Брокери працюють, як правило, на підставі окремих доручень клієнта. Головне завдання брокера, відповідно до доручення клієнта, – знайти найвигіднішого покупця на пропонований ним товар (і навпаки) й створити сприятливі умови для підписання контракту між сторонами. Операції посередника з підготовки угоди передбачають надання замовникові комерційної інформації про пропонований обсяг товару та його ціну, технічні та споживчі характеристики, стан ринку; пошуку контрагента та ведення з ним переговорів на основі отриманих від клієнта технічних і рекламних матеріалів; підготовки проекту угоди, доставки сторонам інформації, що сприяє укладенню й здійсненню договору.
Посередник може взяти на себе зобов'язання:
контролювати виконання угоди та висування рекламацій;
надавати гарантію платоспроможності покупця (обов'язки делькредере) ;
добір партії товару певного асортименту;
постійне інформування клієнтів щодо кон'юнктури й тенденцій розвитку певного сегмента ринку.
В угодах, що їх укладають клієнти із посередниками, можуть бути розширені зобов'язання останніх, або укладатися окремі угоди на виконання певних операцій. В усіх випадках угода передбачає розмір та порядок виплати винагороди посереднику за вчинені дії.
Предметом діяльності комерційних посередників, крім організації обігу продукції виробничо-технічного призначення та виробів широкого вжитку, є також сприяння товаровиробникам в ефективному використанні виробничих потужностей, розширенні й удосконаленні виробничої кооперації.
Посередники, як правило, мають тривалі та довірчі відносини з виробниками та володіють інформацією про наявність в останніх унікального обладнання та рівень його завантаженості. За дорученням власника такого майна вони ведуть пошук виробників, які мають потребу у виконанні певних робіт на такому обладнанні, та створюють умови для укладання угоди про кооперацію, або на виконання певного обсягу робіт в узгоджений строк за відповідну плату.
Посередник надає замовникові вичерпну інформацію про технічний стан і характеристику виробничого обладнання, умови його використання, порядок та умови розрахунків за виконану роботу, бере участь у проведенні переговорів, укладанні та здійсненні угоди.
Варто зазначити, що розглянуті види посередництва в чистому вигляді трапляються доволі рідко. Більшість посередників виконують різні види посередницьких операцій або репрезентують інтереси клієнта за багатьма видами товарів.
Різноманітність операцій комерційного посередництва зумовила появу різних типів комерційних посередників. У теорії маркетингу вирізняють такі основні типи їх (табл. 2).
У сучасній господарсько-торговельній практиці діяльність брокерів пов'язана з біржовою торгівлею. Тому характеристику цієї діяльності наведено у відповідному розділі посібника.
 
Таблиця 2
Характеристика основних типів комерційних посередників
Тип посередникаХарактеристика функцій
Прості посередники (брокери) Шукають взаємозацікавлених продавців і покупців, надають їм комерційну інформацію, створюють умови для укладення угоди
Комерційний представник (повірений) Постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладанні ними договорів у сфері підприємницької діяльності
Комерційний агентНадає послуги суб'єкту господарювання в укладанні угод чи сприяє укладанню їх від імені цього суб'єкта і за його рахунок
 
Реалізація суб'єктами господарювання своїх прав, освоєння ними нових сегментів ринку та ринкових ніш зумовлюють швидкий розвиток комерційного представництва. Завдяки діяльності комерційних представників (повірених) товаровиробник отримує можливість просувати свою продукцію на нові ринки, нарощувати обсяги продажу в цільових сегментах ринку, отримувати додаткові конкурентні переваги.
Комерційні представники є залежними або частково залежними посередниками, котрі виконують доручення товаровиробника (довірителя), передбачені в угоді. Вони здійснюють пошук вигідних і надійних покупців, ведуть із ними переговори від імені довірителя, узгоджують усі суттєві умови угоди. У Законодавстві України передбачено, що комерційний представник може бути уповноважений на вчинення лише тих дій, право на виконання яких має особа, яку він представляє. Тобто до повноважень повіреного належить також укладання угоди купівлі-продажу від імені і за рахунок довірителя. «Від імені довірителя» означає, що сторонами угоди являється товаровиробник (довіритель) та покупець, але підписує угоду за довірителя його представник (повірений).
«За рахунок довірителя» означає, що товаровиробник за власний рахунок виготовляє товар, здійснює його поставку, тобто фінансує всю операцію від моменту початку виробництва товару і до отримання плати від покупця та виплати винагороди представникові (повіреному).
Повноваження комерційного представника мають підтверджуватися письмовим договором між ним та особою, яку він представляє, або довіреністю.
Довіреність – це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність від імені юридичної особи видається уповноваженим на це її установчими документами керівником та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.
У Цивільному Кодексі України (ст. 237) наголошено, що не є представником особа, яка хоча й діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому операцій.
Останнє, власне, відрізняє представника від комерційного агента.
Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.
Агентські відносини виникають у разі:
надання суб'єктом господарювання на підставі договору повноважень комерційному агентові на вчинення відповідних дій;
схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.
Залежно від умов агентського договору агентів поділяють на монопольних, агентів із переважним правом продажу, так званих агентів із правом «першої руки» та простих агентів.
Монопольні агенти отримують монопольне право здійснювати комерційне посередництво на договірній території упродовж встановленого строку й отримувати за це винагороду. При цьому довіритель втрачає право самостійно або через інших посередників продавати на договірній території товар, який належить до номенклатури комерційного агента.
