Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Україні

Указ Президента України від 14. 09. 94 р. № 530 передбачає постійне використання векселів для оформлення простроченої заборгованості. Незабаром, після першого взаємозаліку, Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 1995 року № 379 «Про проведення заліку взаємної за-боргованості суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення простроченої заборгованості векселями»  було передбачено проведення у червні 1995 року другого взаємо-заліку.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01. 12. 95 р. № 960 «Про проведення заліку взаємної заборго-ваності суб'єктів підприємницької діяльності України і оформлення заборгованості векселями»  відбувається третій взаємозалік. У виконання даної Постанови Уряду Національ-ний банк України прийняв Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з подальшим оформленням її векселями, затверджений Постановою Правління НБУ від 04. 12. 95 р. і надіслав листом № 22017/940-5855-322 . Цей Порядок, в основному, регламентує організаційно-технічну сторону використання векселів. Вказаний документ передба-чає використання при проведенні заліку не тільки простих, але й переказних векселів.

У зв'язку з енергетичною кризою в Україні і зростаючою заборгованістю Російській Федерації Кабінет Міністрів України приймає Постанову від 12. 06. 1996 р. № 641 “Про затвердження порядку погашення боргових зобов'язань підприємств, установ і організацій за спожитий природний газ, поставлений з Російської Федерації в 1994 році” , відповідно до якої оформлення простроченої заборгованості відбувається за допомогою векселів.

З 1999 року на українському вексельному ринку з'явилися так звані “податкові” векселі. Відповідно до Порядку випуску, обігу і погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України , податковий вексель – це звичайний вексель, який видається платникам ПДВ на суму податкового зобов'язання при ввезенні (пересилці) товарів на митну територію України. Векселедержателем є державна податкова адміністрація за місцем реєстрації векселедавця як платника ПДВ.

Наступним етапом формування нормативно-правової бази вексельного обігу в Україні була Постанова Кабінету Міністрів України від 27. 06. 1996 року № 689 “Про затвер-дження порядку застосування векселів Державного казна-чейства” . Казначейські векселі можуть використовуватися для:

- погашення кредитної заборгованості за згодою відповідних кредиторів (розрахунки казначейськими векселями здійснюються за вексельними сумами) ;

- продаж юридичним особам, які є резидентами відповідно до законодавства України;

- застави з метою забезпечення зобов'язань перед резидентами відповідно до законодавств про заставу;

- зарахування в оплату податків до державного бюджету за бажанням векселедержателя.

Нарівні з нормативними актами, що містять переважно норми вексельного права, існують такі, в яких регламентуються окремі питання вексельного обігу. Розглянемо їх, об'єднавши в окрему групу.

Ще до прийняття Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», ст. 24 Закону України від 27 березня 1991 р. «Про підприємства в Україні»  допускала в фінансових і кредитних відносинах підприємств використання товарного векселя. Ст. 53 Закону України від 2 жовтня 1992 року “Про заставу” , регламентувала порядок укладення договору застави цінних паперів, в тому числі векселя. Відповідно до норми цього Закону застава векселя здійснюється шляхом індосаменту і вручення заставодержателю індосованого цінного папера. Про можливість використання застави цінних паперів для кредитування згадано також у п. 4 ст. 8 Закону України від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність” , де зазначено, що Національний банк України видає кредити іншим банкам під заставу векселів і цінних паперів. З відносин застави витікає такий специфічний метод виконання зобов'язань, як внесення цінних паперів до депозиту.

Таким чином, законодавець не тільки розширював правове поле застосування векселя, але іноді й звужував його. Зокрема, пункт 17 Положення про інвестиційні фонди і інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 року , забороняє інвестиційному фонду випускати векселі. Проте, уявляється, що нині переважає тенденція лібералізації вексельного обігу. Так, Правила виготовлення і використання вексельних бланків, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 вересня 1992 року , передбачали запов-нення вексельного бланка тільки друкарським способом. У той же час, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1995 року № 177 «Про внесення змін до правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України і Національ-ного банку України від 10 вересня 1992 року № 528», допускалося заповнення вексельного бланка як друкарським, так і недрукарським способами.

З метою розширення сфери обігу векселів 26 липня 1995 р. був прийнятий Указ Президента України «Про розширення сфери обігу векселів» , що передбачав скасування обмежень відносно розміру суми зобов'язань за одним векселем, яка встановлювалася угодою суб'єктів господарської діяльності.

Необхідно відмітити, що Указом Президента України від 2 листопада 1993 р. № 504 «Про сплату державного мита за вексельні бланки»  вводилося відповідне мито, яке зараховується до прибутку Державного бюджету. Виданий у виконання даного Указу лист Національного банку України від 01. 12. 93 р. № 22001/279-7230 «Про порядок обліку та видачі простих та переказних векселів»  забороняв виготовлення бланків векселів підприємствами і банками. Законом України від 2 липня 1995 р. «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України» встановлювалося державне мито за здійснення протесту векселя у розмірі 0, 3%