Україна у складі Речі Посполитої (2 половина ХVІ – перша половина ХVІІ ст.). Козацька християнська республіка

а) тяглі селяни– працювали на пана зі своєю худобою та сплачували різні податки (грошові і натуральні), а також виконували різні повинності;

б) службові селяни (ремісники, ковалі, ткачі, рибалки, конюхи, пекарі та ін.);

в) чиншові селяни, або данники (платили чинш або данину з власної землі медом, збіжжям, шкірою, птицею тощо).

Окрему групу становили невільники та напіввільні люди.

Зростання фільваркового господарства і панщини призводило до обезземелювання та закріпачення селян, що знайшло відображення в Литовських Статутах (1529, 1566, 1588 рр.), в “Уставі на волоки” (1557 р.), в ухвалі Сейму 1573 р. та ін. Феодали набули права беззастережно судити селян, збільшилися чиншовий і натуральні податки, виконання інших повинностей. Селян усіма способами намагалися запрягти, як худобу, у панське ярмо.

 

 

Посилення економічного і національно-релігійного гніту приводило до зростання протесту в усіх верствах українського суспільства. Концентрованим виразом цього протесту стало формування окремого козацького стану і Запорозької Січі, яким і судилося відіграти провідну роль в українській історії ХVІІ – ХVІІІ ст.

Виникнувши як явище соціально-побутове, козацтво в 70-80-х рр. ХVІ ст. сформувалося як окрема суспільна верства.

Козацтво поділялося: за соціальним становищем - на реєстрове і нереєстрове; за місцем проживання - на міське (городове) і січове (низове).

Реєстрове козацтво отримало свою назву від реєстру – списку, куди вносилися козаки, що перебували на державній службі в Речі Посполитій. Така служба офіційно розпочалася в 70-х рр. ХVІ ст., коли за правління Сигізмунда ІІ Августа в 1572 р. і Стефана Баторія в 1578 р. на службу було прийнято відповідно 300 і 500 козаків. Центром реєстрового козацтва стало містечко Терехтемирів (Трахтемирів) на Київщині, де розміщувалися канцелярія, шпиталь та арсенал. Реєстрові козаки користувалися окремими правами (“вольностями”), підлягали присудові своїх старшин, були звільнені від податків, могли вільно розпоряджатися своїм майном. Згодом чисельність реєстрового козацтва зросла до 1000 і більше чол.

Створюючи реєстрове козацтво, польський уряд намагався використовувати його не тільки як військову силу для захисту кордонів та збройних походів, але й також як поліцейську силу, як фактор розколу всередині самого козацтва і як знаряддя придушення “свавільних елементів”. Насправді реєстрові і нереєстрові козаки часто об'єднували свої зусилля в національно-визвольній боротьбі. В українському суспільстві формується ідеал козака як вільної людини з певними імунітетними правами і суспільно-політичними завданнями.

У певні періоди реєстрове козацтво ліквідовувалося, але згодом знову відновлювалося. У 20-30-х рр. ХVІІ ст. чисельність реєстровиків зросла до 6 тис. чол. На їх основі було сформовано Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський, Чигиринський полки. Ці полки стали основою формування козацько-гетьманської держави за часів Богдана Хмельницького.

Запорозька Січ – козацька християнська республіка

Запорозькі козаки збиралися в пониззях Дніпра, за дніпровськими порогами, яких було 9 чи 13: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситець (Дід), Вовнизький, Будило, Вільний та ін. У ХХ ст. всі дніпровські пороги, скелі і забори було затоплено.

Розпочавши свою історію на острові Мала Хортиця, Запорозька Січ протягом ХVІ - ХVІІІ ст. декілька разів змінювала своє місцеперебування.

Хортицька Січ – 1553 – 1557 рр., о. Хортиця, теп. м. Запоріжжя (не всі дослідники визнають збудовану князем Д.Вишневецьким фортецю на о. Мала Хортиця за першу Січ; деякі історики першою Січчю вважають Томаківську, ще інші стверджують, що Січ виникла значно раніше – у першій половині ХV ст.).

Томаківська Січ – 1564 – 1593 рр., о. Томаківка побл. суч. м. Марганець Дніпропетровської обл.;

Базавлуцька Січ – 1594 – 1638 рр., о. Базавлук біля р. Базавлук, затоплений водами Каховського водосховища. На час існування Базавлуцької Січі припадають знамениті морські походи запорожців на узбережжя Чорного моря.

Микитинська Січ – 1638 – 1652 рр., Микитин Ріг, побл. суч. м. Нікополь Дніпропетровської обл. На цій Січі на початку 1648 р. Б.Хмельницький був обраний гетьманом Війська Запорозького.

Чортомлицька Січ – 1652 – 1709 рр., на островіпоблизу суч. с. Капулівка Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл. Цю Січ, на якій прославився кошовий Іван Сірко, було зруйновано за наказом Петра І після виступу гетьмана І.Мазепи.

Кам'янська Січ – 1709 – 1711; 1728 – 1734 рр., у гирлі р. Кам'янка на правому березі Дніпра, теп. Бериславський р-н Херсонської обл.

Олешківська Січ – 1711 – 1734 рр., Олешки, на південь від впадання р. Інгул у Дніпро, теп. м. Цюрупинськ біля Херсона.

Нова Січ – 1734 – 1775 рр., на р. Підпільній, притоці Дніпра, пізніше – с. Покровське Нікопольського р-ну Дніпропетровської обл., затоплене водами Каховського водосховища.

Устрій і військова організація Запорозької Січі

На Запорозькій Січі існувало своє законодавство, військова та судова влада. Тут була республіканська форма правління. Кожен козак мав право голосу як у загальній Раді, так і в радах паланок, куренів, поселень. Козацька загальна Рада вирішувала всі найважливіші питання життя Січі, керувала її внутрішньою й зовнішньою політикою, займалася судочинством. На радах обирали запорозьку адміністрацію, до якої входили: гетьман або кошовий отаман, суддя, писар (відав канцелярією), осавул (відповідав