Умови життя іноземних працівників харківського тракторного заводу в 1930-ті р.

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

брали на себе роль торгівельних агентів українських працівників. На це звертала увагу у своїх спогадах А. Рехман. Жінка згадувала про те, як радянські інженерно-технічні працівники просили її чоловіка придбати для них деякі речі; або як вона віддавала надлишки молока перукарю, який обслуговував їхню родину, оскільки він отримував лише один літр молочної продукції на п’ять днів, при тому, що мав хвору дитину, а вони – до трьох літрів на день23. Через посилене забезпечення продуктами фахівців-іноземців та членів їх родини взаємини між іноземцями та вітчизняними працівниками були напруженими. А. Рехман розповідала австрійським читачам про те, яким психологічним випробуванням для неї був похід до закритого кооперативного магазину, як жінка відчувала на собі сторонні погляди, від яких їй здавалося, що вона ці продукти вкрала24. Відзначимо, що діти зазвичай не ходили за хлібом, оскільки траплялися випадки, коли в них його відбирали дорогою додому25. За висловом О. Осокіної, іноземці займали найвище місце в ієрархії забезпечення робітників, однак це була ієрархія злиднів26. Іноземні працівники середнього рівня кваліфікації отримували продукти та товари побутового вжитку в спеціальних закритих кооперативах, «Інснабах», які мало чим відрізнялися від інших: бруд, сморід, неякісні харчі, обліплені мухами тощо. Закордонним працівникам постійно не вистачало товарів, які вони отримували в розподільниках. К. Шнітерн пригадував, що він дозволив собі купити яловичину лише один раз – на першу зарплату, оскільки не знав, що грошей ледь вистачить на місяць27. Згодом для того, щоб вижити, Карл продавав власні речі на ринку, а його дружина була змушена продати весільний подарунок – золотий годинник28. Подібні ситуації були типовими для іноземних працівників ХТЗ. Робітники, які працювали на інших промислових об’єктах УСРР, також перебували в скрутному матеріальному становищі29. Радянське керівництво дозволяло робітникам-іноземцям поштою отримувати від родичів речі, яких їм не вистачало, проте не більше двох посилок на місяць. За нормами, встановленими радянською владою, одна людина могла одержати не більше десяти банок консервів на місяць, двох пар взуття на рік, одного комплекту верхнього одягу на рік та ін. 30 На думку партійних функціонерів, такі заходи дозволяли уникнути спекуляції. Родичі та друзі іноземних трудівників намагалися підтримати їх, відсилали їм посилки з речами, які можна було продати або обміняти. Проте це не дуже допомагало, оскільки розмір митного збору часто нівелював економічну користь від товарів, що надходили поштою31. Товаропостачання іноземних інженерів відчутно погіршилося в 1933 р. Це відбилося у скаргах, які вони писали до Наркомату важкого машинобудування. Іноземні фахівці зазначали, що норми товарів «у цей час знизилися так, що навіть за великої економії їх не вистачає»32. Продукти, які вони отримували, часто були неякісними, люди нерідко труїлися ними. Внаслідок цього іноземці розривали договори та від’їжджали на батьківщину.

Життя в Радянському Союзі виявилося складним випробовуванням для іноземних працівників. Зі спогадів стає зрозуміло, що іноземні працівники почувалися ошуканими, оскільки співробітники торгівельного представництва СРСР у Берліні, які здійснювали набір на будівництво, гарантували їм належні умови проживання. Про це свідчить і колективна скарга іноземних інженерів харківських підприємств (Серп і Молот, Турбінобуд та ін.), надіслана у квітні 1933 р. народному комісару важкого машинобудування. У ній нарікалося на невідповідність рівня життя тим нормам, які були обіцяні. Спеціалісти звертали увагу на те, що під час співбесіди з представниками радянських організацій їх запевняли, що умови проживання будуть відповідати середньоєвропейському рівню33. Розчарувавшись, іноземні робітники часто прагнули розірвати контракти та повернутись додому. До речі, існування цієї проблеми партійне керівництво країни визнавало. У 1932 р. керівник відділу агітації та масових кампаній ЦК КП (б) У був вимушений констатувати, що іноземні робітники не були вірно поінформовані щодо умов життя в СРСР, і це ставало причиною невдоволень та конфліктів працівників із адміністрацією підприємств, до яких вони приїхали34.

