Умови здійснення молодіжної політики в Україні

Умови здійснення молодіжної політики в Україні визначаються наступними факторами. Насамперед, варто враховувати динаміку чисельності молоды – прогнозуэться її деякий ріст на початку ХХІ століття (порядку 3% до середини 2010 року) з досягненням максимуму в 2010 році, і подальшим спадом до 2015 року – нижче рівня 2010 року. При цьому на молодіжний вік припадає третина працездатного періоду, і молодь на сьогодні становить 36% працездатного населення (при цьому реально зайнята лише половина: інші вчаться, не мають роботи, перебувають у відпустках по догляду за дитиною).

Соціальний статус молоді визначається, насамперед, соціально-професійним положенням її самої і батьківської сім’ї (оскільки частка рантьє в нашому суспільстві ще мінімальна). У середині 2000-х років лише п'ята частина населення досягла високого статусу (по кваліфікації, оплаті, задоволеності роботою) у віці до 30 років.

Частка висококваліфікованих працівників серед молоді становила 15%. При цьому 42% проявляли байдужість до спеціальності, 6% соромилися своєї роботи, 63% не вірили в можливість професійного просування. За останні роки ситуація дещо змінилася, але наївно було б вважати ці зміни однозначними і притаманними демократизації суспільства, становленню нових економічних відносин.

Соціальна робота з молоддю є принципово новим видом діяльності в Україні. У силу цього проблема є недостатньо розробленою в нормативному плані. Проект Концепції державної молодіжної політики України визначив соціальні служби для молоді як організації, які незалежно від організаційно-правових форм і форм власності здійснюють заходи щодо соціальної підтримки молодих громадян, які перебувають у важкій життєвій ситуації, наданню соціально-побутових, соціально-медичних, психолого-педагогічних, соціально-правових послуг і матеріальної допомоги, сприянню в соціальній, психологічній адаптації і соціальній реабілітації, а також громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність з соціального обслуговування молоді без реєстрації юридичної особи.

Згідно цього ж проекту Концепції державної молодіжної політики соціальна інфраструктура для молоді – це система необхідних для життєзабезпечення молоді об'єктів (будинків і споруд), а також організацій, які здійснюють діяльність з охорони здоров'я, освіти, виховання, соціального обслуговування, фізичного, духовного і морального розвитку молодих громадян, забезпечення їх зайнятості і задоволення їх суспільних потреб.

Нормативною основою діяльності спеціалізованих установ по роботі з молоддю є:

- програма «Молодь України» на 2006-2010 роки;

- нормативно-правові акти Державного комітету України у дітей, сім’ї та молоді та інші.

При цьому ряд основних категорій: соціальне забезпечення, структурні елементи соціальних служб, соціальний захист – чітко не визначені, що вимагає подальших досліджень цієї проблеми і її законодавчого вирішення. Не забезпечена і присутність молодіжних розділів у законодавчих актах у всьому блоці соціальних та економічних законів.

Інноваційний характер діяльності установ органів молодіжної політики випереджає нормативне вирішення питання. Необхідна розробка пакету відомчих документів з функціонування соціальних служб для молоді: системи штатних нормативів, робочого часу і оплати праці, нормативів створення установ на певну чисельність молоді, податкових пільг для цих установ.

Установи (соціальні служби) для молоді створюються за рішенням органів державного управління, областей, міст республіканського значення, органів місцевого самоврядування і перебувають у віданні відповідних органів молодіжної політики, які визначають вид установ і порядок їх діяльності, здійснюють методичне керівництво і організацію.

Функції державної соціальної служби молоді передбачають:

розробку програм та заходів, положень та інструкцій, спрямованих на поліпшення здійснення соціальної роботи з різними категоріями молоді;

здійснення експертизи програм, технологій та методик з питань соціальної роботи з різними категоріями дітей, молоді та сімей;

розробку нових соціальних технологій, форм і методів соціальної роботи з молоддю;

вивчення та узагальнення кращого досвіду центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у здійсненні соціальної роботи з молоддю;

організацію та проведення тренінгів і семінарів для працівників центрів, спеціалістів і волонтерів, залучених до здійснення соціальної роботи; науково-практичних конференцій, семінарів з питань соціальної роботи з молоддю;

проведення соціологічних досліджень з проблем молоді;

підготовку науково-методичних посібників, збірників, методичних рекомендацій;

співпрацю з науковими закладами з метою науково-методичного супроводу здійснення соціальної роботи з молоддю, залучення до роботи науковців;

організацію роботи наукових консультантів державної соціальної служби молоді, проведення оцінки ефективності здійснення соціальної роботи нею.

Розуміння цілей соціальної роботи з молоддю залежить від того, як ми розуміємо, що таке молодь, як формуємо її «ідеальний образ». Визначаючи статус молоді, суспільство певним чином позначає права й обов'язки, пов'язані із цим статусом. Їх зміст залежить від типу суспільства. Право визначати стутус тих або інших соціальних груп, у тому числі, молоді, є об'єктом боротьби зацікавлених груп. Відбиттям її і є наукова полеміка із приводу визначення поняття молоді й границь молодіжного віку.

Завдання соціальної роботи з молоддю можуть визначатися, виходячи або з розуміння її як соціально-вікової групи, або з розуміння молодості як життєвого етапу. У першому випадку будуються програми роботи з певною категорією потребуючих допомоги, у другому мова йде про корекцію процесу соціалізації.

Практика соціальної роботи з молоддю грунтується на двох базових соціологічних підходах – функціоналізмі і теорії конфлікту.

Основою функціоналізму є ідея консенсусу, яка полягає в тому що люди згодні з базовими цінностями суспільства. З погляду функціоналізму, родина, право, система освіти є агентами соціального контролю.

Відповідно до теорії конфлікту індустріальне суспільство обумовлює все більше нерівний розподіл доходу і зіштовхується зі зростаючою проблемою соціального контролю. Прихильники цієї соціологічної традиції намагаються досліджувати шляхи протидію такому контролю і пригніченню.

Прийнято виділяти чотири моделі роботи з молоддю:

радикально-гуманістична;

радикально-структуралістська;

інтерпретативна;

функціоналістська.

Зміст молодіжної політики може тлумачитися по-різному, залежно від того, як широко соціум погоджуєтьсяся розуміти соціальну політику. Якщо соціальна політика – це будь-які впливи держави на соціальне життя, то молодіжна – її частина; якщо соціальна політика зводиться тільки до захисту певних груп населення, то молодіжна політика буде ставити перед собою і деякі самостійні завдання, які стосуються власне соціалізації.

Завдання молодіжної політики визначаються в наступних областях:

забезпечення соціального здоров'я молоді;

сприяння сімейному вихованню;

сприяння освіті та професійному зорієнтуванню;

сприяння зайнятості;

вирішення житлових проблем;

взаємодії з молодіжними організаціями;

впливу на процеси в молодіжній культурі.

Соціальна робота з молоддю повинна координуватися з молодіжною політикою, необхідна взаємодія здійснюючих її організацій.