Якщо довіритель порушить вказану умову, то згідно із договором комерційний агент має право вимагати від нього виплати встановленої угодою винагороди. Довіритель зобов'язаний відшкодувати агентові збитки, яких той зазнав через допущене довірителем порушення.
Монопольна агентська угода гарантує посереднику, що або всі товари довірителя пройдуть через нього, або він отримає відшкодування своїх витрат. Така угода є вигідною і для посередника, і для довірителя. Агент отримує гарантію стабільного становища на ринку і може інвестувати власний капітал у створення й активне функціонування збутової мережі.
Проте монопольна угода містить певну небезпеку для довірителя. Якщо посередник із будь-яких причин виявиться незацікавленим вести активну збутову діяльність (внаслідок низької конкурентоспроможності товару, недостатнього розміру винагороди, зміни кон'юнктури ринку тощо), то цей ринок виявиться закритим для довірителя на весь строк дії угоди. Крім того, довірителю слід врахувати можливість навмисного блокування ринку монопольними агентами на користь конкурентів, які виплачують таким посередникам значні компенсації. З метою запобігання виникненню такої ситуації довірителю доцільно включати в агентську угоду умову щодо права довірителя розривати або змінювати договір, якщо монопольний агент не виконає зобов'язання щодо реалізації зумовленої кількості товару впродовж певного періоду на договірній території.
Агент із переважним правом продажу (правом «першої руки»), на відміну від монопольного, лише першим отримує від довірителя пропозицію щодо реалізації товару. У разі відмови співпрацювати на запропонованих умовах довіритель може запропонувати цей самий товар іншому посереднику, або безпосередньо покупцеві на тих самих умовах. Підставою для відмови можуть бути технічні характеристики, терміни й обсяги поставок, ціна й порядок розрахунків та інші умови, які, на думку агента, не сприятимуть просуванню товару на ринок.
Якщо агенту із переважним правом стало достовірно відомо, що довіритель передав право реалізації товару на договірній території іншому на кращих умовах, ніж ті, що були запропоновані йому, він має право стягнути з довірителя передбачену суму винагороди як за виконані ним зобов'язання.
Прості агенти мають право здійснювати комерційне посередництво на договірній території за запропонованою довірителем номенклатурою товарів і отримувати від нього винагороду. Така угода не обмежує права довірителя, який може самостійно або через інших агентів просувати цей самий товар на той самий ринок без виплати простому агентові жодної винагороди або компенсації. В агентській угоді фіксується також зобов'язання довірителя не продавати самостійно або через інших посередників товари на цьому ринку на вигідніших комерційних умовах, ніж ті, що були запропоновані простому агенту.
На перший погляд така угода має цілком влаштовувати довірителя, адже його комерційна діяльність на договірній території не обмежується лише співпрацею з одним посередником. Утім, проста агентська угода не гарантує агентові стабільного становища на ринку й не стимулює його до інвестицій у розвиток каналу розподілу товарів довірителя. Останній не може сподіватися на активну співпрацю агента. Тому прості агентські угоди укладають на початковій стадії освоєння ринку. Коли довіритель обирає посередника серед кількох претендентів, він ставить перед ними на певний період однакові умови посередництва на одній договірній території. За підсумками роботи за визначений строк довіритель може вибрати найперспективнішого агента й надати йому статус монопольного або агента із переважним правом (правом «першої руки»).
Багато агентських угод містять зобов'язання комерційного агента не здійснювати комерційне посередництво для інших суб'єктів у межах номенклатури й території, передбачених агентським договором. Разом із тим, світовий досвід переконує, що в багатьох випадках таке посередництво є вигідним не тільки для агента, а й для довірителя, бо сприяє збільшенню обсягів продажу його товарів. Українське законодавство надає агентові право здійснювати комерційне посередництво також для інших суб'єктів господарювання, якщо інтереси суб'єктів, яких представляє комерційний агент, не є суперечливими у питаннях, для розв'язання яких він запрошений. У разі монопольних агентських відносин комерційний агент, що представляє суб'єкта господарювання, не має права здійснювати комерційне посередництво для інших суб'єктів у межах, передбачених агентським договором.
Торговельно-посередницька діяльність з перепродажу товарів здійснюється, як правило, фірмами, зареєстрованими як юридичні особи. В юридичному й господарському плані вони незалежні від виробника та споживача товарів. Свою підприємницьку діяльність вони здійснюють з метою одержання прибутку, джерелом якого є або різниця між цінами закупівлі товарів у виробника (продавця) і цінами, за якими ці товари продаються покупцям, або винагорода за надані послуги з просування товарів на відповідні ринки. Торговельно-посередницькі фірми, незалежно від обсягів діяльності, створюються як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерні товариства) або виробничі кооперативи. Більшість із них має власну матеріально-технічну базу – склади, під'їзні шляхи, демонстраційні зали, роздрібні магазини.
Залежно від характеру здійснюваних операцій можна виокремити такі види торговельно-посередницьких фірм: торгові доми, експортні, імпортні фірми, комісійні, дилерські та дистриб'юторські організації.