Радянська влада намагалася не допустити виїзду іноземних інженерів- спеціалістів та працівників і використовувала всі можливі засоби, аби не довести до цього: від обіцянок покращити умови життя до невидавання іноземним робітникам їхніх паспортів. Прагнення влади було зумовлено як практичними, так і політичними причинами. Про це свідчить звіт уповноваженого Народного комісаріату іноземних справ СРСР в УСРР Александровського про розмову з німецьким генеральним консулом Німеччини в СРСР. Німецький дипломат зазначав, що радянські установи усіляко затримували процес повернення до батьківщини невдоволених умовами життя німецьких робітників35. Іноземці, повертаючись на батьківщину, розповідали про перебування в радянській Україні, фактично виступали як антикомуністичні агітатори. За інформацією, зібраною урядом УСРР, наприкінці 1933 р. у Німеччині та Австрії вийшло більше десяти публікацій (брошур, статей у газетах тощо), в яких зображувався дійсний рівень життя в СРСР36. Матеріали цих видань використовували різні політичні сили Німеччини, передусім націонал-соціалісти. Зауважимо, що за даними Всеукраїнської ради профспілок із 1931 по 1933 рр. містечко ХТЗ достроково залишило 150 іноземних робітників37.

Історія повернення до Німеччини К. Шнітерна може стати сюжетом для шпигунського роману. Живучи у злиднях, дружина К. Шнітерна писала листи до свого батька, в яких прохала про допомогу. Він звертався до компанії, яка вербувала робітників у Німеччині, Німецької комуністичної партії, просив їх посприяти поверненню його рідних додому. Схвильований листами від доньки, батько навіть зважився написати листа Й. Сталіну. Нарешті, чоловік знайшов можливість допомогти. До Радянського Союзу вирушала делегація німецьких працівників, серед яких один був мешканцем Золлінгена, рідного міста К. Шні- терна. Батько попросив делегата підтримати співвітчизників, зустрітися з ними в Харкові. Делегат виконав його прохання та подарував його доньці декілька речей, які б вона могла продати на ринку38. Радянські спецслужби дізналися про те, що К. Шнітерн зустрічався зі співвітчизником. Співробітники ОДІ ІУ розшукували його в робочому містечку ХТЗ, але йому пощастило і його не заарештували. Зрештою, він продав все своє майно, на зібрані кошти придбав квитки і родина повернулася до Німеччини.

Втім, не всі, хто прагнув повернутися на батьківщину 1931-1932 рр., змогли це зробити. Окремі іноземні спеціалісти працювали на ХТЗ майже до кінця 1930-х рр. Чимало з них стали свідками/жертвами системи терору, яка набирала оберти в радянській державі протягом 1930-х років. Так, за даними Б. Шпотова, американський інженер (його ім’я не згадується навіть у секретних звітах), який сім років працював на ХТЗ, у 1938 р. писав із американського посольства у Москві до Вашингтону про напружену атмосферу на підприємстві. Робітник розповідав співвітчизникам, що на заводі панує терор та всевладність агентів «ОРИ». За його словами, чимало іноземних спеціалістів – чехів, латишів, німців – було заарештовано або депортовано з країни. Цей американець не зміг залишити країну до початку політичних репресій, оскільки під час відрядження одружився з радянською громадянкою. Для виїзду за кордон подружжю необхідно було виконати чимало бюрократичних процедур. Перебуваючи в скрутному становищі, американець був змушений погодитись на пропозицію дирекції заводу займатись промисловим шпигунством на користь СРСР. Його завданням було отримувати у своїй фірмі інформацію про технічні особливості виготовлення продукції, які не були прописані у відповідних каталогах та інструкціях із експлуатації виробничого устаткування . На жаль, джерела не дають відповіді на запитання, як американцю вдалося повернутися додому. Подібні траєкторії життєвого шляху були типовими для іноземних працівників, які намагалися реалізувати себе в країні, де «будувався соціалізм» .

