Участь сторони захисту у формуванні речових доказів

З огляду на норми п. п. 5 і 6 ст. 164 КПК України коло речей і документів, до яких сторона захисту одержує тимчасовий доступ, визначається ухвалою слідчого судді, суду, де зазначається назва, опис та інші відомості, що надають можливість визначити речі та документи, до яких повинен бути наданий тимчасовий доступ, і розпорядження надати (забезпечити) тимчасовий доступ до речей і документів зазначеній в ухвалі особі та надати їй можливість вилучити зазначені речі й документи, якщо відповідне рішення було прийнято слідчим суддею, судом. Отже, у ході тимчасового доступу до речей і документів можуть бути вилучені будь-які речі, які вказані в ухвалі слідчого судді, суду за умови наявності в цій ухвалі розпорядження про надання можливості їх вилучення, на що прямо вказується в ч. 7 ст. 163 КПК України.

У разі невиконання ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів указані в ній речі можуть бути вилучені під час проведення обшуку. Так, ч. 1 ст. 166 КПК України закріплює, що в разі невиконання ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, якій надано право на доступ до речей і документів на підставі ухвали, має право постановити ухвалу про дозвіл на проведення обшуку згідно з положеннями КПК України з метою відшукання та вилучення зазначених речей і документів.

Результати дослідження судової практики свідчать про дієвість цього способу участі сторони захисту у формуванні речових доказів. При цьому суди дотримуються вимог ч. ч. 5-7 ст. 163 КПК України, які визначають підстави постановлення ухвал про надання тимчасового доступу до речей і документів, та за умови недоведення стороною захисту визначених указаними нормами обставин відмовляють у задоволенні поданих нею клопотань. Так, у справі № 642/1033/14- к (кримінальне провадження № 1-кп/642/207/14) захисник обвинуваченої ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 заявив клопотання про надання йому дозволу на тимчасовий доступ до речей для наступного надання на судово-медичну експертизу – мітли, що знаходиться за місцем проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1. Беручи до уваги, що стороною захисту не доведено наявності достатніх підстав вважати, що вказана річ має суттєве значення для встановлення важливих обставин у кримінальному провадженні, не доведено можливості використання як доказів відомостей, що містяться в цій речі – мітлі, та неможливості іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цієї речі, Ленінський районний суд м. Харкова ухвалою від 19. 05. 2014 р. відмовив у задоволенні вказаного клопотання захисника обвинуваченої ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 [20].

Висновки. Проведене в межах статті дослідження дає змогу стверджувати, що сторона захисту вправі брати участь у формуванні речових доказів шляхом: 1) витребування та отримання речей від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових і фізичних осіб; 2) ініціювання проведення слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій; 3) здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів; 4) вилучення речей і документів, що містять ознаки речових доказів, під час здійснення тимчасового доступу до них. Водночас через недосконалість нормативного закріплення вказаних способів участі сторони захисту у формуванні речових доказів (зокрема відсутність механізму витребування та отримання нею речей, можливість ініціювання лише слідчих (розшукових) дій, відсутність переліку й порядку проведення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів, з одночасним визнанням допустимими доказів, отриманих у порядку, установленому КПК України) вони є недостатніми для ефективної реалізації стороною захисту права збирати та подавати суду докази. Більше того, визначені нормами ч. 3 ст. 93 і главою 15 КПК України способи участі сторони захисту у формуванні речових доказів є неспільномірними із закріпленими ч. 2 ст. 93 КПК України способами їх формування стороною обвинувачення, що свідчить про декларативність ч. 2 ст. 22 КПК України, яка закріплює рівноправність сторін кримінального провадження щодо збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів як елемент засади змагальності.