Українські хореографічні традиції та сучасні тенденції розвитку

Хореографія сприяє розвиткові емоційного відчуття краси реального світу, зміцнює здоров’я, формує поставу, розвиває увагу, пам’ять, позитивно впливає на загальний фізичний стан, та на духовне удосконалення. Українська хореографічна культура, що утвердилася як танцювально-образна модель входження особистості у світ художньої культури, сьогодні потребує удосконалення технологій, професійної майстерності, спрямованих на активно діалогічний характер спілкування та на розвиток духовно-творчого потенціалу як особистості, так і загалом культури [1]. А це вимагає врахування психологічних умов сприйняття і засвоєння основ хореографічної культури, усвідомлення її специфіки та значення.

Розробка проблем хореографічного мистецтва здійснюється в історико-аналітичному, проблемно-теоретичному, фольклорно-етнографічному та освітньо-методичному напрямах такими науковцями як А. Гуменюк, К. Гойзеловський, К. Василенко, М. Максимов, С. Безклубенко, Г. Боримський, М. Загайкевич, Ю. Станішевський, В. Шкоріненко та ін. Дослідження теорії хореографічної культури репрезентовані працями Т. Чуртга, Л. Цветкової, що аналізують становлення і розвиток української сценічної хореографії з огляду синтезу класичного та народного танцю. Процес сценізації українського народного танцю проаналізовано у працях В. Верховинця, А. Гуменюка, К. Василенка

Хореографічн культуру ми розглядаємо як систему феноменів художньої культури з погляду їх ментального змісту та культурно-історичної типології через узагальнення змісту і визначення провідних тенденції розвитку сучасної національної культури, аналізуємо проблему поліфонічності і поліфункціональності хореографічної культури в контексті соціокультурної динаміки.

Аналіз особливостей розвитку української хореографічної культури, в нашому дослідженні, здійснюється через виявлення сутності історії танцювального мистецтва (як форми художнього самовираження людини і організуючого початку світу), головними засобами якого є ритм і пластика, а історико-типологічними формами – хоровод (хороводна гра) танок (веснянки), скомороші танцювальні видовища (танець як окремий жанр), козацькі танці (козак, гопак). Особливий інтерес викликає зв’язок розвитку хореографічної культури з пісенно-танцювальним фольклором шкільного театру XVІІ-XVIII ст., народною драмою і вертепом, кріпацьким театром XIX ст., професійним українським драматичним театром другої половини XIX ст., коли танцювальне мистецтво набуло визнання і увійшло як сталий театралізований стильовий елемент у музично-драматичну виставу [2]. Значний внесок у розвиток українського хореографічного мистецтва зробили Х. Ніжинський, М. Соболь, П. Вірський, В. Верховинець, В. Авраменко. Їх новаторські пошуки і відкриття, вплинули на формування закономірностей лексики класичного і народного танцю, створили якісно нову танцювальну мову сучасної української народно-сценічної хореографії.

На підставі аналізу генезису українського народного танцю, особливостей сучасного сприйняття фольклорно-етнографічного хореографічного мистецтва (творчість І. Моісеєва) та сучасних досліджень смислу культурної інформації (коду) народної танцювальної лексики (Г. Падалка, О. Рудницька) визначаються елементи виразності танцю – малюнок (як асоціативний елемент, як засіб вираження характеру, орнаменту, семантичного коду танцю) і танцювальні фігури (завдяки зміні яких відбувається розвиток сюжетного танцю) [3]. Завдяки єдності змісту і форми хореографічна культура здійснює функції соціалізації, інформативно-пізнавальну, естетичну, комунікативну та культурно-творчу, впливаючи та творчий розвиток особистості.

Вивчення кращих зразків хореографічної культури, забезпечує творчі комунікативні та самоосвітні компетенції і сприяє оволодінню досвідом самостійної творчої діяльності як невід’ємної частки життя особистості.

 

 

Бойко О. С. Хореографічний образ як втілення нацонально-художнього мислення / О. С. Бойко // Наука і освіта: матеріали Міжнар. : наук. -практ. конф. – Д. : [б. в. ]. 2005. – С. 19-20.

Кошиць О. Про українську пісню і музику / О. Кошиць. – Нью-Йорк: Наша батьківщина, 1970. – 48 с.

Рудницька О. П. Мистецтво у контексті розвитку духовної культури особистості. // Художня освіта і проблеми виховання молоді. Зб. наук. праць / О. П. Рудницька. – К. : ІЗМН, 1997. – С. 3-7.