Відтворення населення як єдність демографічних процесів

Відтворення населення – один із головних процесів відтворення суспільства, постійне відновлення генерації людей. Подібно до того, що відтворення не існує поза історичними формами, не існує воно й поза постійною взаємодією двох конкретних демографічних процесів: народжуваності та смертності. Відтворення населення – єдність цих двох процесів. Саме у народжуваності та смертності дістають відображення результати взаємодії демографічного процесу з усіма іншими процесами, що тривають у суспільстві.

Відтворення населення – процес збереження в часі та просторі конкретно-історичної міри даного населення, його кількості та якісного складу. Воно являє собою процес неперервного відновлення поколінь людей внаслідок взаємодії народжуваності та смертності. Для кількісної характеристики відтворення населення користуються показниками режиму відтворення населення, серед яких найбільш узагальнений – нетто-коефіцієнт (Р) відтворення населення (характеризує міру заміщення одного покоління наступним). Відтворення населення буває:

простим, коли кількість населення не змінюється (кількість народжених дорівнює кількості померлих, а нове покоління дочок заміщає покоління матерів або відповідно сини – батьків) ; вікова структура в різних країнах з різними типами його відтворення дуже різна;.

розширеним, коли населення збільшується (Р більше 1) ;

звуженим (Р менше 1).

При розширеному відтворенні населення народжуваність пе¬ревищує смертність. Просте відтворення характеризується пос¬тійною кількістю населення внаслідок приблизно однакової народжуваності і смертності. При звуженому типі відтворення населення смертність перевищує народжуваність.

Розширене відтворення може бути екстенсивним і інтенсивним. Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудового потенціалу в країні та окремих регіонах без зміни якісних характеристик економічно активного населення. Інтенсивне відтворення трудового потенціалу пов’язане зі зміною його якості (зростання освітнього рівня працівників, їхньої кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо).

Наприкінці XIX ст. було встановлено, що рівні народжуваності та смертності людей зумовлюються не біологічними законами, а соціальними умовами. Вирізняють чотири фази демографічного переходу, кінцева межа якого – стабілізація населення. В першій фазі, яку до середини XX ст. завершили промислове розвинені країни, зниження коефіцієнта смертності випереджає зниження коефіцієнта народжуваності, завдяки чому коефіцієнт природного приросту населення зростає до найвищого значення. У другій фазі коефіцієнт смертності знижується далі та досягає найменшого значення, але коефіцієнт народжуваності знижується ще швидше, і приріст населення поступово сповільнюється. Для третьої фази характерне підвищення коефіцієнта смертності, обумовлене демографічним старінням, з одночасним сповільненням зниження народжуваності. Врешті-решт коефіцієнт народжуваності наближається до рівня простого відтворення населення, а коефіцієнт смертності залишається нижчим від цього рівня, оскільки вікова структура ще не стабілізована і має побільшену частку вікових груп із низькою смертністю. В четвертій фазі коефіцієнт смертності підвищується, зближуючись із коефіцієнтом народжуваності, процес демографічної стабілізації закінчується. Економічно розвинені країни у 80-х pp. були близькі до завершення третьої фази демографічного переходу, тоді як більшість країн, що розвиваються, знаходяться в першій – на початку другої фази.

У суспільному відтворенні населення останнє виступає водночас як продуктивна та як споживча сила, впливаючи на співвідношення фонду споживання й фонду нагромадження в національному доході. Чисельність і динаміка населення, його головних вікових груп (у допрацездатному, працездатному й післяпрацездатному віці) впливають на абсолютну величину й структуру фондів споживання й нагромадження. Наприклад, від чисельності й питомої ваги населення у молодому віці залежить формування нових робочих місць для тих, хто входить у працездатний вік, з одного боку, а також будівництво об’єктів системи освіти й охорони здоров’я, дитячих закладів, житлового фонду тощо.

Отже, на відтворення населення впливає все навколишнє середовище, тобто і природні, і соціальні, й економічні його компоненти. Залежно від конкретного змісту ці чинники мають як позитивний, так і негативний вплив.

 

 

Демографічна статистика з основами демографії: Підручник для студ. ВНЗ. – К. : Вища школа, 2005. – 415 c.

Заяць Т. А. Відтворення робочої сили України: регіональні аспекти. – К. : Ленвіт, 1996. – 100 с.

Стеценко С. Г., Швець В. Г. Статистика населення: Підручник. – К. : Вища школа, 1993. – 463 с.