Валеологічні засади гуманізації освіти у вищому навчальному закладі

М. Шевців

 

 

Початок XXI століття висунув перед людством ряд глобальних проблем, які зумовлені зміною ритму та способу життя сучасної людини, інформаційним та психоемоційним перевантаженням, руйнуванням гармонійного зв'язку з Природою, зростанням екологічних катаклізмів, зміною характеру харчування тощо. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, воно лише на 10% пов'язане з діяльністю системи охорони здоров'я, на 20% – зумовлене генетичними факторами, на 20% – визначається екологічними умовами і майже на 50% – умовами і способом життя людини.

Не залишилася осторонь з цими проблемами й Україна. Реформи, які проводились в економічній та політичній сферах, поки що ситуацію у кращий бік не змінили. Навпаки, зберігається криза фізичного, морального, психічного, демографічного та екологічного аспектів.

Особливо це стосується наймолодшого прошарку населення – дітей та підлітків. Кожна третя дитина, що поступає в школу, має те чи інше захворювання. Багато з них набуває захворювання в процесі навчання. Відбувається це тому, що в багатьох закладах освіти не дотримуються санітарно-гігієнічних вимог, недостатньо ведеться оздоровча робота, учні зазвичай стикаються з навчальним та психоемоційним перевантаженням. Тому, особлива роль у розв'язанні цих надзвичайно-важливих проблем належить педагогам, бо саме їхні знання, вміння, спосіб життя повинен заряджати уявлення про здоров'я, його сенс, закономірності розвитку підростаючого покоління.

Сучасній людині необхідні якості, що насамперед мають загальнокультурне значення. Збільшення загальнокультурної складової у сучасному суспільстві можливе лише за умови його гуманізації. При цьому гуманістичний підхід виходить із того, що кожна людина неповторна у своїх індивідуальних виявах. Кожний вільний вибір свого життєвого шляху й може розвивати свої природні задатки згідно зі своїми інтересами, потребами та цілями.

Система навчання лише створює умови для вільного розвитку особистості дитини, забезпечує, щоб цей розвиток здійснювався в межах культурних досягнень людської цивілізації і відбувався гармонійно в усіх сферах: фізичній, інтелектуальній, емоційній, морально вольовій і ціннісній.

Щоб реалізувати гуманістичний принцип, педагогічний процес повинен бути особистісно орієнтованим. Це означає, що кожній дитині та підлітку повинен бути забезпечений успіх у навчанні відповідно до його природних задатків, особистісних особливостей, інтересів, потреб і нахилів.

Щоб забезпечити таку індивідуалізацію, необхідно, з одного боку, розвивати діагностику особистісних параметрів, що навчаються, а з другого – надавати можливості альтернативного вибору форм та методів навчання. Це може бути забезпечено лише інноваційним типом розвитку закладів освіти, що має на увазі процес невпинного відновлення, зміни всіх сфер діяльності. Тобто, заклади освіти не повинні відставати від запитів суспільства, а навпаки їх випереджати.

В умовах інноваційного розвитку, вибираючи пріоритетні напрямки своєї діяльності, кожен освітній заклад повинен враховувати, як ці цінності впливають на здоров'я вихованців. Для цього слід стимулювати виконання програм, що спрямовані на охорону та зміцнення здоров'я, подальший розвиток системи валеологічної служби та підвищення кваліфікації педагогів у питанні охорони здоров'я і фізичного розвитку дітей та підлітків.

У напрямку оздоровчої діяльності заклади освіти повинні опиратися на досягнення валеологічної науки, яка націлена на підтримання та зміцнення, в першу чергу, індивідуального здоров'я, враховуючи основні функції, які виконуються людиною, а саме: реалізація генетично-спадкової програми, репродуктивної функції, вродженої і набутої нервової та соціальної діяльності, що забезпечують ці функції і називають здоров'ям.

Ці функції повинні відповідати поняттю «людина»:

Як найвище із земних істот, обдарованих розумом, вільною волею та словесною мовою.

Жива система, в основі якої лежать зачатки фізичного, і духовного, природного і соціального, спадкоємного і набутого.

