Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Тимчак Микола Михайлович, Улас Самчук, Бабій Степан

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
9
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Тимчак Микола Михайлович
2. Улас Самчук
3. Бабій Степан
Список використаної літератури
 
1. Тимчак Микола Михайлович
 
Микола Михайлович Тимчак народився 1 березня 1966 року в селі велика Березовиця Тернопільського району Тернопільської області. Закінчив середню школу № 8 м. Тернополя, філ-фак Рівненського педагогічного інституту. Член Національної спілки письменників Л. України. Поет, художник, скульптор, автор і виконавець пісень.
Його твори перекладалися японською, болгарською, білоруською, тувинською, російською та іншими мовами.
Михайлович Тимчак учасник першого фестивалю «Червона рута», першого фестивалю української авторської пісні та співаної поезії «Оберіг-89», учасник ХІІІ Всесоюзного фестивалю молодих поетів у м. Владивостоці, після якого був рекомендований керівництвом фестивалю до вступу у Спілку письменників СРСР ще до виходу першої книжки поезій «Співаниця». Брав участь у Міжнародному фестивалі української поезії «Золотий гомін», Всесвітньому форумі українців 1992 року.
Роботи Миколи Тимчака (різьба по дереву) закуплені музеями Києва і Крем'янця. Він є автором пам'ятника на Козацькому редуті між селами Плоска і Семидуби Дубенського району Рівненської області, архітектором каплиці, що споруджена на цьому святому місці.
Існує і відповідний вірш за його авторством.
 
Козацький редут
 
між селами Плоска і Семидуби на Волині
Ми прийшли з давнини, з глибини правіків,
З родових попелищ, з підневільної скрути.
Ми – таки проросли із могил козаків.
Поза нами – козацькі редути.
Поміж нами є всі: і свої, і чужі,
І рідня, і «братва», і голота, і панство.
На козацькім редуті, на вічній межі
Нас не раз полишало гетьманство.
 
Дяка Богу, ще є поміж нас Богуни!
Може, виведуть знов із багнкжи хохлацтва
Ти, надщерблений дзвоне, гучи-стугони,
Хай злітаються душі козацтва.
 
Повростали у пам'ять камінні хрести.
Нам стояти на смерть, або гнити в неволі
Українонько, дай нам до тебе прийти
Й помолитись на Плосківськім полі.
 
Піднімімо серця до високих небес -
Ми ж Покровою ще не забуті.
Її Син у тортурах вмирав – і воскрес,
Аби встояли ми на редуті.
 
Його руками і за його проектами споруджені пам'ятники борцям за волю і незалежність України у селах Верба і Мирогоща на Дубенщині, Ужинець – на Млинівщині, гранітний постамент пам'ятника Тарасу Шевченку в Дубні. Він є автором меморіальних дошок, відкритих у м. Дубні, Миколі Лисенку, Уласу Самчуку, Тадеушу Чацькому, війську Богдана Хмельницького, Антонію Мальчевському, сотнику Дубенського козацтва Миколі Боришкевичу, краєзнавцеві Ігорю Лозов'юку, поету Арсену Левковичу, а також меморіальної дошки Іоану-Павлу II у Польщі.
Поет стояв біля стерна Народного Руху України на Дубенщині, створював із побратимами товариство «Просвіта» у Дубні і районі, сприяв відродженню козацтва і Союзу українок на Волині.
Його пензлем і різцем відроджено десятки духовних святинь Волині, Рівненщини і Тернопільщини.
Окремими виданнями вийшли збірки поезій:
«Співаниця» (1987) ;
«Сніги» (2005) ;
«Бавило» (2006) – для дітей.
Микола Тимчак є також членом Рівненської обласної організації Національної Спілки письменників України, автором поетичної збірки “Співаниця” (1987). Друкувався в журналах та літературних збірниках. Автор і виконавець багатьох пісень. Брав участь у ряді художніх виставок як художник. Лауреат обласної літературної премії ім. Валер’яна Поліщука та республіканської премії ім. Миколи Островського.
 
