У лексичній робітні Олеся Гончара

У статті йдеться про індивідуально-авторські утворення, засвідчені в романі Олеся Гончара „Собор”; проаналізовано їхні формально-структурні та функціонально-стилістичні особливості; з’ясовано семантичні особливості окремих груп новотворів, їхню дериваційну базу та способи продукування.

Ключові слова: індивідуально-авторське утворення, новотвір, дериваційна база, формант, спосіб словотворення.

 

В статье исследуются индивидуально-авторские образования, представлены в романе Олеся Гончара „Собор”; анализируются их формально-структурные и функционально-стилистические особенности; характеризируются семантические особенности отдельных групп новообразований, их деривационная база и способы образования.

Ключевые слова: индивидуально-авторское образование, новообразование, деривационная база, формант, способ словообразования.

 

Koloiz Zh. V. In Oles Honchar’s lexical study.

The article presents the individual-author’s deposits which are attested in the novel “Sobor”, written by Oles Honchar; their formal-structural and functional-stylistic peculiarities are analyzed here; the semantic peculiarities of the discrete groups of neologisms, their derivative base and the ways of their formation are also ascertained in the article.

Key words: individual-author’s deposits, neologism, derivative base, formant, the way of formation.

 

Вивчення мови в її динаміці, у русі від загального коду у формі узуальних знаків до їхньої реалізації в умовах конкретних комунікативно-прагматичних ситуацій, від системи номінативних засобів до функціонування їх у мовленні уможливлює глибше проникнення в її системність. А відтак значна увага сучасних як вітчизняних, так і зарубіжних лінгвістів зорієнтована передусім на дослідження функціонального аспекту мови як засобу вербальної комунікації. Причому джерельною базою таких досліджень доволі часто слугують художні твори видатних митців того чи того народу, які зробили свій відповідний внесок не лише в мовотворчий процес, але й у розбудову мовної системи.

Можна з упевненістю констатувати: до когорти тих, хто стояв біля джерел утвердження та розбудови української мови, належить і Олесь Гончар, для якого мова – це „доля народу”, що „залежить від того, як ревно ми всі плекатимемо її”. Сьогодні ця думка сприймається як афоризм, у якому узагальнено життєвий досвід і громадянську позицію.

Творча спадщина письменника ось уже впродовж багатьох років викликає неабияке зацікавлення мовознавців. І це цілком закономірно з огляду на те, що кожен народ, який має свою літературну мову, повинен знати як основні етапи її розвитку, так і роль у ньому того чи того діяча.

Про величезну роль Олеся Гончара в історії української літературної мови сказано чимало. До того ж науковці оперують не тільки тими чи тими життєвими фактами, але й апелюють до його мовотворчості, що вже неодноразово ставала об’єктом лінгвістичних досліджень.

У процесі мовленнєвої діяльності, як відомо, письменникові іноді доводиться не лише „вибирати” з готового, давно апробованого матеріалу, але й конструювати на його основі щось нове, оптимальніше для конкретної комунікативно-прагматичної ситуації. А це, у свою чергу, сприяє виникненню так званих індивідуально-авторських неологізмів.

Актуальність дослідження індивідуально-авторських неологізмів пов’язана з тим, що мовно-естетичне освоєння екстралінгвістичного світу передбачає врахування динамічної сутності текстової структури, у якій неологізми не тільки відображають певні реалії чи ірреалії навколишнього світу, а й характеризують їх, створюють відповідні образи, передають інформацію про нові речі, вичленовані внаслідок суб’єктивного, індивідуального пізнання.

Філологічна наука накопичила велику кількість теоретичного і фактичного матеріалу, що з певних з’ясовує питання індивідуально-авторських утворень (М. Бакіна, Г. Вокальчук, О. Габінська, В. Герман, В. Дєвкін, В. Заботкіна, О. Земська, С. Ізюмська, М. Калніязов, Д. Мазурик, О. Муромцева, А. Нелюба, Н. Сологуб, О. Стишов, Л. Струганець, Г. Сюта, О. Турчак та ін.). Увага до проблем індивідуально-авторських новотворів протягом останніх десятиліть значно активізувалася, їхнє вивчення стає більш скрупульозним. Цьому сприяє загальна орієнтація сучасного мовознавства на комплексний аналіз мовних явищ у взаємодії їхніх структурних і комунікативно-функціональних характеристик, необхідність дослідження мовної еволюції у всіх її виявах. Проте, незважаючи на поширений характер цього явища, воно поки що не отримало різнобічного, адекватного йому вивчення.

У своїй статті ми поставили собі за мету „зазирнути” у творчу лабораторію Олеся Гончара, у робітню його індивідуально-авторських новотворів, що демонструють експериментування з мовним матеріалом під час написання роману „Собор”.

Олесь Гончар, як переконливо свідчить фактичний матеріал, досить вимогливо ставився до продукування нових слів. Словотворчий процес у мові його художнього твору викликаний двома основними причинами: або необхідністю назвати нові поняття, зокрема ті, що характеризують особливості художнього пізнання дійсності, або потребою виокремити певні відтінки смислу, дати нову оцінку зображуваному. Наприклад: А перед вікнами селища, за вишняками, за Дніпром, ніч крізь ніч палахкотить ятриво домен, вулканиться червоно; Вона тут незвичайна, ця антиніч, вона мовби зачаклована видивом собору, заслухана німої музики його округлих, гармонійно поєднаних бань, наростаючих ярусів, його співучих ліній; Для неї, зачаєної в бажанні розгадати дивні якісь загадки, розшифрувати тайнописи віків, собор ще повен далекою музикою, гримить обвалом літургій, перелунює православними месами, піснеспівами, шепоче жагою спокут, він ще повен гріхами, в яких тут каялись, і сповідями, і сльозами, і екстазом людських поривів, надій; Зачувши людину, замушкотить на соборі плавнева лелека, що вимостила собі гніздо в риштованні, обкинутому довкола однієї з бокових бань;

Віки промовляють до нього в цей опівнічний час, коли вже не джмелять моторчики по садках, не шелестить вода із шлангів і над заколисаною в місячнім сяйві Зачіплянкою, над