Університетська освіта

Предмет:

Тип роботи:

Методичні вказівки

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

року. Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонської декларації 21 країною в італійському місті Болоні. Передумовою створення декларації стало підписання Великої Хартії європейських університетів. Велика Хартія як передумова Болонської декларації була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня 1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважається найстарішим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділяли спільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть. Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що мають спільні цілі та методологію здобуття знань – чи то практичних, чи теоретичних." (із промови представників Болонського університету на святкуванні).

Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, був особливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а була розроблена у стінах університетів. Вона спирається на фундаментальні цінності європейських університетських традицій. Сприяє зміцненню зв'язків між вищими навчальними закладами в усьому світі, залучаючи до процесів, започаткованих у ній, неєвропейські університети.

Згідно з цілями Болонського процесу до 2010 року освітні системи країн-учасниць його повинні бути змінені, щоб сприяти:

– полегшеному переїзду громадян з метою подальшого навчан-ня чи працевлаштування у Європі.

– розширенню Європи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного, толерантного суспільства.

Болонський процес не передбачає повністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

На сьогодні до Болонського процесу приєдналося 515 університетів, серед яких 14 українських :

1.Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту;

2.Донецький національний університет;

3.Маріупольський гуманітарний інститут Донецького національного університету;

4.Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут".

5.Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого.

6.Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут".

7.Національний університет "Києво-Могилянська академія".

8.Одеська національна юридична академія.

9.Одеський національний університет ім. І. І. Мечнікова.

10.Східноукраїнський національний університет ім. В.Даля.

11.Тернопільський державний технічний університет.

12.Харківська національна академія культури.

13.Харківський національний економічний університет.

14. Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна.

На національному рівні у Болонському процесі здебільшого задіяний уряд, міністри, відповідальні за вищу освіту в усіх країнах-учасницях, щоб оцінити вже зроблене та встановити керівні принципи та пріоритети наступного періоду розвитку. На інституційному рівні задіяні заклади вищої освіти, факультети та відділення, студенти, викладацький склад. В Україні поступово вводиться Європейська кредитно-трансферна система (ECTS).

Таким чином, Болонський процес, до якого приєдналася Україна, має за мету наступне:

- встановлення системи зрозумілих та подібних наукових ступенів;

- встановлення системи, заснованої на двох основних циклах: студентському та післядипломному;

- введення системи кредитів (ECTS);

- сприяння мобільності шляхом подолання перешкод для забез-печення руху студентів, вчителів, дослідників, адміністративного складу;

- сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості;

- сприяння необхідним європейським вимірам у вищій освіті.

Дані цілі є сутністю Болонського процесу.

Незвичайність цього процесу полягає в тому, що він не є чітко структурованим і проводиться 45 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраці з чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.

Література

1.Закон України "Про освіту." Відомості Верховної Ради. – 1996 - №2.

2.Закон України "Про вищу освіту". Відомості Верховної Ради. -2002- №20.

3.Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу. –За ред. Кременя В.Г.- Тернопіль, 2004.

4.Шептуха Н.М. Тенденции развития высшего образования в зарубежных высокоразвитых странах. - Ученые записки Харьковского гуманітарного института "Народная украинская академія – Харьков, 1998.

ТЕМА 2. Фундаменталізація та індивідуалізація підготовки фахівців з вищою освітою

1.Роль та місце фундаментальних дисциплін в системі освіти.

2.Індивідуалізація навчання та шляхи її впровадження.

Реформована освіта спроможна звільнити суспільство від консерватизму і тим самим допомогти йому подолати розрив між старим і новим. На сучасному етапі розвитку суспільства важливого значення набуває відповідність змісту освіти вимогам часу, тим змінам, що відбуваються в економічному та культурному житті.

Одна з найважливіших проблем вищої освіти – оптимальне співвідношення фундаментальних та спеціальних дисциплін, поворот освіти до цілісної картини життя і перш за все - до світу культури, світу людини, формування її системного мислення. Забезпечити майбутнє існування людини в світі можуть теоретичні, фундаментальні знання. На шляху вирішення цієї проблеми постають дві найважливіші задачі. По-перше, необхідність посилення природничо-наукової підготовки, особливо з дисциплін математичного циклу та нових інформаційних технологій, без засвоєння яких людина не може увійти в інформаційне суспільство. По-друге, усвідомлення ролі та значення дисциплін гуманітарного циклу – визнання людини за найвищу соціальну цінність, повага до особистості, створення умов для розкриття здібностей.

У даному контексті особливого значення набуває ідея безперервної освіти. Безперервність освіти означає доведення культурно-освітнього рівня особистості до рівня суспільних потреб, що завжди оновлюються. Це також постійне оновлення загальноосвітньої та фахової підготовки, перетворення здобуття освіти на процес, що триває