Це система, що детермінована генетикою і педагогом. Сучасна валеологічна наука вивчає стан здоров'я на трьох рівнях:

А) Суспільне – це здоров'я всього населення держави, регіону, області, міста, яке характеризується сукупністю індивідуальних характеристик здоров'я населення, виражених у статистичних і демографічних показниках.

Б) Групове – це показники здоров'я всередині малих груп (соціальних, етнічних, сімейних, класних і студентських колективах).

В) Індивідуальне – це показники, які характеризують здоров'я кожної зокрема людини.

На кожному із цих рівнів виділяють декілька видів здоров'я:

‒фізичне – яке характеризується станом органів і систем організму людини, враховуючи стабільність їхнього розвитку і наявність резервних можливостей.

‒психічне – яке характеризується станом пам'яті, мислення, особливостей вольових якостей, характеру, розвитком логічного мислення, емоційної активності, здатністю до саморегуляції, керування психоемоційним станом та контролем над розумовою діяльністю.

‒духовне – яке розкриває систему цінностей і мотивів поведінки людини в її взаєминах із зовнішнім світом. Виявляється у визнанні загальнолюдських і національних цінностей, у повазі до інших поглядів та думок.

‒соціальне – це активна соціальна життєва позиція, наявність умов життя людини, її праці, відпочинку, харчування, житла, виховання тощо.

Основними концептуальними положеннями валеологічного навчання є оцінка індивідуального здоров'я виходячи з так званої теорії адаптивного реагування, тобто здатності пристосовуватися до умов навколишнього середовища, завдяки підтримання гомеостазу (стабільності хімічних та фізико-хімічних механізмів). Положення цієї теорії наступне:

1. Здоров'я забезпечується механізмами адаптації до довкілля.

2. Механізми адаптації реалізуються завдяки наявності функціональних і динамічних резервів у системі організму.

Сума резервів усіх систем організму створює начебто запас «міцності», тобто потенціалом здоров'я.

Потенціал здоров'я може бути збільшений при здоровому способі життя.

Таким чином, валеологічне навчання стверджує, що в кожної людини є резерви здоров'я, які вона повинна навчитись виявляти, підтримувати й нарощувати, тобто формувати здоров'я, підвищувати його потенціал з опорою на власні сили людини. Цьому сприяє комплексний підхід до валеологічного навчання у виші, зокрема нова галузь знань – педагогічна валеологія, девіз якої « Здоров'я через навчання».

Для досягнення цього висуваються наступні цілі:

1. Створити умови для формування, збереження і зміцнення здоров'я як

найважливішого фактора розвитку особистості.

2. Надати кожній особистості можливість здобути освіту без утрати здоро в'я.

3. Створити в освітніх закладах атмосферу демократії і гуманізму. З цією метою необхідно розв'язувати такі завдання:

Забезпечити безпечне й здорове середовище навчання, яке дозволяє зберегти здоров'я і психіку підлітка, яка формується в умовах невпинного нарощування інформації, психічного стресу, екологічного дисбалансу.

Інтегрувати педагогічний колектив для розв'язання завдань валеологічного навчання.

Поєднувати всі педагогічні прийоми і методи у відповідності із станом здоров'я і психо-фізіологічними можливостями студентів і педагогів.

Здійснювати валеологічний супровід навчально-виховного процесу.

Проводити валеологічне виховання з метою формування бажання піклування зберігати та зміцнювати своє здоров'я, вести здоровий спосіб життя.

Сучасна наука і практика презентує різні моделі та досвід упровадження різних підходів до формування здорового способу життя, що сприяють збереженню здоров'я.

Всі вони базуються на різних припущеннях стосовно поведінки людини, чинників, що змінюють поведінку, засобів втручання або впливу, умов впливу. Найчастіше виділяють такі моделі:

‒моделі особистісного рівня (модель Прохазки-ДіКлементе, транс-теоретична модель, що базується на переконанні, теорія локусу контролю здоров'я), коли увагу зосереджено на особі, її почуттях, сприйнятті, переконаннях, поведінці. Тобто поведінка (від нездорової до здорової) змінюється завдяки зміні думок, ставлень, переконань особи щодо свого здоров'я;

‒моделі міжособистісного рівня, коли увагу зосереджено на впливі особистісних чинників та навколишнього середовища (соціально-когнітивна теорія, теорія причинних дій). Інструментами впливу на зміну поведінки є стосунки між людьми, інформування, осуд чи підтримка певної поведінки оточенням, що має велике значення для людини, програвання різних моделей поведінки;

