"Традиційний етап" до постановки звуків

На різних етапах корекції звуковимови логопед та вихователі виконують різні функції, зокрема, на підготовчому логопед відпрацьоьвує і тренує рухи артикуляційних органів, готує їх до постановки звуків, визначає послідовність постановки звуків в залежності від характеру мовленнєвих порушень, працює над розвитком правильного мовленнєвого дихання дітей, а вихователь в ігровій формі стимулює дітей до закріплення артикуляційних рухів і положень органів мовлення, використовує “артикуляційні казки”, розвиває силу видихуваного повітря.

Підготовчий етап є обовязковим на шляху виправлення звуковимови, та включає в себе важливі компоненти, а саме:

розвиток слухового сприймання;

розвиток слухової уваги та памяті;

розвиток фонематичного сприймання;

розвиток дихання;

розвиток артикуляційної моторики.

Для того щоб навчити дітей правильно вимовляти звуки нашої мови, необхідно перш за все навчити їх уважно слухати та чути мовлення оточуючих, тобто розвивати слухове сприймання. Розвиток слухового сприймання – важлива передумова формування звуковимови.

Починати слід з розвитку слухової уваги. Для розвитку слухової уваги доцільно використовувати найдоступніші для дитячого сприймання навколишні звуки: сигнали машин, голоси тварин, музичні звуки та ін. На прогулянках, під час ігор, на екскурсіях діти слухають, про що “говорять” вулиця, кімната, ліс, парк, музичні іграшки.

Важливе місце в підготовчій роботі на шляху розвитку правильного мовлення повинна займати, так звана, артикуляційна гімнастика. Метою її є – відпрацювання правильних, чітких рухів органів мовлення, необхідних для правильної вимови даних звуків.

Вправи для підготовки артикуляційного апарату до постановки свистячих звуків:

“Лопатка”. Широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не тремтів. Утримувати 10-15 с.

“Неслухняний язичок”. Широкий язик покласти на нижню губу та промовляти “пя-пя-пя”, неначе похлопувати свій “неслухняний язичок” верхньою губою.

“Чисті зуби”. Посміхнутися, трохи відкрити рот. Кінчик язика за нижніми зубами виконує рухи праворуч-ліворуч, наче чистить зубки. Повторити 10-15 раз.

“Гірка”. Рот відкрити. Бокові краї язика притиснути до верхніх кутніх зубів. Кінчиком язика доторкнутися до нижніх передніх зубів. Утримувати в такому положенні 15 с.

“Трубочка”. Висунути широкий язик. Бокові краї язика завернути угору. Подмухати в отриману трубочку. Виконувати в повільному темпі 10 разів.

“Язичок-футболіст”. Запропонуйте дитині подути на ватний чи паролоновий мячик, так, щоб він покотився у ворота (їх можна зробити з дроту, або намалювати Дитина повинна посміхнутися та покласти широкий язик на нижню губу, і, неначе вимовляючи звук [ф] дути на кінчик язика.

Основна мета підготовчої роботи, що передує постановці звуків мовлення у дітей, як вказує ряд науковців (Т. Фомічова, О. Ревуцька, М. Савченко та інші), – формування у них артикуляційної моторики та розвиток фізіологічного і мовленнєвого дихання. Наш практичний досвід показує, що вона не стільки повинна передувати постановці звуків мовлення в цілому, скільки ритмічно повто- рюватися перед постановкою кожної складнішої від попередньої групи звуків мовлення. Ми вважаємо, що такий підхід сприятиме більш цілеспрямованій організації роботи з формування моторних функцій у дітей. Тому, організована корекційна робота дозволяє зосередитись дитині не в цілому на рухах, а лише конкретно на тих, які вагомі для артикуляції певної фонеми чи групи фонем, які входять в одну артикуляційну групу, що сприяє усвідомленню їхньої артикуляції і, у подальшому, закріпленню цієї вимови. Вважаємо також, що такий підхід, в першу чергу, забезпечить формування готовності, необхідної для постановки правильної артикуляції конкретної фонеми чи групи фонем, а також у подальшому забезпечить вимову поставленої фонеми без зайвого дискомфорту, напруження в органах артикуляції, що у подальшому полегшить автоматизацію та введення її у зв’язне мовлення.

