Велике Герцогство Люксембург

Велике Герцогство Люксембург (Groussherzogtum Letzebuerg, фр. Grand-Duche de Luxembourg) – держава (велике герцогство) у Західній Європі. Член Європейського союзу з 1957. Герцогство межує з Бельгією, Німеччиною і Францією. Назва походить від верхньонімецького «lucilinburch» – «мале місто».

Французьке панування в Люксембурзі закінчилося з падінням Наполеона, і доля герцогства була вирішена Віденським Конгресом 1815 року: Люксембургові був наданий статус Великого герцогства на чолі з Віллемом I (представником династії Оранських-Нассау, королем Нідерландів). За Люксембургом зберігалася автономія, а зв'язок з Нідерландами був доволі номінальним, оскільки герцогство вважалося особистим володінням Виллема.

Сильно вплинула на автономію французька революція 1848 року, адже під її впливом Віллем прийняв більш ліберальну конституцію, до якої були внесені зміни в 1856 році. З розпадом конфедерації в 1866 році Люксембург став повністю суверенною державою.

Велике Герцогство Люксембург належить до романо-германської правової родини. Сучасна правова система Люксембургу в основних рисах склалася після утворення самостійної держави в 1815 році. На розвиток судової системи і права дуже великий вплив справили історичні події, які передували одержанню герцогством незалежності, а також більш пізні події в історії держави: французька окупація (1794-1814 р.), у цей період у Люксембурзі діяли французькі закони; союзницькі відносини з Бельгією, Німеччиною й Нідерландами (1815-1890 р.) ; з 1948 р. економічне об'єднання Бенілюкс (з Бельгією і Нідерландами).

Навіть коли Люксембург став самостійною державою, у ньому продовжували діяти Цивільний кодекс Наполеона 1804 р. та інші французькі кодекси. І лише згодом деякі з них були замінені новими законодавчими актами, найчастіше орієнтованими на ті ж французькі кодекси. Правові відносини герцогства регламентуються як прийнятими парламентом законодавчими актами, так і виданими Великим герцогом постановами.

Конституція проголошує Велике герцогство Люксембург вільною, незалежною і неподільною державою. У країні конституційно закріплюється спадково-монархічний принцип правління і парламентсько-демократичний режим.

У 1919 р. було встановлено, що суверенна влада належить народу, анульовані всі секретні договори, введене загальне виборче право на основі пропорційного представництва. У 1948 р. був істотно розширений список демократичних прав і свобод громадян Великого Герцогства.

Зокрема, проголошувалися нові соціально-економічні свободи. Декларація про перегляд Конституції від 29 квітня 1954 р. надала Уряду право відмовитися від частини національного суверенітету і передати його так званим наднаціональним органам. «Здійснення прерогатив, – було записано в законі, – наданих Конституцією законодавчій, виконавчій і судовій владі, може бути тимчасово покладене на установи міжнародного права».

Законодавча влада здійснюється парламентом Люксембургу – Палатою депутатів. Це представницький однопалатний орган, який обирається строком на 5 років шляхом загальних виборів на основі пропорційного представництва. У складі Палати депутатів 60 членів. Вибори 60 депутатів в однопалатний парламент (палату депутатів) відбуваються шляхом прямого народного голосування (на строк 5 років) за системою пропорційного представництва від 4 округів виборців. У виборах зобов'язані брати участь всі дорослі громадяни країни. З 1919 жінкам на рівні з чоловіками були надані виборчі права.

Головна функція Палати депутатів Люксембургу – прийняття законів. Прийняття законів відбувається у такий спосіб: перш ніж поставити на голосування той або інший законопроект, депутати повинні направити його для розгляду в спеціально створені секції. Потім члени секції дають за законопроектом свій висновок, і після цього відбувається голосування. У випадку прийняття закону Палатою депутатів його затверджує герцог Люксембургу і підписує міністр, до компетенції якого відноситься даний законопроект. Через три дні після опублікування закону він набуває чинності.

Зовнішня політика країни спрямована на реалізацію одного з постулатів люксембурзької моделі. Люксембург вважає, що він має право на більше масштабне представництво у всіх органах ЄС, незважаючи на свої скромні розміри. Насамперед тому, що Велике Герцогство Люксембург виступало одним з ініціаторів створення об'єднання. Крім того, країна з 1965 року є одним з трьох основних центрів управління ЄС.

У столиці Люксембургу розташовані деякі найважливіші органи ЄС (загальне число персоналу яких нараховує 7, 6 тис. чол.). Тут розміщені генеральний секретаріат Європарламенту, Евростат, Евросуд, Європейський інвестиційний банк, Європейський інвестиційний фонд і т. д. Таким чином, країна одержує можливість впливати на прийняття стратегічних рішень. Серед провідних громадсько-ділових організацій, які чинять вплив на формування зовнішньої і внутрішньої політики країни: Федерація промисловців, Асоціація банкірів (ABBL), Центральні профспілки (OGBL) і ін.

На сьогодні країна є членом 49 міжнародних організацій, у т. ч. ООН, ВТО, ЄС, Бенілюксу, НАТО й ін.