Торгові доми закуповують товари у виробників чи оптовиків, з якими вони підтримують тривалі відносини і перепродають їх місцевим оптовикам чи роздрібним торговцям, а також промисловим споживачам. Торгові доми створюють переважно у формі холдингових компаній. Незважаючи на те, що вони володіють контрольними пакетами акцій виробничих підприємств, транспортних організацій та інших комерційних структур, відносини між ними ґрунтуються на договірних засадах. Багатогалузеві торгові доми конгломератного типу набули значного поширення у зарубіжних країнах – США, Японії, Англії тощо. На думку багатьох фахівців, конче важливу роль відіграють торгові доми у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Так, японські торгові доми (сого-сеся) забезпечують до 50% усіх експортних операцій; у сукупності посередницьких зовнішньоторговельних фірм США на них припадає 8-10%. Однією зі складових конкурентоспроможності японських торгових домів є широка номенклатура реалізованих товарів. Вони проводять зовнішні та внутрішні торговельні операції з усіма видами споживчих товарів і продукції виробничо-технічного призначення, а також надають широкий перелік послуг, пов'язаних із реалізацією товарів та інших сферах (наприклад, у сфері страхування, фінансів, ремонту та обслуговування тощо). Універсалізація товарної номенклатури дає змогу цим компаніям здійснювати гнучку ринкову стратегію, оперативно реагувати на зміни ринкової кон'юнктури й переходити на прибутковіші види операцій і привабливіші ринки збуту.
Значною мірою цьому сприяє наявність потужної інформаційної бази та глобальної мережі комунікацій, які з підвищенням рівня інтернаціоналізації посередницької діяльності фірм постійно розширюються й диверсифікуються.
В Україні торгові доми перебувають у стадії становлення, виконують переважно торговельно-посередницькі функції: продаж товарів постійним покупцям, пошук нових ринків збуту, просування товарів на нові ринки, пошук та налагоджування контактів із потенційними покупцями, закупівлю сировини тощо. Масштаби їхньої діяльності й організаційно-правові форми дуже різні. Вони реєструються як товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерні товариства відкритого і закритого типу.
Експортні фірми належать до торговельно-посередницьких підприємств, які працюють переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Вони закуповують товари у вітчизняних товаровиробників і перепродають їх від свого імені за кордоном. Вони встановлюють та підтримують тривалі відносини із зарубіжними дистриб'юторами та покупцями, беруть активну участь у зарубіжних торговельних виставках, вивчають попит зарубіжних покупців та здійснюють заходи щодо просування вітчизняних товарів на нові ринки. Подеколи вони виступають як комісіонери зарубіжних фірм, виконують їхні комерційні доручення. З метою задоволення попиту зарубіжних покупців експортні фірми тісно співпрацюють із національними товаровиробниками, надають їм відповідну інформацію щодо конструкторсько-технологічних характеристик товару, якісних показників, цін та обсягів закупівель.
Експортні фірми, залежно від виконуваних функцій та номенклатури товарів, поділяють на спеціалізовані та універсальні.
Спеціалізовані експортні фірми перепродають товари, як правило, однієї товарної групи, питома вага цих товарів у загальному обсязі продажу фірми перевищує 50%.
Найчастіше це товари виробничо-технічного призначення. Фірма встановлює тривалі зв'язки з товаровиробниками, часто має власні механізовані причали в портах, або термінали в пунктах пропуску і займаються експортом товарів одразу кількох товаровиробників.
Універсальні експортні фірми здебільшого продають широкий асортимент споживчих товарів і експортують продукцію кількох галузей. Вони вивчають зарубіжні ринки, визначають найперспективніші й спрямовують свої зусилля на освоєння їх.
Угоди з іноземними покупцями експортні фірми укладають за зразками товарів. Потім ці товари закуповують у відповідних вітчизняних товаровиробників.
Діяльність експортних фірм дає можливість національним товаровиробникам просувати свою продукцію на зарубіжні ринки, не витрачаючи зусиль та коштів на формування за кордоном власної мережі каналів збуту.
На відміну від експортних, імпортні фірми закуповують за свій рахунок товари за кордоном і потім продають їх на внутрішньому ринку промисловим підприємствам, оптовим і роздрібним торговцям. Вони мають складську мережу, де зберігають товарні запаси, формують товарний асортимент, здійснюють розфасовку, пакування, підготовку товарів до споживання або переробки. Такі фірми здатні за першою вимогою поставити товар на внутрішній ринок або безпосередньо покупцеві. Імпортні фірми купують товари на товарних біржах і аукціонах, або безпосередньо у іноземних товаровиробників. У промислово розвинених країнах переважають імпортні фірми, які спеціалізуються на закупівлях і реалізації окремих видів сировинних і продовольчих товарів.
Комісійні та консигнаційні фірми виконують разові доручення комітентів, діють від свого імені, але за рахунок комітента. Вони виконують доручення власника товару стосовно його продажу на певному ринку і отримують від нього комісійну винагороду.
Комісійна фірма бере на себе відповідальність за своєчасність поставки товару покупцеві, транспортування, фінансування угоди, а також може здійснювати гарантійне технічне обслуговування. Комісійні фірми можуть працювати на умовах консигнації. У цьому разі вони організовують зберігання товарів на складах, здійснюють їх продаж, проводять узгоджені з власником товару операції із непроданим товаром.
Дистриб'юторські фірми здійснюють торговельні операції від свого імені й за свій рахунок. Разом із тим вони укладають угоду з товаровиробником про надання їм права на закупівлю і продаж зумовленого асортименту товарів на визначених ринках. Відповідно до угоди вони надають широкий перелік додаткових послуг покупцям, а також виконують окремі комерційні доручення товаровиробників.
