Внесок Івана Стешенка в розбудову української національної школи

І. Сойко

 

 

В цій статті представлено практичну діяльність І. Стешенка як Генерального Секретаря Освіти. Завдяки його діяльності зародилася нова загальноосвітня школа в Україні. Школа того періоду пережила різні впливи пов'язані з гетьманським правлінням Скоропадського та Рад народних комісарів. І не дивлячись на складний політичний період саме завдяки І. М. Стешенку школа України пройшли своє становлення.

 

В данной статье изложена практическая деятельность И. Стешенка как Генерального Секретаря Образования. Благодаря его деятельности родилась новая общая образователшьная школа в Украине. Школа того времени пережила разные влияния повязанные гетманским управлением Скоропадского та Рад народных Комисаров. И не смотря на сложный политический период только благодаря И. Стешенку школа Украины пройшла своё становление.

 

This article deals with Steshenko's practical activity as General Secretary of Education. The new secondary school in Ukraine appearead in Ukraine thanks to his activity. The school of that period survied different intentnces cjnnectet with hetman's rule of Seoropatskiy and Rada of Peoples Commissars and in spite of hard political period, thanks to I. M Steshenko the school of Ukraine passed the period of formation.

 

Надійна основа кожної держави – це її свідомі громадяни, виховання яких можливе лише за наявності національної школи. Держава, яка руйнувала власне шкільництво, вже не мала майбутнього. На руїнах імперської освіти мала постати і піднятись вверх школа нової держави – української. Речником прагнень українського народу до створення національної системи освіти став перший міністр освіти, чи як тоді називалася ця посада – Генеральний секретар освіти – Іван Матвійович Стешенко. Це була людина свого часу, надзвичайна обдарованість якого яскраво розкрилася на просвітянській ниві. Заслуга Івана Стешенка в розробці та створенні фундаментальних засад розбудови національної школи. Це був той стрижень, на якому розвивалась національна педагогічна думка. Послідовність цієї концепції та її реалізація були збережені наступними українськими урядами.

При розробці концепції української школи І. Стешенко враховував стан освіти і ті першочергові завдання, які поставила на порядок денний передова українська громадськість, освітянські та учнівські колективи. Так, у зверненнях та резолюціях по шкільному питанню єпархіального з'їзду законовчителів Полтавської губернії (6 червня 1917р.), Українського національного з'їзду Київської губернії (19-20 серпня 1917р.), Всехолмського делегатського з'їзду (25-27 серпня 1917р.) мова йшла про негайну українізацію освіти, про створення, особливо по селах, народних українських шкіл всіх типів, про най скоріше запровадження обов'язкового загального навчання, про звільнення від військової служби учителів-українців [5].

І. Стешенко добре розумів, що створення національної школи неможливе без навчальних планів, підручників, національно свідомих учителів. За його активною участю для учителів середніх шкіл були створені курси українознавства, а також засновано Товариство шкільної освіти для підготовки підручників українських шкіл. Тільки у 1917 р. їх було надруковано майже 300 тисяч примірників. Хоч цього було і замало, але треба брати до уваги тяжке економічне становище та велику антиукраїнську опозицію з боку міської зрусифікованої людності.

У кінці 1917 р. були створені комісії та підкомісії з розробки планів єдиної трудової школи. В основу розбудови шкільної освіти були покладені такі загальні засади, як принцип єдиної національної школи, в якій всі діти шкільного віку мали б можливість одержувати безплатну загальну освіту, виховання у молоді творчих здібностей, надання ініціативи педагогічним радам в організації навчального-виховного процесу.

Навчання в загальноосвітній школі ділилося на 3 ступені і тривало 12 років. У першу чергу планувалося ввести загальне безплатне навчання в початковій школі [4].

Одночасно із створенням навчальних планів І. Стешенко багато працював над відкриттям українських шкіл нижчого й середнього ступенів. Всього до осені 1917р. було відкрито на приватні й громадські кошти 53 українські гімназії. Але справа українізації освіти йшла повільно. Головна причина крилася в існуванні великої опозиції з боку батьків, які мали значний вплив на організацію шкільної освіти через батьківські комітети, і особливо, з боку зрусифікованого учительства. В одному з листів до почесного попечителя Брусилівського вищого початкового училища І. Огієнка інспектор цього училища Мислинський писав: «... українізація в нашому повіті йде дуже важко через те, що багато учителів настроєні вороже до українства» [ 3 ].

