Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

 
 
Телефон +3 8(068) 052-35-08
Телефон +3 8(093) 689-29-85
 (096) 672-17-75
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

УНР та ЗУНР – акт злуки

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
8
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЗМІСТ
 
Вступ
РОЗДІЛ 1. ВІДНОВЛЕННЯ УНР
РОЗДІЛ 2. ПРОГОЛОШЕННЯ ЗУНР. ОКУПАЦІЯ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ, БЕССАРАБІЇ ТА ЗАКАРПАТТЯ ІНОЗЕМНИМИ ВІЙСЬКАМИ
Висновки
Список використаних джерел ТА ЛІТЕРАТУРИ
 
Вступ
 
Актуальність дослідження полягає в тому, що у роботі було розглянуто та досліджено, а також систематизовано джерельну базу дослідження про акт злуки ЗУНР і УНР та його наслідки, а також оглянути цікавість до данної тематики українських та зарубіжних науковців.
Метою реферату є ознайомлення студентів з основними процесами творення української державності в складних умовах зовнішньої загрози. Та виявити основні причини недовершеності процесу творення національної держави.
Згідно з метою сформульовані наступні завдання:
Українська Народна республіка за доби Директорії. Акт злуки УНР та ЗУНР.
Проголошення ЗУНР. Окупація Північної Буковини, Бессарабії та Закарпаття іноземними військами.
Боротьба за владу в Україні в 19919-1920 рр. проголошення УРСР. Запровадження політики «воєнного комунізму». Боротьба проти Денікінщини.
Україна в 1919-1920 рр. встановлення радянського режиму.
Радянсько-польська війна та Україна.
 
РОЗДІЛ 1. ВІДНОВЛЕННЯ УНР
 
У травні 1918 р. партії просоціалістичної орієнтації утворили Український національно-державний союз (з серпня Український національний союз). Для керівництва виступом обрали тимчасовий верховний орган УНР – Директорію – у складі В. Винниченка (голова), С. Петлюри, Ф. Швеця, О. Андрієвського, А. Макаренка. Члени Директорії прибувають до Білої Церкви і переходять до активних бойових дій. Після розгрому під Мотовилівкою (18 листопада 1918 р.) сил гетьмана питання? На початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України. Нейтралізувавши німців, перетягнувши на свій бік частину гетьманських військ, проголосивши гасла (радикальна аграрна реформа, відновлення 8-годинного робочого дня та ін.), Директорія забезпечила собі перемогу. Це дало змогу зібрати численну армію (100 тис. осіб). Опозиція складалася з політичних угруповань, що мали різні інтереси. Цим пояснюються нечіткість програмних засад, суперечливість внутрішньої політики Директорії. 8 січня 1919 р. було проголошено ліквідацію приватної власності на землю, але в руках заможних селян перебували ділянки площею до 15 десятин землі. Відсутність визначених строків аграрного реформування, брак адміністративного апарату посилювали соціальне напруження. Директорія залишилася без підтримки селян і національних меншин та допомоги кваліфікованих кадрів, її влада послаблювалася відсутністю моделі державотворення. З трьох форм: парламентська республіка, республіка Рад та військова диктатура, Директорія обрала військову диктатуру. 
Грудневий 1918 р. Трудовий конгрес віддав усю повноту влади Директорії, яка перетворилася на диктатуру С. Петлюри. Протистояння лідерів, відсутність єдності щодо завдань та політичної орієнтації. Так, якщо В. Винниченко та його прибічники обстоювали “радянську платформу”, виступали за союз з більшовицькою Росією проти Антанти та пріоритетне вирішення соціальних проблем, то С. Петлюра зі своїми соратниками схилявся до зближення з Антантою, а першочерговим завданням вважав зміцнення держави через посилення армії та її адміністративних органів. [5, с. 97]
У цих умовах урядом Радянської Росії було обрано модель війни з використанням маріонеткового уряду. Наприкінці листопада 1918 р. у Курську утворився Тимчасовий робітничо-селянський уряд України на чолі з Г. П'ятаковим. Наступним кроком стала публікація 24 грудня 1918 р. в газеті “Известия” – органі ВЦВК – циркуляра Наркомату закордонних справ РСФРР про те, що внаслідок анулювання Брестського мирного договору РНК РСФРР більше не визнає Україну як самостійну державу. Радянські війська дедалі більше заглиблювалися в українську територію, ведучи наступ на Полтаву, Катеринослав і Донбас. Крім того в січні 1919 р. два отамани Григор'єв і Зелений оголосили про перехід на радянські позиції (50 тис.). Катеринославська губернія була центром діяльності формувань Махна, який не визнавав уряду Директорії. Характерними ознаками цього періоду були параліч влади; безлад; єврейські погроми; зростання отаманщини. Директорія намагалася низкою дипломатичних кроків (спроби налагодження контактів з Антантою, проголошення Акта возз'єднання УНР і Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) тощо) вивести державу з політичної ізоляції. Проте ці кроки були безуспішними. 
Безперспективним виявився курс на союз з Антантою, яка робила ставку на підтримку Добровольчої армії. Не виправдав сподівань і акт возз'єднання, як УНР, так і ЗУНР не мали реальних сил, щоб посилити інтеграцію та державність, між республіками існували розбіжності в політичних позиціях та орієнтації на міжнародній арені. Сили директорії катастрофічно танули наприкінці січня 1919 р., залишилось 21 тис. бійців. Армія страждала від нестачі матеріального постачання та озброєння, незадовільного санітарного стану. Після того, як радянські війська 12 січня захопили Чернігів, 19 січня – Полтаву, а 27 січня – Катеринослав, поразка Директорії стала очевидною. 5 лютого 1919 р. війська УНР залишають Київ, а навесні радянська влада була встановлена майже на всій території України. [3, с. 43]
 