Важливу роль у просуванні продукції на ринок відіграють представництва, які створюються, як правило, товаровиробниками для освоєння нових ринків.
Представництво – це відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням і здійснює представництво і захист інтересів останньої. Представництва не є юридичними особами, їхні керівники призначаються юридичною особою-засновником і діють на підставі виданої нею довіреності. Законодавством передбачено, що відомості про представництва юридичної особи включають до єдиного державного реєстру.
Досвід роботи представництв зарубіжних фірм в Україні свідчить, що головним їхнім завданням є пошук привабливих покупців (продавців), глибоке вивчення регіональних ринків, встановлення тісних контактів із клієнтами, узгодження умов купівлі-продажу, підготовка відповідних угод. Проте підписувати угоди працівники представництва не мають права.
Законодавством України визначено, що «представництвом є право відношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє». Межі повноважень представника залежать від обсягу та змісту прав особи, яку він представляє.
У Цивільному кодексі України (ст. 238) передбачено, що «представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє». Це істотно розширює повноваження представництв українських товаровиробників.
Комерційне посередництво у сфері господарювання здійснюють агентські фірми, які виступають як комерційні агенти.
Суб'єкт господарювання (підприємець або юридична особа), який за повноваженнями, основаними на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво, називається комерційним агентом. Агентські фірми виступають від імені і за рахунок суб'єкта господарювання, якого вони представляють. Свою діяльність агентська фірма організовує відповідно до умов агентського договору.
Агентський договір укладається в письмовій формі і має двосторонній характер, тобто наділяє правами й обов'язками обидві (всі) сторони договору. В агентському договорі визначаються сфера, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Важливою умовою договору є узгодження території, в межах якої комерційний агент здійснює свою діяльність. Чинним законодавством передбачено, що в разі, якщо територія дії агента в договорі не визначена, вважається, що агент діє у межах території України.
Агентська фірма отримує від товаровиробника або іншого суб'єкта господарювання, якого він представляє, колекції зразків товару, каталоги, прейскуранти, на підставі яких вона шукає покупців. Досить часто агентські фірми створюють у себе демонстраційні зали чи майданчики для показу обладнання, організують рекламу, здійснюють іншу роботу з просування товару на ринок.
Усі витрати комерційного агента зі здійснення діяльності, визначеної угодою сторін, відшкодовуються суб'єктом господарювання, якого він представляє.
Агентська фірма несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб'єкту, якого вона представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків. Разом із тим вона має право на одержання винагороди у розмірах, передбачених агентським договором, а також на відшкодування збитків, яких зазнає внаслідок порушення умов агентського договору другою стороною.
 
3. Визначення обсягів торгівельно-посередницької та посередницької діяльності
 
Основним узагальнювальним показником результатів діяльності торгово-посередницьких підприємств є товарообіг. Його показники відображають масштаб та інтенсивність проміжного і кінцевого обміну товарів. Величина товарообігу схильна до істотних коливань при зміні кон'юнктури ринку, рівня цін і тарифів, інших зовнішніх умов.
Будучи основним оцінним показником обсягу діяльності торговельного підприємства, товарообіг служить також визначальним показником формування його ресурсного потенціалу (обсягу та складу трудових, матеріальних і фінансових ресурсів) і витрат ресурсів (суми та складу витрат обігу). В той же час в умовах ринкової економіки товарообіг носить підпорядкований характер відносно прибутку підприємства від торгово-посередницької діяльності.
У загальному складі товарообігу торговельного підприємства виділяються наступні його види:
1. Роздрібний товарообіг – характеризує продаж споживчих товарів населенню та іншим кінцевим споживачам, завершуючи процес їх обігу на споживчому ринку.
2. Оптовий товарообіг – характеризує продаж товарів, що пройшли певну технологічну обробку на даному підприємстві (транспортування, зберігання, сортування тощо) різним оптовим покупцям, що організують процес їх подальшої реалізації кінцевим споживачам. У складі оптового товарообігу торговельного підприємства зазвичай виділяють наступні його форми:
1) продаж товарів оптовим покупцям свого регіону – регіональний товарообіг;
2) продаж товарів оптовим покупцям інших регіонів своєї країни – міжрегіональний товарообіг;
3) продаж товарів оптовим покупцям інших країн – зовнішньоторговельним товарообіг по експорту;
3. Торгово-посередницький товарообіг – Він характеризує обсяг посередницьких операцій купівлі-продажу товарів, здійснюваних торговельним підприємством без якої-небудь технологічної обробки. У складі торгово-посередницького товарообігу виділяють:
• обіг на біржовому ринку;
• обіг на позабіржовому ринку.
Продаж товарів на підприємствах торгівлі характеризується трьома основними показниками, які використовуються в процесі аналізу і планування:
1. Загальний обсяг товарообігу – характеризує обсяг продажу товарів у розрізі окремих видів товарообігу. Відповідно до цього виділяють:
1) загальний обсяг роздрібного товарообігу;
2) загальний обсяг оптового товарообігу;
3) загальний обсяг торгово-посередницького товарообігу. Сума загального обсягу всіх видів продажів характеризує
валовий обсяг товарообігу.
2. Склад товарообігу – характеризує структуру загального обсягу товарообігу окремих видів у розрізі різних його форм. Так, у складі обсягу роздрібного товарообігу виділяють: обсяг продажу товарів населенню й обсяг дрібнооптового продажу; обсяг продажу товарів з негайною їх оплатою й обсяг продажу товарів у кредит тощо.
