Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Українські землі у складі Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
25
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 3. УКРАЇНА МОДЕРНА (ХІХ-ХХІ ст.)
 
Тема 8. Українські землі у складі Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.)
 
8.1 Територіально-адміністративний устрій та правове становище українських земель
8.2 Соціально-економічний розвиток
8.3 Суспільно-політичне життя і національний рух
8.4 Перша світова війна та Україна
 
8.1 Територіально-адміністративний устрій та правове становище українських земель. Період бездержавності
 
Після ліквідації козацької гетьманської держави та Запорозької Січі розпочався тривалий період повної бездержавності, коли сусіди України, поділивши землі, планово і безперервно намагалися знищити національну самобутність українського народу, його прагнення реалізувати свій духовний та історичний потенціал в умовах власної держави.
Після трьох поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) українські землі було поділено між Росією та Австрією. Наддніпрянська Україна (Слобожанщина, Лівобережжя, Правобережжя, Південь), яка становила 90% етнічних українських земель, входила до складу Російської імперії. Галичина, Буковина та Закарпаття відійшли до Австрійської імперії. Із 12 млн. українців приблизно 80% знаходилися у складі Російської імперії, а близько 20% – в Австрійській (Австро-Угорській) імперії.
Під владою Австрії
В Австрії українські землі увійшли до Королівства Галичини і Лодомерії(Володимерії) з центром у Львові, що поділялося на 12 округів (дистриктів). Проте в ньому штучно об'єднувалися західноукраїнські етнічні землі з частиною польських земель. Це стало причиною неприязні і ворожнечі між поляками і українцями, оскільки австрійські урядовці при вирішенні різноманітних питань перевагу надавали краще підготовленим полякам, зате із 3,5 млн. населення краю українці становили 2,4 млн. До того ж адміністративні кордони коронного краю неодноразово довільно змінювалися.
Буковина виступила окремим округом з центром у місті Чернівцях.
Закарпаття адміністративно підпорядковувалося Угорському королівству. Його територія поділялася на чотири адміністративні одиниці – “жупи”. Керівникам – жупанам – належала вся повнота влади. На селі землевласники, управителі (посесори) та наглядачі (мандатори) забезпечували поліцейсько-судову владу. Політику Габсбургів було спрямовано на поневолення українців, їх асиміляцію.
Зверніть увагу:
Включення західноукраїнських земель до складу Австрійської імперії збіглося з періодом прогресивних реформ у цій державі, які здійснювалися наприкінці XVIII ст. двома цісарями - Марією Терезою та Йосифом ІІ:
-скасовано особисту залежність селянина від поміщика;
-сільським громадам надано право самоврядування;
-уведено обов'язкову військову повинність та централізований рекрутський набір;
-підпорядковано церкву державі, ліквідовано орден єзуїтів;
-зрівняно в правах католицьку, протестантську та уніатську церкви;
-проголошено загальну середню освіту; дозвіл на навчання в початковій школі рідною мовою; державне фінансування шкіл;
-відкрито Львівський університет та ін.
Проте реформи тривали недовго. Після смерті Йосифа ІІ модернізація припинилася, а соціально-економічне становище населення, особливо селян, стало нестерпним.
Практично українські землі стали колоніальним додатком до промислово розвинутих центральних та західних провінцій імперії.
Під владою Росії
В українських землях, згідно з царськими указами, було поширено загальноросійський адміністративний устрій із поділом на генерал-губернаторства, губернії та повіти.
Українські землі у складі Російської імперії поділялися на Лівобережну Україну (Малоросія), Правобережну (Південно-Західний край) і Південну (Новоросію). На середину XIX ст. тут налічувалося 9 губерній: Харківська, Чернігівська, Полтавська (Малоросія); Київська, Подільська, Волинська (Південно-Західний край); Катеринославська, Херсонська, Таврійська (Новоросія), які підпорядковувалися Малоросійському, Київському та Новоросійсько-Бесарабському генерал-губернаторствам.
Після Віденського конгресу 1815 р. до Російської імперії відійшли разом із Царством Польським споконвічні землі українців - Холмщина, Підляшшя, Посяння.
На чолі губерній стояли губернатори й генерал-губернатори. У повітах, які входили до складу губерній, владу здійснювали справники.
Цивільна влада спиралася на військову. Усе населення поділялося на стани, серед яких привілейованими були дворянство і духовенство; селяни були повністю безправними.
На початку XX ст. в губерніях було засновано ще й охоронні відділення (охранку) для виявлення й покарання політичних противників самодержавства.
Запроваджуючи загальноросійський адміністративний устрій, царизм здійснював колонізаторську політику, зміцнюючи воєнно-феодальний деспотизм.
Адміністративний поділ не враховував специфічних особливостей окремих українських регіонів і не визначав точних меж губерній та повітів. Гостро відчувалася нестача кадрів. Через відсутність урядовців, у місцевих судах справи не слухалися іноді протягом кількох місяців. Процвітали хабарництво і підкуп. Наприклад, коли Микола І дав таємне завдання дізнатися, хто з усіх його губернаторів не бере хабарів, то в Україні таким виявися лише один: Київський цивільний губернатор І.Фундуклей. Цар був здивований, але пояснив: “Не бере, бо дуже багатий”.
 
8.2 Соціально-економічний розвиток. Занепад феодально-кріпосницьких відносин у Наддніпрянській Україні
 
Найголовнішою особливістю соціально-економічного розвитку Наддніпрянської України першої половини XIX ст. був занепад феодально-кріпосницьких відносин і зародження капіталізму.
Ознаками цього періоду були:
oрозвиток товарно-грошових відносин і проникнення капіталізму в сільське господарство;
oруйнування селянських господарств шляхом скорочення земельних наділів або переведення селян на місячну, що означало повну ліквідацію селянських господарств;
oзанепад кріпосницької мануфактури й початок у 1830-1840 рр. промислового перевороту, що завершився в 60-80 рр. XIX століття.
Земля ставала об'єктом купівлі-продажу, аграрних відносин. Власниками землі стали купці, заможні міщани, багаті селяни. У 25 разів збільшилися посівні площі Півдня внаслідок чорноморської колонізації.
Фабрики з найманою працею сприяли розвитку галузей промисловості, пов'язаних із видобутком корисних копалин, переробкою сільськогосподарської сировини. На Лівобережжі
Фото Капча