РОЗДІЛ 2. ПРОГОЛОШЕННЯ ЗУНР. ОКУПАЦІЯ ПІВНІЧНОЇ БУКОВИНИ, БЕССАРАБІЇ ТА ЗАКАРПАТТЯ ІНОЗЕМНИМИ ВІЙСЬКАМИ
 
Перша світова війна та жовтневі події в Росії стали чинниками, які кардинально змінили співвідношення міжнародних сил. Багатовікові імперії захиталися під потужним тиском революційних вітрів. Австрійський цісар Карл 16 жовтня 1918 р. видає маніфест, суть якого полягала в пропозиції народам, що входили до складу Австро-Угорської імперії, створити власні сейми, які б представляли новостворені держави. Українські парламентарі, депутати галицького й буковинського сеймів 18 жовтня 1918 р. утворили у Львові Українську Національну Раду. Яка поставила питання проголошення Української держави. Така позиція вступила в протиріччя з намірами поляків, які вже 28 жовтня в Кракові створили польську ліквідаційну комісію, завдання якої передача влади польській адміністрації (1 листопада 1918 р.) Українські офіцери, які ще у вересні 1918 р. утворили Центральний військовий комітет, вирішили взяти владу. В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1, 5 тисячі українських вояків на чолі з сотником УСС Д. Вітовським оволоділи Львовом. Українська Національна Рада згодом поширила свій вплив на значну територію. 11 листопада було утворено Державний секретаріат на чолі з К. Левицьким, а через два дні було затверджено конституційні основи Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). 21 листопада збройні формування поляків захопили Львів. Уряд Західноукраїнської Народної Республіки змушений був переїхати до Тернополя, а потім до Станіслава. ЗУНР енергійно шукала підтримки на міжнародній арені і відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині. Але світове співтовариство визнавати ЗУНР не поспішали. За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись зміцнити свої позиції, 1 грудня 1918 р. у Фастові укладають попередню угоду про об'єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). Проголошення Акта з'єднання відбулося 22 січня 1919 р. у Києві. Ця подія мала символічний характер і до справжнього об'єднання справа не дійшла. Водночас зближення дало практичні наслідки під час реорганізації Української Галицької Армії (УГА) значну роль відіграли офіцери, рекомендовані урядом УНР, насамперед генерал М. Омелянович-Павленко, який став командувачем УГА. Реорганізована УГА, у середині січня 1919 р., методично витісняла поляків з Галичини. Збройні формування ЗУНР розпочали в середині лютого 1919 р. Вовчухівську операцію. Успішний початок операції був перерваний втручанням представників Антанти. Західні держави направили 22 лютого 1919 р. до Галичини місію яка намагалася переконати керівництво ЗУНР у необхідності припинення протистояння та перенесення питання про належність Галичини на розгляд Паризької мирної конференції. Час, який було втрачено на переговори, поляки використали для зміцнення своєї армії. Польські збройні формування відтіснили УГА від Львова та поновили залізничне сполучення з Перемишлем. Стратегічна ініціатива знову вислизнула з рук української сторони. Нова спроба замирення закінчилася невдачею. У травні 1919 р. польський уряд направив на український фронт 80-тисячну армію генерала Й. Геллера. Вже на початку червня 1919 р. польські війська контролювали майже всю Галичину. Вся повнота влади перейшла до диктатора ЗУНР Є. Петрушевича. 7-28 червня 1919 р. УГА провело Чортківську офензиву, що мала на меті стабілізувати ситуацію. Ця операція розгорталася успішно, але хронічна нестача зброї та боєприпасів, посилення міжнародного тиску стали основними причинами поразок, які розпочалися після 27 червня 1919 р. 16-18 липня формування УГА перейшли річку Збруч і Східна Галичина опинилася під польською окупацією. [2, с. 12]
 
Висновки
 
Таким чином, приходу Директорії до влади сприяли народна підтримка, швидке формування численної армії, авторитетні та впливові лідери. Проте суперечлива внутрішня політика; протистояння політичних лідерів; слаба армія; міжнародна ізоляція; втрата контролю за розвитком подій були слабкими сторонами Директорії, які не дали змоги їй утвердити незалежну УНР.
Отже, зумовлені Першою світовою війною революційні процеси, призвели до падіння Австро-Угорської імперії. Однією з новостворених держав стала Західноукраїнська Народна Республіка. З моменту її виникнення вона зіткнулася з претензіями на західноукраїнські землі сусідніх держав, особливо Польщі; збройною агресією на територію ЗУНР; міжнародним невизнанням тощо.
 
Список використаних джерел та літератури
 
1. Бойко О. Д. Історія України, Посібник. – Київ “Академвидав”, 2004;
2. Борисенко В. Курс української історії. – К., 1997;
3. Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. – К., – 1995;
4. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея. – К., 1997;
5. Українська державність у ХХ столітті. – К., 1996.
Фото Капча