Проаналізувавши особливості розвитку вимови фонем у дітей в нормі, ми виявили, що вони з’являються у їхньому мовленні поступово, від простіших до складніших в міру того, як розвивається моторика артикуляційного апарату. Це дозволило зробити припущення, що готовність артикуляційного апарату для вимови кожної наступної фонеми повинна бути не стільки повна, скільки достатня, і стосуватися власне тих органів артикуляції, які безпосередньо беруть участь у вимові конкретної фонеми чи їх групи. Цією позицією, ми вважаємо, слід керуватися при підборі масажних, артикуляційних і дихальних вправ та прийомів, які повинні стосуватися конкретних органів артикуляції і ускладнюватися поступово (чим складніша за артикуляцією фонема, тим склад- нішими повинні бути і підготовчі вправи, що передують її постановці).

У процесі роботи над артикуляційною моторикою доцільно формувати у дитини і інші супровідні практичні дії: жування, ковтання, смоктання тощо, а також мімічні позиції: посмішка, намощування лоба, насуплювання, оскал тощо. Такі позиції можуть бути опорними для формування артикуляції певних звуків мовлення і в цілому добре входять у практику використання дитиною за необхідності споживання їжі, спілкування з оточуючими тощо. Отже, у процесі їх застосування дитина самостійно вико- ристовуватиме ці рухи та позиції, тренуючи себе і закріплюючи необхідні для артикуляції фонем певні моторні дії та формуючи певні кінестетичні відчуття, які виникають при втримуванні позицій.

У дітей порушення вимови одного конкретного звука мовлення чи групи фонем можуть бути обумовлені якісно різними порушеннями будови та рухливості органів артикуляції. Ця позиція повинна враховуватися при визначенні напрямків проведення масажу, глибини впливу на м’язи органів артикуляції при його виконанні, а також при підборі допоміжних засобів корекції. Для кожної дитини необхідно підбирати вправи для розвитку рухливості органів артикуляції, розвитку дихання та прийоми постановки фонем індивідуально.

З метою формування артикуляційної моторики традиційно використо-вують логопедичний масаж, артикуляційні та дихальні вправи, а також супровідні рухи органів артикуляції, які можуть бути уже знайомими дитині і виникають у різних життєвих ситуаціях.

Логопедичний масаж як засіб формування артикуляційної моторики у дітей описаний у ряді наукових досліджень О. Архіпової, Л. Бєлякової, О. Дьякової, Л. Новікової М. Поваляєвої та інших.

Визначено, що у логопедичній практиці можуть застосовуватися такі види масажу, як класичний, точковий та самомасаж. Кожен із запропонованих видів масажу передбачає особливі умови застосування та інструментарій здійснення. Ми ж у своєму дослідженні в основному зосереджували увагу на умовах проведення класичного масажу та самомасажу.

Теоретичні уявлення про вплив масажу на організм виходять із сучасних знань фізіології в світлі вчення І. Сєченова, І. Павлова, Н. Введенського, А. Ухтомського, згідно з якими в дії фізичних лікувальних факторів особливо підкреслюється роль нервово-рефлекторного і гуморального механізмів. А тому світло, тепло, звукові коливання, механічна та біологічна енергія діють на організм людини через шкіру, слизові оболонки, органи чуття, судини та інші тканини і органи, подразнюючи численні рецептори, що в них закладені. По нервових рецепторах імпульси аферентними шляхами (центрострімким чи чуттєвим) проходять в структури мозку. Частина імпульсів досягає лише підкіркових утворень і не бере участі в центральних механізмах регуляції. Із кіркових і підкіркових утворень трансформована енергія по еферентних (центрострімких і рухових) шляхах спрямовується у внутрішні органи і м’язові тканини. При застосуванні масажу відбувається вплив на регуляцію гальмівних і збуджувальних процесів, підвищення виділення біологічно активних речовин (гормонів, нейрогормонів), що стимулює діяльність внутрішніх органів та мобілізує адаптивні та захисні системи організму.