3. Структура товарообігу – характеризує товарно-груповий склад реалізації товарів.
Основною метою управління товарообігом є забезпечення високих темпів розвитку торговельного підприємства та задоволення попиту обслуговуваних контингентів покупців.
У системі управління товарообігом торговельного підприємства велике значення має оцінка та прогнозування обсягів товарообігу. Основними передумовами для розробки прогнозів оптового товарообігу служать:
1) прогноз розвитку роздрібного товарообігу;
2) інформація про потенційних партнерів-виробників, номенклатуру вироблюваних товарів, їх властивості, ціни, умови постачання, біржові котирування;
3) відомості про кон'юнктуру ринку, товарні ринки, про попит та покупців;
4) замовлення-заявки на товари обслуговуваних роздрібних торгових підприємств та інших підприємств і організацій;
5) прогнозні розрахунки товарних ресурсів у розрізі джерел, які можуть бути залучені до товарообігу;
6) замовлення на постачання товарів для державних потреб;
7) перспективи розвитку виробництва в районі діяльності оптового підприємства;
8) орієнтація на забезпечення необхідної прибутковості;
9) аналіз динаміки обсягу та структури оптового товарообігу, стану товарних запасів і товарного забезпечення.
Функціонування оптового підприємства на ринку пов'язане з обмеженнями, які визначають межі його діяльності, зокрема, оптового товарообігу. Такими обмеженнями є:
1) ресурси (матеріальні, трудові) – тобто прогнози товарообігу не можуть бути більше наявних ресурсів;
2) фінансові (платоспроможність) ;
3) тимчасові, обумовлені інфляцією, що припускає уповільнення оборотності;
4) обсяг купівельного попиту – обсяг реалізації завжди рівний або менше обсягу попиту.
Характер дії цих обмежень залежить від стану економіки країни, рівня самостійності підприємства, рівня ринкових перетворень.
Початковою базою для розробки прогнозів оптового товарообігу є аналіз його розвитку в поточному та попередніх роках.
При розробці показників оптового товарообігу найбільш доцільним є використання балансового методу, який дозволяє забезпечити необхідну ув'язку між окремими його розділами, ресурсами та потребами, оптимальні пропорції в розвитку виробництва та торгівлі, раціональні співвідношення між обсягами обороту та іншими показниками оптової торгівлі. Взаємозв'язок між елементами виражається таким чином:
 
де Зп і Зк – запаси товарів в оптовій торгівлі на початок і кінець планованого періоду;
Пз – закупівля (надходження) у промислових підприємств
та інших оптових підприємств;
П1 – надходження товарів за імпортом;
Пін – закупівля товарів в інших країнах ближнього зарубіжжя;
Пд – закупівля товарів за додатковими джерелами;
Ор – оптовий товарообіг з реалізації;
Вв – внутрішньосистемний відпуск;
Мп – міждержавні постачання;
Дв – документована витрата (власні потреби та втрати), В умовах конкуренції, що розвивається, одним з найважливіших завдань стає завдання збільшення частки на ринку, на якому працює те чи інше оптове підприємство. Частка ринку, що належить оптовому підприємству, залежить від рівня цін, витрат на рекламу, доходу споживачів. Завоювання більшої частки ринку можливе лише при проведенні підприємствами правильної стратегії. З цією метою можна використовувати як наступальну стратегію, так і оборонну.
При наступальній стратегії доцільно наступне:
1) погоджувати свої дії з політикою конкурентів і пропонувати найрізноманітніші товари або спеціалізуватися у відмінному від конкурентів асортименті;
2) знижувати ціни на товари додаткового асортименту при одночасній підтримці збуту основних товарів;
3) переключатися на інший ринок, де конкурент не такий сильний, і закріплюватися на ньому, постійно відвойовувати за допомогою стимулів (надання різних знижок з ціни) окремі ділянки ринку, що належать конкуренту.
Оборонна стратегія розглядається як додаткова до наступальної. Доцільно, наприклад, при посиленні конкуренції утримати зайняту позицію, постійно контролювати дію конкурентів; наповнювати ринок товарами за зниженими цінами під час виведення конкурентом на ринок нових товарів; глибше досліджувати ринок, виявляючи можливості розширення
постачань у ті місця, де ці товари мають вищий попит.
Після визначення прогнозного значення товарообігу визначають асортиментну структуру ресурсів кожного виду товарів, необхідних споживачам.
Якість точності прогнозних розрахунків обсягів товарообігу як за обсягом, так і за структурою залежить від міри та точності оцінки ринкових умов. Для їх вимірювання використовується коефіцієнт поточних умов реалізації щодо різних товарів і товарних груп з урахуванням організації руху товару та нормативної потреби в товарних запасах, яка розраховується за формулою:
 
Кт – коефіцієнт поточних умов реалізації товарів;
Р – обсяг пролажу товару в аналізованому періоді;
П – надходження товару протягом аналізованого періоду;
Зн – товарні запаси на початок аналізованого періоду;
Т – індекс періоду.
Коефіцієнт поточних умов знаходиться в межах від 0 до 1. Чим ближче його значення до одиниці, тим простіше збут даного товару в межах наявних ресурсів.
 
4. Ціни на продукти торгівельно-посередницької діяльності
 
Цінова політика є не тільки однією з головних складових систем управління доходами торговельного підприємства, але й найважливішим механізмом, що забезпечує багато пріоритетів його економічного розвитку.
