+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Реферат
К-сть сторінок:
16
Мова:
Українська
за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.
Невикористана частина щорічної відпустки має бути надана працівнику до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх упродовж робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу в шкідливих і важких умовах чи за працю особливого характеру.
2. Гнучкий графік робочого часу
Режим праці й відпочинку – це регламентоване чергування періодів роботи та перерв на відпочинок протягом робочої зміни, доби, тижня, року.
Розрізняють змінний, добовий, тижневий і річний режими праці й відпочинку.
Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку та закінчення, тривалість обідньої перерви, праці, а також частоту регламентованих перерв на відпочинок.
Добовий режим праці й відпочинку охоплює кількість змін роботи за добу, час відновлення працездатності між змінами.
Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки змінності, кількість і порядок надання вихідних днів, порядок переходу працівників з однієї зміни на іншу.
Річний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих та неробочих днів у даному періоді, кількість працівників, які йдуть у відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток, а такий їхній графік.
Режими праці й відпочинку формуються з урахуванням працездатності людини – фізіологічного показника, який відображає взаємозв’язок людини з умовами зовнішнього середовища й характером трудової діяльності.
Критерієм оцінки працездатності може бути її динаміка, яка характеризує співвідношення часу сталої працездатності до її зниження за періодами (рис. 1).
Рис. 1. Типова крива працездатності людини протягом робочої зміни
І – фаза входження в роботу;
ІІ – фаза високої працездатності;
ІІІ – фаза спаду працездатності під впливом утоми
Якщо розглядати динаміку працездатності протягом тижня, то виявляється така сама закономірність, що й протягом робочої зміни. У перші два дні відбувається поступове входження в роботу, працездатність підвищується. У середині тижня вона досягає максимального рівня, а потім починає знижуватись. Аналогічні зміни працездатність має протягом місяця й року.
Мінімальний час на відпочинок за будь-яких умов має бути не меншим ніж 10 хвилин на зміну, не враховуючи обідньої перерви. Крім часу на відпочинок, також передбачається час для особистих потреб, який на базі фізіологічних досліджень передбачає для робітників промислових підприємств 10-15 хвилин.
Порядок використання робочого часу (режим змінності, початок і кінець зміни, тривалість обідньої перерви, режим праці й відпочинку) установлюється кожною організацією самостійно й відображається в колективному договорі.
Важливим засобом регламентування режимів праці й відпочинку як у безперервному, так і у звичайному виробництві з багатозмінною працею є графіки змінності, які визначають кількість і порядок чергування змін, їхню тривалість, час відпочинку між змінами.
Як свідчить зарубіжний досвід, іноді на підприємствах ефективно застосовувати гнучкі режими праці (гнучкий робочий день).
Сутність гнучкого графіка робочого часу полягає в тому, що робочий день розподіляється на дві частини: фіксований робочий час у середині дня – час обов’язкової присутності всіх працівників на своїх робочих місцях і змінний (гнучкий) робочий час – на початку й наприкінці робочого дня, коли працівник самостійно регулює час початку й завершення роботи.
Фіксований робочий час за своєю тривалістю має становити більшу частину робочого часу, що обумовлено необхідністю здійснення відповідних виробничих контактів і контролю за працівниками, що працюють за таким графіком.
Змінний (гнучкий) час має бути відпрацьований у такий спосіб, аби в цілому було додержано тривалості роботи, установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку в розрахунку на тиждень або на місяць.
Гнучкі режими праці можуть вводитися на певний період або без обмеження строку.
На рис. 2 наведено варіанти традиційного та гнучкого графіків роботи.
Рис. 2. Варіанти традиційного та гнучкого графіків роботи
Можливість переходу до режиму гнучкого робочого часу лімітується такими умовами:
необхідність чіткого забезпечення обсягу робіт;
надійне обслуговування робочих місць;
високий рівень внутрішньовиробничого кооперування;
наявність на підприємстві відповідної кількості працівників спроможних виконувати ту саму роботу та їх тісна взаємодія в бригаді або цеху;
можливість нерегулярного використання робочого часу протягом певного календарного періоду та ін.
Гнучкий графік роботи є узагальненою назвою багатьох нестандартних режимів робочого часу. Розглянемо його поширені різновиди.
Режим «змінного обсягу робочого часу» – це система періодичного, у міру виробничої необхідності, залучення працівників до праці.
Режим «ступінчастого графіка» дає можливість починати й закінчувати роботу в будь-який час за однієї умови – відпрацювання встановленої змінної норми робочого часу. Це дає змогу кожному працівникові вибрати для себе найзручніший розпорядок роботи.
Система «поділу робочих місць» припускає використання на одному робочому місці почергово двох працівників, зайнятих неповний робочий день. Кожен з них може працювати по 3-6 годин у зміну, але обладнання при цьому використовується протягом 6-12 годин.
Режим «стислого робочого тижня» встановлюється в межах двотижневого періоду. Він є подовженням робочого дня з одночасним збільшенням кількості