2. Улас Самчук
 
Ім'я письменника Уласа Самчука ще прижиттєво було відомо у країнах Європи та Америки і, як зазначала дослідниця творчості письменника Марія Білоус-Гарасевич, – «... не лишалось сумніву, що його талант належить до тих, яких лише кілька видає з себе народ на століття і які творять велику літературу». Як зазначає літературознавець Марія Білоус-Гарасевич, «вражає не те, що на українській землі народився цей вийнятково сильний творчий талант, а те, що він вижив, не зісох у «волинській тихій стороні», в абсолютно безпросвітних обставинах».
Улас Олексійович Самчук народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань Здолбунівського району. В 1913 році сім’я переїхала до Тил явки на Кременеччину. В 1917-1920 році Улас Самчук навчався в Германській вище початковій школі, пізніше в мішаній приватній гімназії. У 1927 році дезертирував до Німеччини. Слухав лекції в Бреславському, а згодом – в Українському Вільному університетах (Прага). В 1938-1939 рр. брав участь у відомих подіях на Закарпатті. Після багаторічного перебування в еміграції (у Польщі, Чехословаччині, Німеччині) 6 серпня 1941 року повернувся на Україну. Він знайомиться з українськими громадськими та політичними діячами, які створили в місті Рівне «Українську раду довір'я на Волині», до складу якої увійшов і Улас Самчук, а також діячі Рівного, Житомира, Луцька, Кременця, Володимира-Волинського, Дубна, Здолбунова, Костополя. Цей орган мав вирішувати шкільні, юридичні та церковні справи. Представники громадськості вирішили мати і свій друкований орган: 1 вересня 1941 року побачив світ перший номер газети «Волинь».
Було створено і видавництво «Волинь», яким з середини листопада 1941 року керував відомий видавець, котрий прибув зі Львова, Іван Тиктор. Воно випускало, крім газети, журнал «Орленя» та «Сільський господар». Почало діяти і книжкове видавництво, першою книгою якого була «Марія» Уласа Самчука. І хоч ця книга вийшла 15-тисячним тиражем, проте розійшлася негайно.
На сторінках «Волині» публікувалися твори українських поетів і письменників, зокрема Олени Теліги, Євгена Маланюка, Юрія Горліс-Горського, Тодося Осмачки.
Пройшов через табори переміщених осіб (1945-1948) і опинився в Канаді (Торонто). Там він створив більшість своїх творів, активно співробітничав з Інститутом дослідів Волині, з товариством “Волинь” у Вінніпезі. Помер 9 липня 1987 року, похований у Торонто.
Основні твори: “Волинь” (1932-1937), “Гори говорять” (1934), “Марія” (1934”, “Кулак” (1937), “Юність Василя Шеремети” (1946-1947), “Ост” (1948-1982), “П’ять по дванадцятій” (1954), “На білому коні” (1957), “Чого не гоїть вогонь” (1959), “На твердій землі” (1966), “На коні вороному” (1975), “Живі струни” (1976), “Планета Ді-Пі” (1979), “Слідами піонерів” (1980).
У Рівному відкрито пам’ятник цьому видатному діячу української культури.
Таким як Самчук, що доля накреслила стати «одному з найбільших українських письменників XX століття» з раннього дитинства дорога була закритою «... в широкий світ, до високої освіти і вершинних здобутків європейської цивілізації. І треба було або змиритися із приреченістю долі, або ж кинути їй виклик, порвати з рідним середовищем і йти до того широкого світу, шукати в ньому себе. Улас Самчук вибрав друге. І саме цей вибір уможливив його шанс стати європейським письменником».
 
3. Бабій Степан
 
Письменник, публіцист, колишній голова Рівненської обласної організації Національної Спілки письменників України.
Степан Олександрович Бабій народився 28 березня 1940 р. в с. Голибісах біля старовинного містечка Шумськ Тернопільської області.
Рости й навчатися довелося в репресованій родині (по батьківській і по материнській лініях), відчути всю несправедливість комуно-більшовицького режиму під час вибору дороги в життя й особливо – виходу на літературну стежку.
Основні віхи: середня школа, медичне училище, служба в армії, курс філфаку Львівського університету, який вимушений був залишити з політичних міркувань. Закінчив Тернопільський медичний інститут, після чого почав працювати лікарем на Рівненщині. Чотири роки перебував на творчій роботі. З 1990 р. по 1992 р. працював завідувачем відділу культури Рівненської міської управи та головою комісії з питань перейменування об’єктів, територій, вулиць, тощо. З 1993 р. – на посаді заступника Президента, згодом – заступника голови Ради народних депутатів у Здолбунівському районі. Проживає в Рівному.
Знаменним його віршем є «Берестецький здвиг».
 
Берестецький здвиг
(16 червня 1991 року)
Боже дійство: по обрії синьо
і жовто
Поле все зацвіло – вітер туго б'є
в радісні стяги, Мов пробуджено Корсунь,
спливли Води Жовті В берестецькому полі -
і болю, і втрат, і звитяги.
Україна звелась.
Обіруч Президент з Патріархом
Біля церкви (у ній перед боєм – молитва Богдана).
Хтось колись осягне,
що ця хвиля піднесення варта.
Але зрада і тут... бурячки
при дорозі оплакувать стане.
 
Вийшли поетичні збірки: “Журавлиний невід” (1972), “Відкриваю себе” (1980), “Музика крил” (1986), “Пізні яблука” (1987), “Потривожені птахи” (1990), “Хитавиця-купавиця” (1992), “Із вирію літ” (1992), “Ріка у відблиску очей” (1993), книжка прози “Криниці на пагорбах” (1993), “Плата за любов. Прокляття волхвів” (2003), “Україна під сатаною” (1997), “Це інший світ” (1998), “У холодному блиску комет” (2000), “Такий день” (2001), “Вертаючись з небес” (2002), “Нічні спалахи” (2003) та публіцистики “Волинські дзвони” (1994), “Луни повстанського краю” (2002).
 
Список використаних джерел:
 
Волинські дороги Уласа Самчука. Збірник. – Рівне, 1993.
Літератори Рівненщини: Довідник / Упоряд. : Є. Шморгун. – Рівне, 1995.
Літературна Рівненщина: Довідник / Упоряд. : Є. Шморгун. – Рівне, 2003.
Пінчук Степан. Улас Самчук і його роман-епопея «Волинь» – Волинь. – т. 2. – К., 1993.
Фото Капча