Вона істотно ні їли вас на обсяги господарської діяльності торговельного підприємства, формування його іміджу у покупців, рівень фінансовою пану. Крім того, цінова політика торговельного підприємства є дієвим інструментом його конкуренції на споживчому ринку.
Специфіка торгової діяльності, яку необхідно враховувати при формуванні цінової політики підприємства, визначається наступними моментами:
1. Торговельні підприємства не можуть самостійно в повному обсягі формувати рівень цін на товари, здійснюючи свою цінову політику на споживчому ринку. Основи ціпової політики на споживчому ринку формує його виробник, обираючи ту чи іншу маркетингову стратегію. Як правило, виробнича складова в ціні товару у багато разів перевершує його торгову складову. У зв'язку з цим торговельні підприємства вимушені значною мірою орієнтуватися на цінову політику виробника.
2. На відміну від виробника, торговельні підприємства н переважній більшості випадків формують цінову політику не за конкретними різновидами товарів, а за певною асортиментною їх сукупністю. Таким чином, на підприємствах торгівлі цінова політика носить не монотовариий, а політоварний характер,
3. Окрім безпосередньо товарного елементу, на ціпову політику торговельних підприємств накладає істотний відбиток і рівень торгових послуг. Цс пов'язано з тим. що рівень цін, за якими здійснюється реалізація товарів на підприємствах торгівлі, невід'ємна від конкретного рівня обслуговування, пропонованого покупцям на цих підприємствах.
4. Цінова система на підприємствах торгівлі носить, як правило, жорсткіший характер, ніж на виробничих підприємствах. Наприклад, у роздрібній торгівлі навіть не використовується поняття «базисна ціна», яка підлягає «уторгуванню» в процесі продажу. І навіть вживана окремими підприємствами роздрібної торгівлі система цінових знижок носить стандартний характер відносно окремих цінових ситуацій або категорій покупців. Це утрудняє гнучкість здійснення цінової політики на підприємствах торгівлі.
5. Торговельні підприємства не застосовують цінових стратегій виробників, пов'язаних з тривалою несприятливою ситуацією на ринку конкретного споживчого товару. Як правило, умови торгової діяльності дозволяють торговельному підприємству швидко покинути такий товарний ринок, тобто припинити закупівлю та реалізацію цього товару, тоді як виробник повинен активно боротися за повернення коштів, інвестованих у виробництво.
6. Предметом цінової політики торговельного підприємства виступає не ціна товару, а лише один її елемент – торгова надбавка. Саме цей елемент ціни товару характеризує ціну торгових послуг, пропонованих покупцю при його реалізації торговельним підприємствам. І лише цей елемент ціни з урахуванням кон'юнктури споживчого ринку, умов своєї господарської діяльності, рівня ціни виробника та інших чинників торговельне підприємство формує самостійно.
Таким чином, будь-яка додаткова проміжна ланка призводить, як правило, до збільшення ціни товару для кінцевого споживача і зменшує відсоток прибутку, який одержав би. виробник при безпосередньому продажу товару.
Маркетингові посередники прагнуть відігравати важливу роль у встановленні ціни з метою стимулювання збуту та збереження маси прибутку. Виробник може одержати великий контроль над кінцевою ціною, монополізуючи систему руху товару, створивши, наприклад, фірмову дистриб'юторську та торговельну мережу. У свою чергу, оптова торгівля (та роздрібна) можуть добитися великого контролю над» цінами, відмовляючись реалізовувати невигідні товари, продавати конкурентоспроможну продукцію інших виробників. Одночасно така політика оптової та роздрібної ланки торгівлі веде до зростання авторитету та впливу продавця у споживачів. Проте подібна практика часто викликає негативне ставлення з боку споживачів.
Поза сумнівом, що оптовій та роздрібній торгівлі потрібна певна частка прибутку на покриття витрат щодо транспортування, зберігання, переробки, іноді фасовки та упаковки товарів, оформлення замовлень, торгової реклами та інших видів витрат обігу, а також отримання розумного доходу.
Ціна товару, що встановлюється посередником, є грошовим виразом його споживчої цінності. Головною умовою придбання товару є його необхідність покупцю. Споживча цінність товару встановлюється фактом його придбання. Покупець, ухвалюючи рішення про покупку товару, в першу чергу, розглядає питання про задоволення своєї потреби. Після цього він переходить до розгляду ціни, якості, оформлення та інших ознак, що характеризують товар і впливають на його придбання.
Ціна є найбільш важливим, але не єдиним критерієм встановлення цінності товару. При встановленні ціни на товар оптовий посередник повинен приводити у відповідність з нею якість і рівень обслуговування покупців.
При стабільних ринкових цінах встановлення цін на пропоновані товари та послуги не становить для посередника значних труднощів. Якщо встановлена продажна ціна дуже висока відносно інших конкуруючих товарів, продаж товарів здійснюватиметься надто повільно. Повільна реалізація вимагає зниження продажної ціни товару. При низькій ціні продаж товару здійснюється швидше, ніж його поповнення на складі посередника, а ця обставина спричиняє за собою підвищення ціни на товари.
При зростанні цін і переважанні на ринку попиту над пропозицією пропоновані товари швидко розпродаються, забезпечуючи високий прибуток на інвестований капітал. При цьому обсяг продажів знижується, оскільки процес поповнення товарів здійснюється поволі і вимагає значних капіталовкладень.