Звичайно, що в таких умовах важко було працювати, багато починань тонуло в пасивному супротиві освітянського консерватизму, зрощеному на імперських традиціях великоруського менталітету. Але Іван Стешенко зміг згуртувати всі національно-свідомі сили освітян, зрушити з місця справу українізації і розпочати фундаментальне реформування системи освіти. Так, 14 листопада 1917р. були зняті славнозвісні правила про надбавки за русифікацію краю [ 6 ].

Відповідно до Закону проведенню реформ у системі освіти сприяла передача, Законом Центральної Ради від 5 грудня 1917р., шкіл і просвітніх установ, які існували на території УНР, Секретаріату освіти [ 2 ]. Це давало можливість встановити ефективний контроль за здійсненням процесу українізації через догляд за виконанням навчальних планів і програм із загальноосвітніх предметів у всіх типах шкіл, у тому числі й відомчих (духовних, військових, земельних, медичних, правничих).

Завдяки відповідним вищезазначеним освітянським розробкам І. Стешенка, що були підтримані педагогічною громадою й урядом, вже у 1917-1918 навчальному році в усіх школах вводилися обов'язкові предмети – українська мова та література, історія та географія України. Це стосувалося і вищих навчальних закладів. За наказом І. Стешенка директорам середніх закладів було розіслано циркуляр, в якому зазначалось:

В усіх школах повинні вивчатися предмети українознавства, що викладатимуться українською мовою.

Паралельно мають організовуватись гуртки для позакласного вивчення літератури та історії України, створюватись бібліотеки української літератури.

Враховуючи вплив театру на свідомість юнацтва, необхідно регулярно влаштовувати українські спектаклі в школах, залучаючи до участі в них учнів. Треба також проводити літературно-музичні вечори, присвячені українським письменникам.

Необхідно організовувати національні учнівські спілки.

Регулярно проводити подорожі й екскурсії по місцях, пов'язані із історією України [1].

Багато зусиль доклав І. Стешенко, щоб на території України, що раніше належала до Російської імперії, відкривались перші українські навчальні заклади. Вже в березні 1917 року в Києві Товариством шкільної освіти за допомогою приватних осіб була відкрита гімназія ім. Т. Шевченка. В ній спільно навчались хлопці й дівчата. За один рік кількість учнів зросла з 80 до 174 чоловік (108 хлопців і 66 дівчат). За соціальним станом це були діти селян (43 особи), діти інтелігенції (35 особи), діти міщан (20 осіб), діти біженців (70 осіб).

Гімназія мала 6 класів, у яких викладались Закон Божий, українська мова, історія та географія України, російська мова, природознавство, математичні науки, французька мова, малювання, чистопис, співи, гімнастика. Розміщувалась гімназія в будинку приватної гімназії А. Жекулінської на вулиці Львівській, 27. Заняття велись із 15 до 17 години.

За участю І. Стешенка у вересні 1917 року було відкрито українську гімназію Кирило-Мефодіївського Братства. Вона мала підготовчий і вісім повних класів, у яких навчалось 250 учнів.

Справу матеріального утримання українських шкіл перебирає на себе громадськість. На осінь 1917 року коштами населення було відкрито 53 середні школи, в тому числі 3 українські гімназії у Києві. Все це були нові навчальні заклади, оскільки опір українізації діючих шкіл на місцях виявився настільки значним, що легше було організувати нову. Та ж тенденція простежується і в галузі вищої освіти. Університети та інститути, що діяли на терені України, були цілком російськими і не бажали перебудовуватися. Тому в жовтні 1917 року для задоволення потреб українського народу у вищій освіті в Києві відкривається Український Народний Університет, котрий складався з історико-філологічного, фізико-математичного та юридичного факультетів. Загальна кількість слухачів – 1 400. У листопаді того ж року було засновано другий вищий навчальний заклад – Педагогічні курси, які згодом переросли у Педагогічну Академію.

Завдяки діяльності І. М. Стешенка зародилася нова загальноосвітня школа в Україні. Школа того періоду пережила різні впливи, пов'язані з гетьманським правлінням Скоропадського та Рад народних комісарів. І, незважаючи на складний політичний період, саме завдяки І. М. Стешенку школа України пройшла своє становлення.

 

 

1.Лаврієнко Ю. Рух Вільної Спілки //Український історик. -1976. -№1-4. – С. 23.

2.Тригубенко В. Іван Стешенка, перший міністр освіти України(( П. газ-. АПН-1998-№6. -С1.

3.ЦДАВО України/. Ф1115, оп. 1 Спр. 21, арк. 31в

4.ЦДАВО У країни/. Ф. 2201, од. зб. 1, арк. 13 2

5.ЦДАВО України/. Ф2581, оп. 1 Спр. 16, арк. 9, 11

6.ЦДАВО України/. Ф. 2581 оп. 1 Спр198, арк. 10.