Управління ліквідністю і фінансовою стійкістю підприємства

Дебіторська та кредиторська заборгованості є досить специфічними статтями балансу. Як правило, у підприємств, які стабільно функціонують, кредиторська заборгованість за обсягами відповідає дебіторській. Різке зростання кредиторської заборгованості негативно впливає на ліквідність та платоспроможність підприємства. Збільшення коефіцієнтів ліквідності за рахунок різкого збільшення дебіторської заборгованості також не можна вважати позитивним чинником. Проте невисокі значення коефіцієнтів ліквідності не можуть однозначно свідчити про низьку ліквідність, оскільки такі значення можуть бути наслідком ефективного управління товарно-матеріальними запасами, високої інтенсивності руху грошових коштів та значних обсягів товарообороту.

При оцінці ліквідності та фінансової стійкості суб'єкта господарювання нерідко проводять також аналіз ліквідності балансу. Для оцінки ліквідності балансу активи та пасиви поділяють на чотири групи: активи – за ступенем ліквідності (групи А1 – А4), пасиви – за строком погашення (групи П1 – П4).

Ліквідність балансу визначається ступенем покриття зобов'язань господарюючого суб'єкта активами, строк перетворення яких у грошові кошти відповідає строку погашення зобов'язань. Баланс називають абсолютно ліквідним у разі, якщо перші три групи пасивів не перевищують за обсягом відповідні групи активів:

А1 ≥ П1; А2 ≥ П2; А3 ≥ П3.

Оскільки балансове рівняння не повинно порушуватись, для четвертої групи активів-пасивів має виконуватись нерівність

А4 ≤ П4,

що рівнозначно наявності у підприємства власних оборотних засобів.

Нерівності, що визначають ліквідність балансу, можуть більшою чи меншою мірою порушуватись, але в будь-якому разі вони дають можливість оцінити як поточні, так і очікувані в майбутньому рівні платоспроможності та ліквідності.

Підприємство, яке є прибутковим і фінансово стійким, має перспективи стабільного економічного зростання. Підприємство, яке є прибутковим, але не є фінансово стійким, найбільш імовірно в майбутньому матиме фінансові проблеми, зумовлені нестачею коштів для здійснення поточних витрат, затримками в розрахунках із постачальниками-кредиторами та акціонерами, труднощами при погашенні банківських позик та емітованих підприємством боргових зобов'язань.

Забезпечення фінансової стійкості є одним із найважливіших напрямів в управлінні фінансами підприємства, нехтування яким призводить до значних фінансових втрат. Фінансова стійкість характеризується такою структурою фінансових ресурсів та їх розміщенням в активах підприємства, таким рівнем чистих грошових надходжень, які забезпечують стабільне функціонування підприємства в умовах стабільного ринку. Фінансову стійкість визначають три групи фінансових коефіцієнтів:

• коефіцієнти структури капіталу, які надають інформацію про співвідношення власних та залучених коштів у фінансових ресурсах підприємства, а також про співвідношення між різними складовими позикового капіталу;

• коефіцієнти, які відображають розміщення певних видів фінансових ресурсів у оборотних та необоротних активах підприємства;

• коефіцієнти покриття, які відображають здатність підприємства погашати свої боргові зобов'язання за рахунок чистих грошових надходжень.

Коефіцієнти структури капіталу. Коефіцієнт фінансового левериджу Кфл – один із найбільш інформативних у наведеній групі коефіцієнтів. Його визначають співвідношенням

Кфл = Борговий капітал / Власний капітал (32)

Цей коефіцієнт відображає структуру капіталу підприємства, а також, певною мірою, ризик структури капіталу. Більше значення коефіцієнта фінансового левериджу відповідає більшій частці боргового капіталу в структурі капіталу, а отже, більшому ризику структури капіталу.

При оцінці кредитоспроможності вітчизняних позичальників коефіцієнт Кфл вважається задовільним, якщо його значення не перевищує 1 незалежно від галузевої ознаки позичальника. У світовій практиці кредитування і більші значення цього коефіцієнта є допустимими.

Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів Кспвк відрізняється від попереднього тим, що враховує всі залучені ресурси підприємства як фінансового, так і нефінансового походження. Його розраховують так:

Кспвк= Зобов'язання / Власний капітал. (33)

Значення цього коефіцієнта, як і попереднього, у міжнародній практиці може перевищувати 1. (так, середнє значення Кспвк для корпорацій США дорівнює 1, 2, Німеччини – 1, 7, Японії – 5.)

Коефіцієнт заборгованості Кдбвк відображає співвідношення довгострокового боргу і власного капіталу:

Кдбвк = Довгостроковий борг / Власний капітал. (34)

Коефіцієнт заборгованості Кдбвс відображає співвідношення довгострокового боргу і власного капіталу, але враховує субординований борг як частку капіталізованих ресурсів підприємства.

Кдбвс= Довгостроковий борг / (Власний капітал + Субординований борг). (35)

Коефіцієнт концентрації власного капіталу, або коефіцієнт автономії, Кквк тісно пов'язаний з попередніми і визначається співвідношенням:

Кквк= Власний капітал / Усі пасиви. (36)

Чим більше значення цього коефіцієнта, тим вища фінансова стійкість підприємства.

Коефіцієнт фінансової залежності Kфз, є оберненим до попереднього і визначається відношенням усіх фінансових ресурсів підприємства до власних коштів. Його використовують у моделі Дюпона для аналізу рентабельності фінансово-господарської діяльності підприємства.

Структуру позикових коштів визначає коефіцієнт структури позикових коштів:

Кспк = Довгостроковий борг / Позикові кошти, (37)

який показує, яку частку всіх позикових коштів становить довгостроковий борг. До коефіцієнтів, що визначають структуру довгострокових джерел фінансування, відносять:

Кдд1 = Довгостроковий борг / (Довгостроковий борг + Власний капітал). (38)

Кдд2 = Власний капітал / (Довгостроковий борг + Власний капітал). (39)

Ці коефіцієнти доповнюють один одного, а їх сума дорівнює