Українські землі в 1915-1917 pp. Антивоєнний та соціальний рух мас

Вчитель вказує на те, що варварство російського окупаційного режиму у Галичині викликало хвилю осуду навіть серед російського суспільства. Так, у червні 1915 р. з відкритим листом-протестом на сторінках газети "Биржевые ведомости" виступив красноярський єпископ Никон. У Петербурзі кадети визнали право українців на широке культурне самовизначення. Російські соціал-демократи і трудовики на засіданнях Думи восени 1915 р. виступили з різкою критикою окупаційної політики в Галичині та внесли подання з вимогою відновити українську пресу. І хоча Дума схвалила їхні вимоги, та незабаром і сама була розпущена.

У свою чергу, на власних територіях німці та австрійці підтримували діяльність емігрантських польських, українських, литовських, фінських і мусульманських антиросійських організацій.

Підводячи підсумок, вчитель підкреслює, що воєнне протистояння імперій супроводжувалося такою національною політикою, яка цілеспрямовано призвела до розколу українства.

Приступаючи до розгляду другого питання, вчитель просить відповісти, як учні розуміють термін "мілітаризація". Чи відбилося це на економіці країн та соціальному становищі мас? Продовжуючи думку учнів, учитель підкреслює, що світова війна спричинила катастрофічне погіршення умов життя трудящих. Стрімко зросли ціни (з липня 1914 р. по січень 1917 р. ціни на основні товари виросли у 4-5 разів). Росія увійшла в смугу інфляції та дефіциту основних товарів споживання. Дуже швидко росла кількість страйкуючих (від 35 тис. в 1914 р. до 1 млн. 100 тис. в 1916 p.). Вчитель підкреслює, що наведені факти свідчать про відсутність в Росії послідовної економічної політики. Звичайно, такий стан економіки був результатом політичного безсилля, що охопило країну з літа 1915 р. Все це спричинило соціальний вибух мас.

Стихійні антивоєнні виступи мали місце і в західноукраїнських землях, які знаходилися під владою Австро-Угорщини. Так, на знак протесту проти вивозу продовольства до Німеччини 27 жовтня 1916 р. відбулася масова демонстрація трудящих у Львові. Демонстранти вимагали також припинення війни та повернення солдатів із фронту.

Широку антивоєнну пропаганду серед українських селян проводили російські військовополонені, табори яких були розміщені в Галичині і Закарпатті. Селяни охоче слухали і підтримували заклики до антивоєнних дій та закінчення світової війни. Примусова мобілізація українських селян не давала відповіді на те, заради чого вони воюють. Багато хто з них не хотів воювати взагалі і проти російської армії зокрема. Підкреслюється, що до місцевого населення зверталися обидві воюючі сторони, облудно наголошуючи на тому, що саме їхні ідеї допоможуть пригнобленим народам визволитися. Антанта заявила, що веде війну заради права націй на самовизначення, Росія - в ім'я визволення слов'янських народів від поневолення. Все це сприяло активізації селянського руху.

Вчитель наводить також приклади селянського руху в Наддніпрянській Україні. Нагадує учням, що в цей час в Росії ще тривала столипінська реформа (просить згадати її суть). Війна вже в 1915 р. призвела до різкого скорочення посівних площ, а тут ще й реформа, яка ставила більшість незаможних селян у скрутне становище і спричинювала стихійні селянські бунти.

Так, в 1915 р. в с Нижня Сироватка на Сумщині селяни не дозволили землеміру нарізати ділянки. Цей виступ вилився у розгром волосного правління і побиття стражників. Тільки загону поліції вдалося придушити бунт, кинувши понад 300 селян до в'язниці.

Розмах стихійних селянських виступів був таким, що змусив царський уряд видати розпорядження про припинення землеупорядних робіт до закінчення війни. З серпня 1914 р. до кінця 1916 р. в українських губерніях відбулося біля двохсот селянських виступів.

Підкреслюється, що крім селянських виступів, у цей час загрозливих розмірів набувають робітничі страйки в Україні, особливо в Наддніпрянщині. На початку 1916 р. страйкували і перемогли робітники-металурги селища Кам'янська (Дніп-родзержинська) Катеринославської губернії. В цьому ж році страйкували суднобудівники Миколаєва. їх підтримали робітники Луганська, Харкова, Катеринослава, Одеси та інших міст. Адміністрація Миколаївського заводу звільнила робітників, а підприємство закрила. Страйк шахтарів Горлівсько-Щербинівського району охопив 25,5 тис. чоловік. Царський уряд кинув туди війська, які придушили страйк, а першотравневу демонстрацію розстріляли. Всього в 1916 р. тільки в Україні відбулося 218 страйків, в яких взяло участь біля 200 тис. чоловік (робота з картою).

Одночасно з виступами селян та робітників формується український політичний рух. Взимку 1915р.- навесні 1916 р. у Петрограді відбулися зустрічі лідерів національних неросійських груп - українців, євреїв, поляків та ін. Український діяч М. Славінський, учасник цих зустрічей, запропонував створити комітет авто-номістів-федералістів, до якого мали увійти представники національних рухів, що прагнули автономії. Історик Я. Грицак вважає, що, до певної міри, ці петроградські зустрічі заклали основи політичних вимог українського руху в 1917 р. Вчитель повідомляє також, що у 1915 р.в Москві представники української молоді від соціал-демократів та есерів зробили спробу створити нову політичну партію, але натомість було проголошено утворення Української юнацької спілки. Вона ставила за мету поширення ідей соціального і національного визволення України. Знову повстало українське студентство, але рух цей не набув поширення під час війни. До того ж, на початку 1916 р. поліція розгромила нелегальні гуртки в Харкові.

Вчитель підкреслює, що ці та інші факти засвідчили те, що в Росії наближалися революційні події, які набули швидкого розвитку в 1917 р. У лютому в Росії сталася революція, а вже 2 березня цар Микола II зрікся престолу. Ця вкрай напружена ситуація не могла не відбитися на подіях в Україні. Напередодні революційних подій в Росії український рух вже мав певну політичну програму, досвід організації й агітації і міг сподіватися на підтримку українського населення, хоча перебільшувати його успіхи, звичайно, не можна.

Робиться висновок, що українське населення, перебуваючи під гнітом двох імперій - Російської та Австро-Угорської, змушене було шукати захисту в однієї зі сторін. Але свідоме українство розуміло, що майбутнє України - в її єдності, боротьбі за споконвічні права народу. З таким переконанням український народ підійшов до національно-визвольних змагань 1917 р.

Після закінчення розповіді вчителя учні працюють над розв'язанням логічного питання. Якщо фактів для відповіді недостатньо і є час, то можна організувати роботу з підручником.

Після цього аналізуються відповіді учнів, виставляються і коментуються оцінки.

Домашнє завдання задається з урахуванням того, що наступний урок буде повторювально-узагальнюючим за темою "Україна в першій світовій війні". Учням пропонується:

1. Повторити головні події Першої світової війни:

- причини війни;

- характер війни;

- основні військові операції.

2. Пригадати, як вплинула Перша світова війна на український національний рух

- на західноукраїнських землях;

- у Наддніпрянщині.

2. Скласти таблицю найголовніших подій теми "Перша світова війна і Україна".