‒моделі суспільного рівня (екологічна модель, модель поширення інновацій, модель причин / наслідків, модель Таннахіла, модель Френча, канадська модель) базовані на припущенні, що нездорова поведінка спричинена суспільством. Зміна поведінки має відбуватися на різних рівнях, оскільки здоров'я формується завдяки багатьом субсистемам оточення, а саме: сім'ї, громаді, місцю роботи та навчання, звичаям та традиціям, економіці, фізичному та соціальному середовищу. Ці моделі набули поширення в 1990-х роках.

В Україні формування здорового способу життя зазвичай спирається на колективний підхід. Це питання належить переважно до компетенції Міністерства охорони здоров'я та державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді. Ці відомства послуговуються низкою загальнодержавних та регіональних програм, наприклад: «Репродуктивне здоров'я нації до 2012 p.»; Національна програма патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства; урядовими програмами профілактики ВІЛ-інфекції та СНІДу.

У практичній діяльності при розробці заходів формування здорового способу життя звертають увагу на те, щоб вони якомога повніше охоплювали ті аспекти діяльності, які прийнято визначати як основні стратегії формування здорового способу життя, а саме:

‒поглиблення знань у членів суспільства щодо загальних закономірностей і конкретних проблем, що стосуються аспектів особистого та громадського здоров'я, формування здорового способу життя;

‒надання інформації про стан і можливості покращення тих конкретних питань здоров'я, що є головними у цьому заході;

‒сприяння розвитку свідомості та активності груп людей, яких найбільше стосується певна проблема здоров'я, управління і координація їх зусиль у вирішенні проблеми на засадах самоврядування;

‒удосконалення діяльності місцевих закладів охорони здоров'я і соціальних служб, застосування сучасних засобів менеджменту у вирішенні проблем, на які спрямований зазначений захід;

‒формування політики здоров'я як необхідної частини діяльності з виховання правильних ціннісних орієнтирів членів суспільства;

‒відстоювання прав осіб (груп, громад) на здоровий спосіб життя шляхом використання законодавчих можливостей, дій самоврядування, пошуку компромісу з тими структурами виробництва, бізнесу тощо, які стають на заваді людям;

‒міжгалузева співпраця (партнерство з усіма, хто може бути корисним);

‒самодопомога та взаємодопомога (прищеплення особистих навичок здорового способу життя і громадської активності з питань здоров'я, розвиток уміння допомагати членам найближчого оточення, громади тощо).

Ці стратегії найкраще застосовувати не окремо, а в комплексі. Вибір будь-якої із наведених стратегій повинен базуватися на її відповідності загальним завданням та стрижневим цінностям формування здорового способу життя.

Таким чином, завдання з формування здорового способу життя є одним із ключових у діяльності педагогічних працівників. Зміст валеологічних знань повинен ґрунтуватися на таких основних положеннях валеологічної освіти:

‒зміцнення фізичного та психічного здоров'я дітей та підлітків;

‒підвищення резистентності організму для профілактики і боротьби з інфекціями;

‒дотримання санітарно-гігієнічних вимог щодо режиму харчування, навчання і відпочинку.

 

 

1.Апанасенко Г.Л. Валеология в начале XXI века. Матер, міжн. наук, практ. конф.. Валеологія: сучасний стиль, напрямки та перспективи розвитку. Харків, 2003. -Т. 1. -С. 43-45.

2.Грот В. Інвестиції в охорону здоров'я. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянсь-ка академія», 2004.

3.Зайцев ПК Концепция индивидуального здоровья и основополагающие принципы валеологии //Акт. проблеми валеологічної освіти в навч. закл. України. – Кіровоград. : КДПУ, 2002. – С. 19-22.

4.Соціальна робота: ВЗч. -Ч. З. Робота з конкретними групами клієнтів /За ред, Т. Семигіної, І. Григи. – К: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004.

5.Формування здорового способу життя: Навч. посібн. для слухачів курсів піде, кваліфікації держ. службовців /О. Яременко, О. Вакуленко та ін. – К. : Укр. ін-тут соц. доел., 2000. – С. 14.