В умовах зниження цін і переважання пропозиції над попитом продаж товарів здійснюється повільно, не приносячи великого прибутку. Проте процес поповнення товарних запасів здійснюється швидше і з найменшими витратами. Наслідком такого положення буде підвищення обсягу продажів.
Процес встановлення початкової ціни на товари, що реалізовуються торговими посередниками, включає шість етапів:
1. Постановка завдань ціноутворення залежить від того, яку мету переслідує торговий посередник перед виходом на ринок. Це можуть бути питання забезпечення виживання або максимізації прибутку, завоювання лідерства за основними показниками продукції, що реалізується, або за показниками якості.
2. Визначення попиту на товар. При визначенні попиту на товар необхідно оцінити обсяги продажів при різній ціні. На величину попиту виливає не тільки ціна, але й такі чинники, як активізація рекламної кампанії. Торговому посереднику необхідно також знати, наскільки чутливий попит до зміни ціни.
3. Оцінка витрат обігу. Витрати обігу в торгово-посередницьких організаціях можна поділити на змінні витрати, які прямо залежать від обсягів реалізації, та постійні витрати, які не залежать від обсягів діяльності підприємства.
4. Аналіз цін на товари конкурентів. Встановлюючи торгову націнку до ціни товару, що реалізується, торгово-посередницька організація, крім власних витрат на придбання і зберігання товарів на складах, враховує також ціни конкурентів на аналогічну продукцію, що реалізується в даному регіоні.
5. Вибір методу ціноутворення. Слід зазначити, що існує декілька методів встановлення цін на реалізовувану продукцію. Один з них полягає в підсумовуванні середніх витрат плюс прибуток. Це найбільш простий метод ціноутворення, який передбачає визначення відповідної націнки до ціни реалізовуваного товару. Розміри цих націнок можуть варіюватися залежно від виду товару в широкому діапазоні. Даний метод визначення ціни залишається найбільш поширеним і простим.
Інший метод розрахунку ціни заснований на визначенні беззбитковості підприємства, тобто визначенні необхідного прибутку.
Ще одним методом встановлення цін є облік поточних цін, що склалися. При цьому посередник за основу ціни на товар бере ціни конкурентів і не звертає уваги на власні витрати. Ціни можуть бути встановлені вище або нижче за рівень цін основних конкурентів.
6. Встановлення остаточної ціни. На цьому етапі необхідно також враховувати ряд додаткових чинників, пов'язаних із психологією сприйняття покупцями цін на товари.
Торговий посередник встановлює різні надбавки на товари. Надбавки можуть встановлюватися як на групу товарів, так і на всю сукупність товарних запасів. Надбавки встановлюються з урахуванням категорії виробника та якості товару.
Незважаючи на високий ступінь зв'язку з ціною виробника, рівень торгової надбавки далеко не завжди визначається рівнем ціни на товар. Так, при низькому рівні ціни на товар, запропонованому його виробником, може бути сформований високий рівень торгової надбавки, і, навпаки – при високому рівні ціни виробника торговельні підприємства часто обмежуються низьким рівнем торгової надбавки. Ця специфіка торгової діяльності визначає особливості формування цінової політики торговельного підприємства.
Торгова надбавка торговельного підприємства складається з трьох елементів:
1) суми витрат обігу, пов'язаних з реалізацією товару;
2) суми податкових платежів, що входять у ціну товару. До них належать: ПДВ, акцизний збір, митний збір та мита;
3) суми прибутку від реалізації товару.
Зниження рівня витрат обігу може бути забезпечене за рахунок наступного:
• зростання обсягу продажу товарів;
• реалізації внутрішніх резервів їх економії та інших напрямів господарської діяльності.
Зниження суми та рівня податкових платежів, що входять в суму товару, може бути забезпечене за рахунок наступного:
• вдосконалення асортиментної політики підприємства;
• відмови від імпорту ряду товарів;
• здійснення ефективнішої податкової політики – використання систем податкових пільг та інших заходів.
Зниження перших двох елементів в ціні товару дозволяє формувати в рамках діапазону торгової надбавки вищий розмір прибутку (рівень рентабельності), тобто здійснювати ефективнішу цінову політику.
Можливість використання цінових знижок при придбанні і продажу продукції важко переоцінити. Надання знижки одержувачу товару є своєрідною мірою заохочення за швидкий розрахунок за придбані товари. Використання знижки означає, що споживач може понизити вартість постачання при розрахунку з оптовим посередником протягом обумовленого терміну. Оптовику вигідно надання знижки, оскільки швидкий розрахунок споживача за отримання товару дає йому можливість використовувати одержані кошти на оплату різних витрат без залучення власних джерел фінансування.
Використання знижок дає споживачам значні переваги, які полягають у наступному:
• відсутності необхідності фінансування операцій за рахунок внутрішніх резервів;
• зменшенні вартості одиниці товару;
• збільшенні середнього розміру прибутку.
При закупівлі продукції у постачальника оптовий посередник, так само як і його споживачі, прагнуть до максимального використання всіх переваг знижок. Використання знижок дозволяє йому знижувати вартість операційних витрат до 30%. Така економія вигідніша, ніж зовнішнє фінансування.
