Українська дeржавна символіка

Досі один із головних знаків Космічної Триєдиної Сили ми називали «тризубом», не вдаючись у походження та правомірність цього терміну. Тепер, розширивши своє уявлення про символ, що стоїть за цим знаком, розглянемо питання термінології докладнішє. Більшість дослідників української символіки вважає своїм обов'язком відзначити, що термін «тризубець» («тризуб») увів до вжитку російський історик Карамзін. На цьому й заспокоюються щодо назви національного символу. Інші вживають термін без згадки про його автора, породжуючи тим хибну думку, ніби назва національного символу «тризубець» – традиційно народна... Однак символ старший від Карамзіна принаймні на кілька тисяч (або й на кілька десятків тисяч) років. Він не міг ні бути безіменним, ні зватися конкретним словом «тризубець», оскільки цим словом в українській мові називали звичайнісінькі вила, а національний знак, як ми вже знаємо, був найсвятішим, найінтимнішим і найбільш шанованим у народі символом Святої Трійці. 3нак і справді має свою прадавню народну назву, і цією назвою є тільки-но згадане слово «Трійця», яке в українській мові означає «Бог у трьох лицях». Чому Карамзін вжив не це слово, а вигадав нове, здогадатись не важко. Просто він не знав ні української мови, ні українського житгя, у якому стародавнє слово «трійця» ще на повну силу виражало символ триєдності. Не знав цей історик і довгого ряду варіацій знаків Святої Трійці, що символізували її в духовному житті українського народу, варіацій, дуже мало подібних на зуби.... Він знав лише один знак цього ряду – державну емблему старокняжого Києва. Ця емблема (за браком ширшої інформації хибно оцінена Карамзіним як родовий знак Рюриковичів), справді нагадує три зубці на спільній основі, однак зображає вона триязике полум'я давньоарійського (як і давньослов'янського) бога Огня (Агні), яке, в свою чергу, символізує Святу Трійцю космічних енергій, організований простір, Дерево Житгя. Утвердженню підміненого терміну сприяло те, що з поширенням християнства на слов'янських землях все більшого значення серед образів Святої Трійці почало набувати ії християнське, антропоморфне трактування (Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий). Оскільки російська мова сформувалася у християнські часи, то для Карамзіна та інших російськомовних вченнх слово «трійця» («троица») пов'язувалось виключно з християнською Трійцею. 3розуміло, що їм і на думку не спадало назвати цим словом якийсь загадковий для них дохристиянський, «варварський» знак. Українська мова, як ми вже згадували, задовго до Карамзіна мала слово «тризубець», яке означало тризубі вила. Мовна ситуація, однак, різко змінилась у першій половині ХХ ст. у зв'язку з визнанням старокняжого державного знаку Києва за державний герб Української Народної Республіки. Оскільки на ту пору не було жодного дослідження, присвяченого правомірності карамзінської назви знаку, то при обговоренні і затвердженні державного герба УНР вживався найбільш поширений і усталений на той час карамзінський термін, що узвичаіло його і в українській мові. При тому термін набрав видозміненої форми – «тризуб», що наблизило його до первісного глибинного значення, оскільки перенесло акцентування з «зубчастості» на «троїстість». Сьогодні термін «тризуб» набув значного поширення в українській мові і відтіснив стару назву символу на другорядні ролі. Це явище цілком зрозуміле – за кілька десятків років, що минули від затвердження державного символу, сотні тисяч українських патріотів поклали своє життя, захищаючи право української нації на існування, гідність і символ цієї гідності, який вони називали Тризубом. Тим саміім термін «тризуб» став священннм для кожного національно свідомого українця. Разом з тим, навряд чи доцільно пускати у небуття стару назву символу, тим більше, що термін «трійця» значно точніше і повніше виражає глибинний зміст знаку... До того ж термін ще живий, його ще й сьогодні вживають у найменш зросійщених українських землях. У першій половині ХХ сторіччя відомому дослідникові української національної символіки Володимирові Січинському вдалося зафіксувати знаки Трійці, зображені на гуцульських хатах. Дослідник, однак, не мав жодного сумніву щодо терміну «тризуб» і у своєму цілком зрозумілому та справедливому прагненні довести спорідненість цих гуцульськііх знаків з гербом УНР і старокняжим гербом проігнорував «місцеву» (як він, очевидно, думав) назву знака і назвав його «тризубом». «Можна пояснювати ці знаки, – пнсав В. Січинський, – як комбінації хрисгиянського хреста, чи трисвічника, чи чимось іншим, але елементи знаку тризуба тут надто виразні і типові та находять аналогії до типів тризубів на історичних емблематичних пам'ятках. Далі в тексті автор вже прямо називає ці знаки тризубами, попри те, що всі вони, крім останнього, на зуби зовсім не схожі і гуцули їх так не називали... Вони трактували їх як