Артикуляційна вправа як засіб корекції артикуляційної моторики у дітей відома з давніх часів і успішно застосовується на сучасному етапі. Умовно артикуляційні вправи в залежності від участі руху в їхньому виконанні ділять на пасивні (ті, виконання яких полягає у втримуванні пози) та активні (при виконанні яких передбачається переключення з однієї артикуляційної позиції на іншу). Також, в залежності від активної свідомої участі дитини у процесі руху виділяють пасивний, недовільний та довільний рівень виконання артикуляційних вправ. Сформованість рухів органів артикуляції на довільному рівні вказує на готовність дитини до опанування усвідомленою артикуляцією звуків мовлення з наступним переносом її у всі артикуляційні позиції складів, звукокомплексів та слів.

Супровідні життєвим ситуаціям артикуляційні рухи у відповідності до сфери прояву поділяють на ті, які виникають у процесі споживання їжі, супроводжують гру, забезпечують спілкування з оточуючими. В залежності від активної свідомої участі дитини у процесі руху виділяють недовільний та довільний рівень їхнього використання.

З метою корекції дихальної системи у дітей традиційно використовують дихальні вправи. Відповідно до мети корекційного впливу такі вправи поділяють на ті, які забезпечують розвиток у дитини фізіологічного дихання (на цьому етапі роботи більшою мірою концентрують увагу на формуванні плавного, короткого і глибокого вдоху) та мовленнєвого дихання (на другому етапі переважно концентрують увагу на формуванні плавного, тривалого, достатньо сильного і диференційованого видиху).

Усі дихальні вправи також поділяють у відповідності до того, в комбінації з якими супровідними рухами їх проводять. Зокрема, умовно виділяють ті, які супроводжуються динамічними рухами різних частин тіла (рук, ніг, тулуба, голови і шиї) – динамічні дихальні вправи; ті, які супроводжуються рухами органів артикуляції – артикуляційно-дихальні вправи; ті, які супроводжуються вимовою слів та окремих фонем – дихально-мовленнєві вправи. Також усі дихальні вправи можна проводити у вигляді рухливих, наочних чи дидактичних ігор, що стимулює у дітей розвиток інтересу до такого виду роботи, викликає емоційне задоволення, а також забезпечує розширення у них загальної обізнаності за вибраною логопедом тематикою.

У логопедичній практиці можна комбінувати усі запропоновані форми розвитку артикуляційної моторики та дихання, ієрархічно їх вибудувавши у певну систему впливу: від тих, які вимагатимуть пасивної участі дитини у корекційному процесі, до тих, які вимагатимуть їхньої активної та усвідомленої участі (табл. 1).

 

Таблиця 1

Ієрархічна система засобів розвитку артикуляційної моторики

Рівень усвідомленняЗасоби розвитку артикуляційної моторики

 

ПасивнийМасаж

Пасивні статичні та динамічні артикуляційні вправи

 

 

 

МимовільнийПасивно-активні статичні артикуляційні вправи

Активні динамічні вправи з недовільним рівнем виконання

Динамічні дихальні вправи з недовільним рівнем виконання

Дихально-артикуляційні вправи з недовільним рівнем виконання

 

 

 

 

ДовільнийСтатичні артикуляційні вправи з довільним рівнем виконання

Динамічні артикуляційні вправи з довільним рівнем виконання

Динамічні дихальні та дихально-артикуляційні вправи з довільним рівнем виконання

Дихально-мовленнєві вправи з довільним рівнем виконання

 

Організована система підготовчої роботи сприятиме переведенню дитину з пасивного рівня виконання завдань на активний, самостійний, довільний і усвідомлений рівень.

 

 

Лупінович С. М. Довідник учителя-логопеда / С. М. Лупінович, К. Л. Крутій, Г. О. Нікуліна. – Тернопіль: Мандрівець, 2008. – 112 с.

Тарасун В. В. Логодидактика / В. В. Тарасун. – К. : Вид-во НПУ ім. П. М. Драгоманова, 2004. – 348 с.

Шеремет М. К. Логопедія: підручник / М. К. Шеремет, В. В. Тарасун, С. Ю. Конопляста, В. О. Кондратенко, Н. В. Чередніченко, І. С. Марченко, В. В. Тищенко, І. В. Мартиненко, О. Ю. Ромась. – 2-ге вид., переробл. та доповн. – К. : Слово, 2010. – 665 с.