Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Українська народна Іграшка

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
22
Мова: 
Українська
Оцінка: 

і селах України), птахів з трісок (Львівщина). На Київщині поширеними іграшками були птахи-свищики, коники, півні.

Своєрідністю вирізняється динамічна іграшка, що зображує пташок, які клюють зерна. Їхні умовно потрактовані фігурки, розташовані на круглій дощинці – основі, голівками до центру. Під дощинкою на нитках, прив’язаних до голівок, підвішена кулька, при похитуванні якої вони рухаються – то піднімаються вгору, то опускаються вниз, достовірно і в той же час гумористично нагадуючи метушливу повадку птахів
До поширених типів звукових іграшок на Прикарпатті були поширені сопілки. Вони були ретельно витончені, прикрашені довкола тонкими різьбленими, або мальованими пасками. Також робились і моделі скрипочок, за формою подібні до своїх прототипів, мають видовжену резонансну скриньку-голосницю, шийку з головкою, закрутки для струн, іноді й самі струни та смичок. Скрипочки вирізняються багатством композиції розпису, які оздоблюють лицьові поверхні голосниць. Його основним мотивом виступають “колка” – концентричні кола з “ружами” посередині. Трапляються також варіанти розпису, в яких “кола” замінені “вербівками” – вигнутими галузками листочками та квітами. Усі ці мотиви гармонійно поєднані та добре вписані в округлі форми скрипочки.
На Полтавщині робили колиски для ляльок, прикрашені розписом і різьбленням. У селі Спас Коломийського району Івано-Франківської області робили дитячі сопілки-тилинки з вербової кори. До того ж майстри виготовляли дерев’яні та плетені з лози брязкальця (села Річка та Снідавка Косівського району, Поділля), іграшку „Ведмеді-ковалі” (у багатьох містах і селах України), птахів з трісок (Львівщина). На Київщині поширеними іграшками були птахи-свищики, коники, півні.
Своєрідністю вирізняється динамічна іграшка, що зображує пташок, які клюють зерна. Їхні умовно потрактовані фігурки, розташовані на круглій дощинці – основі, голівками до центру. Під дощинкою на нитках, прив’язаних до голівок, підвішена кулька, при похитуванні якої вони рухаються – то піднімаються вгору, то опускаються вниз, достовірно і в той же час гумористично нагадуючи метушливу повадку птахів
До поширених типів звукових іграшок на Прикарпатті були поширені сопілки. Вони були ретельно витончені, прикрашені довкола тонкими різьбленими, або мальованими пасками. Також робились і моделі скрипочок, за формою подібні до своїх прототипів, мають видовжену резонансну скриньку-голосницю, шийку з головкою, закрутки для струн, іноді й самі струни та смичок. Скрипочки вирізняються багатством композиції розпису, які оздоблюють лицьові поверхні голосниць. Його основним мотивом виступають “колка” – концентричні кола з “ружами” посередині. Трапляються також варіанти розпису, в яких “кола” замінені “вербівками” – вигнутими галузками листочками та квітами. Усі ці мотиви гармонійно поєднані та добре вписані в округлі форми скрипочки.
 
3. Іграшки з глини
 
Найбільш масовою народною іграшкою, яка виготовлялася в умовах промислів, є іграшка з глини. Освоєння глини як матеріалу для створення необхідних ужиткових речей та будівельних матеріалів стало важливим етапом культурного розвитку людства. На цьому етапі з'явилися перші неутилітарні пластичні витвори з глини, які стали прообразом майбутньої іграшки. Форми багатьох сучасних іграшок залишилися майже незмінними з тих давніх часів. Змінилися функції – з культових на ігрові. Нині ж ігрові функції поступаються місцем художньо-естетичним та функціям раритетної колекційної речі. Серед іграшок з глини найбільш поширеними, масовими є свищики (свистунці, свистала, свистілки), серед яких найчастіше зустрічаємо свищиків-птахів. Вони мають найпростішу архаїчну форму, для якої характерні відсутність зайвої деталізації, підкреслення об'ємності та схематичності тулубів й узагальнено типізоване вирішення голів. Птахи-свищики архаїчного типу вироблялися практично в усіх гончарських промислах України: на Поділлі та Львівщині, в Опішнему й Косові, на Харківщині й Київщині. Відрізняються вони лише за розміром і декором. Свищиками є також скульптурки різних тварин: баранців, бичків, цапків, коників, оленів, чортів, свинок, собачок, а також; вершників на коні, «баринь», «кумів», «панночок», колисок-човнів з матір'ю та немовлям. Функція цих іграшок, крім ігрової, є ще й пізнавально-виховною. Іграшки-свищики, як і взагалі іграшки з глини, виготовлялися скрізь, де були гончарі. Але найбільш відомі гончарські центри, вироби яких позначені стильовою та образною своєрідністю, певними сюжетними й орнаментальними уподобаннями, це – Опішне (Полтавщина), Косів (Івано-Франківщина), Ічня (Чернігівщина), Громи (Черкащина), Дибинці, Васильків (Київщина), Бар, Бубнівка, Адамівка (Поділля), Миколаїв, Стара Сіль (Львівщина), Валки (Харківщина), Цвітна (Кіровоградщина), Вишнівець, Гончарівка (Тернопільщина). Нині іграшки гончарів цих осередків стали музейними експонатами та окрасою приватних зібрань.
Українська народна глиняна іграшка щодо сюжетики та формообразних критеріїв перебуває посередині між фігурним посудом і створюваною гончарами декоративною або настільною скульптурою. О. С. Данченко, дослідниця української народної кераміки, зазначає: „Ліпленням іграшок займалися навіть діти, настільки простими й традиційними вони були. Головне у цій справі було навчитися ліпити порожнистий тулуб (однаковий як для тварин, так і для птахів). ”
Асортимент іграшок був досить солідний – коники, баранці, кози, цапи, бички, корови, собаки, свинки, зайчики, рибки, півники, чайки, зозульки, індики, олені, тури, фантастичні звірі, вершники на конях, „куми”, ”сусідки”, „баришні”, „наречені”, чорти, леви, ведмеді, звірі-музиканти.
Для Опішнянської іграшки характерні рослинні орнаменти, хвилясті, прямі, ламані лінії, крапки, кружечки, мазки. В Опішні виготовляли іграшки подібні до знарядь праці і посуду („монетки”) ; свистунці: коники, баранці, гуски, курки, півники, качки; вершники на коні, мама з дитиною, жінка з куркою, ведмідь; сюжетні іграшки: „Весілля на Полтавщині”, „Хлібороб”.
Українська дитяча керамічна іграшка у своєму історичному зрізі напрочуд розмаїта, образно багата, позначена добрим
Фото Капча