Отже, у 1930-ті р. для закордонних фахівців-інженерів та робітників, які працювали на ХТЗ, були створені особливі умови. Проектувальники соціалістичного містечка «Новий Харків» виключили іноземців із проекту колективізації побуту. Радянська влада прагнула забезпечити європейських та американських спеціалістів якнайкраще, оскільки від цього залежав не тільки успіх їх роботи, а й імідж держави. Взаємовідносини між іноземним та радянськими працівниками заводу складались залежно від конкретної ситуації, місця, обставини і коливались у діапазоні від порозуміння/взаємодопомоги до неприйняття/конфлікту. Адаптація іноземців до радянських економічних, політичних та соціокультурних умов відбувалася по-різному. Проте усі вони були розчаровані тим, що побачили в УРСР, і намагалися якомога швидше повернутися на батьківщину.

За фасадом «сталинского изобилия»: распределение и рынок в снабжении населения в годы индустриализации. 1927-1941. – М., 2008. – С. 184-189; Ігнатуша О. О. Іноземні спеціалісти на будівництві Запорізького індустріального комплексу (20-30-ті рр. ХХ ст.) : автореф. дис.... кандидата іст. наук: 07. 00. 01 «Історія України». – Запоріжжя, 2012. – 20 с. ; Шпотов Б. М. Американский бизнес и Советский Союз в 1920-1930-е годы: Лабиринты экономического сотрудничества. – М., 2013. – 320 с.

Список джерел

Державний архів Російської Федерації (далі – ДА РФ). – Ф. 5451. – Оп. 39. – Спр. 61. – Арк. 2-7.
Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України). – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 6248. – Арк. 1.
Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі – ЦДАВО України). – Ф. 5. – Оп. 3. – Спр. 1877. – Арк. 2.
Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України. – Ф. 8. – Оп. 1. – Спр. 261. – Арк. 63.
Державний архів Харківської області. – Ф. 5652. – Оп. 1. – Спр. 2862. – Арк. 3.
ЦДАВО України. – Ф. 5. – Оп. 3. – Оп. 1877. – Арк. 64.
Див. про це докладно: Любавський Р. Г. «Соціалістичне містечко»: конструювання радянського урбаністичного простору для робітників Харківського тракторного заводу у 1930-ті рр. // Вісник Харківського національного університету. Серія історія. – Вип. 45. – Х., 2012. – С. 126-133.
ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 5335. – Арк. 29-36.
Там само. – Арк. 35-36.
Там само. – Арк. 22.
Див. про це: Вальденфельс Б. Повседневность как плавильный тигль рациональности // СОЦИО-ЛОГОС. – М., 1991. – С. 39-50.
ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 5284. – Арк. 16.
Російський державний архів економіки (далі – РДАЕ). – Ф. 7620. – Оп. 1. – Спр. 749. – Арк. 8.
РДАЕ. – Ф. 7620. – Оп. 1. – Спр. 749. – Арк. 3.
Див про це: Веблен Т. Теория праздного класса. – М., 1984. – С. 108-133.
Там само. – С. 110, 114.
ОсокинаЕ. А. За фасадом «сталинского изобилия»... – С. 184.
Там само. – С. 185.
ДА РФ. – Ф. 7620. – Оп. 1. – Спр. 749. – Арк. 7.
ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 5335. – Арк. 31.
Там само. – Арк. 33-34.
Там само. – Арк. 34.
ОсокинаЕ. А. За фасадом «сталинского изобилия». – С. 184.
ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 5335. – Арк. 22 (зв.)
Там само. – Арк. 23-24.
Ігнатуша О. О. Іноземні спеціалісти на будівництві Запорізького індустріального комплексу... – С. 13.
Шпотов Б. М. Американский бизнес и Советский Союз в 1920-1930-е годы. – С. 297.
ЦДАГО України. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 6248. – Арк. 24.
Там само. – Арк. 10.
Там само. – Арк. 10-13.
Там само. – Спр. 5284. – Арк. 13.
Там само. – Спр. 3117. – Арк. 14.
Там само. – Спр. 6248. – Арк. 6.
Там само. – Арк. 1.
Там само. – Арк. 26.
Шпотов Б. М. Американский бизнес и Советский Союз в 1920-1930-е годы... – С. 296.
ОсокинаЕ. А. За фасадом «сталинского изобилия»... – С. 188.