Торгова знижка – це певний відсоток зниження загальної вартості проданих товарів. Використання торгової знижки означає зниження вартості постачання. Надання торгової знижки не є методом цінової конкуренції або дискримінації. Якщо споживач приймає на себе частину функцій посередника і оплачує витрати щодо їх здійснення, посередник знижує вартість товарів. Економія грошових коштів, що одержується при цьому посередником, знаходить свій вираз у наданні споживачу різних торгових знижок. Розмір знижок залежить від характеру операцій, умов постачання та платежу, взаємовідносин з покупцями та від кон'юнктури ринку у момент проведення операції. В даний час у практиці торгівлі використовуються близько 20 різних видів знижок. Основні види знижок: 1. Знижка за платіж готівкою.
2. Пільгова знижка.
3. Знижка за обсяг товару, що купується – бонусна знижка.
4. Загальна (проста) знижка (наприклад, знижка при покупці товару за наявний платіж – «сконто») – надається з прейскурантної або довідкової ціни і звичайно складає 20-30%.
5. Функціональна знижка (або посередницька торгова знижка) – надається товаровиробником службам руху товару.
6. Прогресивна знижка (знижка за кількість або серійність) – надається покупцю за умови покупки їм наперед певної кількості і кількості товару, що збільшується.
7. Дилерська знижка – надається виробниками своїм постійним представникам або посередникам по збуту (поширена при продажі автомобілів, тракторів і деякі х видів стандартного устаткування, її розмір коливається від 15 до 20% роздрібної ціни).
8. Спеціальна знижка – надається привілейованим покупцям.
9. Експортна знижка – надається продавцями при продажі товарів іноземним покупцям понад ті знижки, які діють для покупців внутрішнього ринку. їх мета – підвищити конкурентоспроможність того чи іншого товару на зовнішньому ринку.
10. Сезонна знижка – надається покупцю за придбання товару поза періодом активного сезону.
11. Прихована знижка надається покупцю у вигляді знижок на фрахт, пільгових кредитів або безпроцентних кредитів, шляхом надання безкоштовних послуг, надання безкоштовних зразків.
12. Знижка за якість.
13. Знижка за повернення раніше купленого у даної фірми товару – повернення застарілих моделей. Вона складає 25-30% прейскурантної ціни і використовується при продажу автомобілів, електроустаткування, рухомого складу, стандартного промислового устаткування.
14. Знижка при продажу вживаного устаткування.
15. Клубна знижка. В світі існує безліч національних і міжнародних дисконтних клубів, що надають своїм членам «клубні цінові знижки» на товари та послуги. Члени клубів сплачують вступний і щорічний внесок, одержують пластикові іменні картки, а також регіональний довідник підприємств і магазинів, що надають знижки на товари та послуги.
 
Висновок
 
Підприємства в умовах ринкової економіки значну увагу приділяють проблемам оптимізації процесу просування товарів від виробника до споживача. Їм приходиться вибирати: продавати товар самим чи скористатися послугами посередників. Як показав досвід таких розвинутих країн, як США, Великобританії, Японії, Німеччини, Швеції, більшість виробників вважає, що використання посередників приносить їм певну користь.
У багатьох виробників не вистачає фінансових ресурсів для здійснення прямого продажу. Але навіть якщо товаровиробник і може дозволити собі створити власні канали розподілу, в багатьох випадках він заробляє більше, якщо збільшить капіталовкладення у свій основний бізнес. Використання посередників пояснюється в основному їх неперевершеною ефективністю в забезпеченні широкої доступності товару і доведення його до цільових ринків. Завдяки своїм контактам, досвіду, спеціалізації і розмаху діяльності посередники пропонують фірмі більше того, що вона сама може зробити наодинці.
Отже, в числі фірм, підприємств і організацій – учасників ринкового товарного обороту, особливе місце відводиться торговельно-посередницькій галузі, яка являється важливим провідником товарної, фінансової і інвестиційної політики. Раціонально організована торговельно-посередницька діяльність сприяє оптимізації виробничої і комерційної діяльності, розширенню її масштабів, підвищенню ефективності на основі комплексних ринкових досліджень, вивчення факторів ризику по всій їхній сукупності, достовірного прогнозування майбутнього з достатньо чіткими орієнтирами бажаного комерційного успіху. Тим самим, вказана галузь створює необхідну комерційну інформацію для надання відповідних послуг всім учасникам ринкового обороту, які потребують управління власними ринковими сегментами по всьому ланцюгу відтворювального процесу.
Але встановлення торговельно-посередницької діяльності в Україні пов'язане з багатьма складними проблемами правового, організаційного, фінансово-економічного характеру. Їх вирішення дозволить сформувати широку сітку посередницьких структур, що особливо важливо в умовах лібералізації міжнародної торгівлі і активізації вітчизняного товарного виробництва.
 
Список використаних джерел
 
Апопий В. Проблемы становления торгового посредничества в Украине//Проблемы предпринимательства. – 1999. – №6. – С. 29-31.
Войчак А. В. Маркетинговий менеджмент: Підручник – К. : КНЕУ, 1998. – 268с.
Котлер, Филип, Армстронг, Гари, Вонг. Основы маркетинга: Пер. с англ. – 2-е европ. изд. – К. ; М. ; СПб. : Издат. дом «Вильямс», 1998. – 1056 с. – Парал. тит. англ.
Маркетинг: Учебник / Романов А. Н., Корлюгов Ю. Ю., Красиль-ников С. А. и др. ; Под. ред. Романова А. Н. – М. : Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.
Синяева И., Якоби А. Модель комплексной оценки рыночного потенциала торгово-посреднических структур // Ресурсы, Информация, Снабжение, Конкуренция. – 1998. --№1 – С. 25-29.
Фото Капча