Типи поведінки людини у конфліктній ситуації

 

Вступ

1. Втеча або уникнення

2. Поступливість

3. Боротьба

4. Компроміс

5. Колаборація або співробітництво

Висновки

Список використаних джерел

 

 

Вирішення конфлікту – це в основному неюридичний вплив на конфлікт самих протидіючих сторін (суб'єктів), іноді за участю третьої сторони, з метою спільного повного або часткового задоволення своїх основних потреб та інтересів, зниження рівня конфронтації, а також локалізації конфлікту та скорочення моральних та матеріальних витрат, з ним пов'язаних.

Існують декілька способів, за допомогою яких конфліктуючі сторони можуть намагатися вийти із стану конфлікту.

Насилля – більш слабка сторона за допомогою сили примушується до підкорення і виконання вимог більш сильної сторони. Насилля вирішується за принципом: «Сильний завжди правий». При цьому йдеться не лише про застосування фізичної сили: в людському суспільстві насилля може набирати форми адміністративного, службового та інших видів впливу. Звернення до силових методів вирішення конфліктів визначається: складнощі в комунікації сторін, нерозумінням один одного; низьким рівнем довіри між сторонами; впевненістю, що з допомогою боротьби можна досягти більшого, ніж за допомогою переговорів.

Конфлікт є природною частиною соціального життя людини, але він перетворюється на проблему лише через його вирішення. Засоби та методи вирішення конфлікту визначають, буде конфлікт позитивним чи негативним. Інтерес до принципів ненасильства в практиці людських відносин зв'язаний з визнанням того, що «концепція ненасильства, акцентуючи увагу на загальнолюдських цінностях, є фактором, що стримує насилля» [3, с. 37].

Можливо, усвідомлення даної проблеми і потреби її вирішення потребує фундаментальної перебудови системи виховання та освіти. Сьогодні спеціалісти працюють над впровадженням освітніх та виховних програм, спрямованих на розвиток миролюбства та навичок «мирного» вирішення конфліктів. Принципова можливість такого роду навчання заснована на позиції, згідно з якою насильственні способи поведінки є набутими в ході культурного та морального досвіду, а значить, можливе навчання і ненасильственним, «мирним» способам поведінки в конфлікті [4, с. 306].

Мирне вирішення неузгоджень може відбутися «саме по собі», на основі мовчазного припинення конфліктів «воєнних дій» один проти одного. Втім, конфлікт може спалахнути знову, якщо хто-небудь навіть ненароком зробить те, що інша сторона сприйме як недружній акт. Але, як правило, примирення досягається лише в результаті переговорів між конфліктуючими сторонами, що закінчуються прийняттям узгодженого рішення про подальшу поведінку кожної із сторін. Для того щоб конфлікт вирішився по-справжньому, важливо, щоб конфліктуючі сторони домовились між собою, щоб вони самі знайшли той спосіб виходу з конфліктної ситуації, який найбільше їх влаштовує [6, с. 286].

Кожен конфлікт по-своєму унікальний, неповторний за причинами виникнення, формами взаємодії двох чи більше сторін, закінченням та наслідками. До того ж окрема людина і будь-яка спільність знаходить свою манеру налагодження і підтримки відносин з іншими людьми, свій стиль поведінки в конфліктних ситуаціях.

Очевидно, що ефективне вирішення проблеми, що призвела до конфліктної ситуації, вимагає від кожного суб'єкта ясного уявлення про загальну природу та специфіку даного типу конфліктів, обґрунтованої стратегії поведінки. Поведінка учасників конфлікту складається по-різному. Вона може мати конструктивну спрямованість, для якої характерний спільний пошук виходу з конфліктної ситуації, прийнятний для всіх сторін. Можливе перевершення в силі (ранзі) однієї сторони, якій беззаперечно поступаються інші. Не виключається деструктивна поведінка, що проявляється в діях руйнівного характеру [2, с. 131].

Для характеристики поведінки суб'єкта діяльності у конфліктній ситуації пропонується двомірна модель регулювання конфлікту, що має дві основні стратегії поведінки: кооперація та наполегливість.

Кооперація – це орієнтація на інтереси і потреби партнерів, стратегія узгоджень, пошуку спільних інтересів (формула «наша зацікавленість у тому, щоб якнайкраще забезпечити інтереси іншої сторони»). Наполегливість, настирливість передбачає реалізацію власних інтересів, досягнення власних цілей, жорсткий підхід (учасники-супротивники; мета-перемога або поразка). Прихильники цієї стратегії настирливі, нетерплячі, егоїстичні, не вміють слухати інших, легко виходять із себе тощо [5, с. 12].

Типологія поведінки людини у конфліктній ситуації

В залежності від типу, форми, важливості для людини самого конфлікту, від своїх власних статусно-рольових позицій, індивідуальних особливостей чи резервів (як психологічних, так і матеріально-фізичних), кожний учасник конфліктної ситуації обирає той чи інший тип поведінки. На жаль, у реальному житті більшість з нас цей вибір здійснює несвідомо. У ситуаціях, коли опонент є більш досвідченим або психологічно сильнішим, вибір типу поведінки нав’язується опонентом, він починає маніпулювати своїм противником і в такий спосіб досягає тих цілей, які висував перед собою. Ще один поширений варіант вибору типу поведінки – це наші звички і стереотипи. Якщо людина кілька разів домагалася бажаного результату у конфліктній ситуації певним чином, вона починає переносити цей варіант поведінки на всі інші конфліктні ситуації. Причому згідно із законами психологічного захисту вона витісняє із своєї свідомості всі свої невдачі і продовжує стереотипно реагувати навіть у тих ситуаціях, де цей тип поведінки задає всім тільки шкоди.

Для того, щоб вибір поведінки був усвідомленим, підпорядкованим досягненню цілей, необхідно знати всі можливості. У психології таких типів поведінки в конфліктній ситуації виокремлено п’ять.

 

 

Цей тип поведінки має різні прояви, такі, як “грюкання дверима”, “мовчазний бунт”, “психосоматичні захворювання”, проте сенс його залишається тим самим: конфлікт