Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Український жіночий рух на Волині (1921-1939 роки)

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
26
Мова: 
Українська
Оцінка: 

що співпраця з членами жіночих товариств інших регіонів, особливо Галичини, та зв’язки з міжнародним жіночим рухом сприяли еволюції ідейних засад організованих українок Волині. Підкреслено значення Всеукраїнського жіночого конгресу, який відбувся в червні 1934 р. у Станіславі. Він визначив основні завдання українського жіночого руху в майбутньому та мав неабиякий позитивний вплив на спрямованість і розгортання діяльності жіночих організацій на Волині. 

Значна увага акцентується на репрезентації жіночого руху Волині у Всесвітньому союзі українок (ВСУ). Зазначено, що результативність її залежала від ініціативності члена Головної ради ВСУ Антоніни Горохович. Підкреслюючи важливість ролі А. Горохович, громадянське становлення якої тісно пов’язане з організованою діяльністю волинянок, дисертантка висвітлила у підрозділі її життєвий шлях.
Після входження Союзу українок Волині до складу ВСУ сталися помітні зміни в організації праці жіноцтва краю. Роль об’єднавчого центру з жовтня 1937 р взяв на себе Союз українок. Союз жінок-українок громадської праці підтримав пропозицію про співпрацю, виявивши бажання ввійти до ВСУ. Таким чином, намагання польських властей залучити на свій бік організоване жіноцтво виявилися марними. Політика “нормалізації” втрачала прихильників. Український жіночий рух Волині поступово відходив від аполітичності, закріпленої в статутах жіночих організацій, і перетворювався з громадського в суспільно-політичний. Це спричинило посилення тиску адміністративних чиновників на Союз українок і врешті привело до його закриття. У тексті підрозділу вперше вводяться до наукового вжитку систематизовані архівні матеріали, які характеризують діяльність Союзу українок у 1937-1939 рр. Констатується, що його заборона спричинила тимчасове припинення організаційного розвитку українського жіночого руху в краї.
 У висновках відзначено, що досліджена проблема є першою спробою в сучасній історичній науці охарактеризувати процес становлення й розвитку українського жіночого руху, який вирізняється у суспільному житті Волині з початку 20-х рр. ХХ ст. Цьому сприяли: правова база Другої Речіпосполитої, що створила можливості для створення жіночих організацій; поширення європейських традицій організаційного становлення жіночого руху; консолідуюча діяльність Союзу українок Галичини після Першого всеукраїнського жіночого з’їзду.
Жіночий рух на території Волинського воєводства у міжвоєнний період формувався як організаційно багатонаціональний. Жінки всіх національностей, які проживали тут, за винятком росіянок, були заангажовані до участі в національних жіночих товариствах.
Найбільш цілісно ідейно-теоретичним та організаційно структурованим був український жіночий рух. Йому характерні такі риси західноукраїнського жіночого руху досліджуваного періоду, як домінування концепцій ліберального фемінізму, тісно пов’язаних із завданнями національно-визвольної боротьби, і формування організаційних структур, відповідних тогочасним європейським аналогам.
Вектори діяльності українських жіночих товариств визначались економічним та суспільно-політичним становищем Волині у міжвоєнний період і зосередилися на філантропічній та культурно-просвітній праці. Поширеними формами благодійництва були: виховання дітей у дитячих садках і яслах, матеріальна та моральна допомога сиротам, малозабезпеченим дітям, молоді й дорослим – інвалідам, безробітним і хворим. Культурно-просвітня робота здійснювалася шляхом піднесення господарської освіти на курсах з різних ділянок жіночого господарства та поширення гігієнічних засад життя, організації бібліотек-читалень, проведення масових заходів. Практична спрямованість громадської праці волинянок руйнувала державну монополію на національне виховання і соціальну ініціативу.
На легально діючі жіночі товариства мали вплив як легальні, так і нелегальні політичні партії, які розгорнули діяльність на Волині в міжвоєнний період. Незважаючи на це, організована діяльність волинянок не розпорошилася в партійних об’єднаннях, а лише доповнилась їх теоретичними доробками в поглядах на питання національного визначення, соціально-економічного і культурного становища українського народу. Це сприяло політизації українського жіночого руху й спричинило перетворення його з суспільно-громадського в громадсько-політичний.
Українські жіночі організації Волині підтримували зв’язки з жіноцтвом інших регіонів Західної України і міжнародним жіночим рухом, мали чітко визначений національний характер. Вони співпрацювали з жіночими структурами національних меншин, у першу чергу з чеськими. Водночас, значне поширення у 1920-1930 х рр. польських жіночих товариств, адміністративна підтримка їх діяльності місцевою владою, стримували або унеможливлювали зв’язки українок із польськими організаціями.
Встановлена періодизація українського жіночого руху (перший етап – 18 березня 1921 р.-5 грудня 1926 р., другий – 5 грудня 1926 р.-1935 р., третій – 1935-1939 рр.), визначена впливом внутріполітичних подій у Польщі, загальною напруженістю українсько-польських стосунків і “волинським експериментом” воєводи Г. Юзевського.
Ідейні засади українського жіночого руху найпослідовніше відобразилися в практичній діяльності Союзу українок. Організація стала школою національно-патріотичного виховання для сотень волинянок. У ній сформували світогляд і здобули досвід громадської діяльності лідери жіночих товариств: А. Горохович, П. Багриновська, Н. Річинська, Т. Озерова, О. Підгірська, М. Черкавська, І. Прісневська та інші особистості. Організовуючи роботу структурних ланок Союзу українок, вони намагалися просвітити місцеве українське населення і прищепити йому почуття національної гідності. Така діяльність нерідко виходила за межі вимог офіційних властей, і цим робився посильний внесок у справу українського національного відродження. Заборона Союзу українок спричинила тимчасове припинення організаційного становлення жіночого руху і втілення в життя його високопатріотичних, моральних, гуманних ідей. 
 
Основний зміст і висновки дисертації викладено у таких публікаціях:
 
Статті у наукових фахових виданнях, що входять до переліків ВАК України:
1.Раєвич Т. Виникнення, організація і громадсько-політична діяльність Союзу українок у 1921-1939 рр. // Наук. вісник ВДУ. – Луцьк, 1997. – № 2. – С. 56 61.
2.Раєвич Т. Всеукраїнський жіночий конгрес у Станіславі 23-27 червня 1934 р.: основні ідеї та документи // Наук. вісник ВДУ. –
Фото Капча