Воєнна безпека як чинник стабільності суспільства

Сутність воєнної безпеки та її прояви суперечливі. З одного боку, воєнна безпека – необхідна умова життєздатності суспільства, що розвивається. З іншого, воєнна безпека суспільства – це динамічний стан, який залежить від багатьох факторів, наслідки яких складно передбачити.

З третього боку, навіть найпотужніша система воєнної безпеки не гарантує абсолютної захищеності суспільства від негативних наслідків збройних впливів на неї (загибелі громадян, руйнування елементів економіки, інфраструктури тощо). Воєнна безпека є важливим і необхідним чинником стабільності суспільства, її розвитку, позитивних процесів у всіх її сферах.

Вона виконує важливу роль у галузі самосвідомості та само- ідентифікації індивідів, соціальних груп і суспільства загалом, це необхідна умова для формування позитивної громадської та індивідуальної самосвідомості в будь-якому суспільстві.

Реалізована воєнна безпека, сприяючи впорядкуванню і вдосконаленню внутрішньосоціальних відносин, зміцнюючи суспільство, має велике значення для формування високого статусу суспільства в межах міжнародного співтовариства. Також воєнна безпека суспільства становить важливу цінність суспільства і як ідеал, мета, до якої держава і суспільство повинні постійно прагнути. Водночас воєнна безпека потребує постійної уваги не тільки з боку інститутів, які безпосередньо виконують завдання оборонного характеру, протидії відкритим проявам збройного насильства, а й з боку всіх елементів військової організації держави, всього суспільства.

Воєнна безпека як стан соціуму зазнає впливу великої кількості умов, пов’язаних зі всіма сферами діяльності суспільства, і може виявитися вразливою як в економічному, ідеологічному, соціально – демографічному, так і у власне військовому значенні. Воєнна безпека не є абсолютною гарантією захисту особи, суспільства і держави від будь-яких проявів військової експансії, негативних впливів на суспільство військовими засобами. Жодна потужна і досконала підсистема воєнної безпеки не гарантує запобігання військовим загрозам, не виключає повністю силового впливу ззовні. Воєнна безпека вирішує винятково завдання захисту та оборони, спочатку опиняється в залежному становищі від ймовірного агресора. Попри те, воєнна безпека у формі превентивних заходів може ініціювати несподівані контрзаходи з боку об’єкта превентивного військового та військово-політичного тиску. Крім того, воєнна безпека не є абсолютною характеристикою суспільства або держави, гранично точною величиною. Забезпечити стовідсотково гарантовану воєнну безпеку суспільства практично неможливо, як і досягти ідеалу, хоча б через динамічність соціальної еволюції і різноманіття форм соціальних утворень і процесів, але прагнути до цього можна і необхідно. Історія нагадує про те, що успіхи у сфері забезпечення воєнної безпеки можуть за певних обставин доволі швидко втратити своє значення, і про те, що в питаннях воєнної безпеки чимале значення має професіоналізм і рішучість військових і державних керівників, моральний дух воїнів, рівень взаєморозуміння в суспільстві, його загальний настрій, віра народу в свою країну, в свої Збройні Сили, в своїх вождів. Але не можна забувати про те, що тільки за активного і цілеспрямованого вирішення питань воєнної безпеки можлива реальна мінімізація військових загроз і небезпек. Певна суперечливість воєнної безпеки не знижує її значущості для будь-якого суспільства, особливо зберігає високу ймовірність військового впливу.

Факторіальний вплив воєнної безпеки на стан суспільства становить складний багатоаспектний вплив, обумовлений: конкретним характером і важливістю її значення для життєздатності суспільства, складністю і масштабами інструменту забезпечення воєнної безпеки – підсистеми її забезпечення – пронизує все суспільство і охоплює три рівні, а саме: громадський (або субстанціональний), державний (або концептуально-координаційний), військовий (виконавчий).

Часто вживане поняття «національна безпека» охоплює сукупність окремих видів безпеки: економічної, політичної, інформаційної, наукової, культурної, фінансової тощо, серед яких однією з найважливіших є воєнна безпека, тому під час визначення механізмів реалізації «національної безпеки» доводиться неминуче стикатися з механізмами реалізації тих чи інших конкретних видів безпеки [2]. Як результат розвитку суспільства, воєнна безпека обумовлена рівнем і характером зовнішньої військової експансії, рівнем і динамікою розвитку суспільства, забезпечуючи цей розвиток, створюючи відповідні сприятливі умови (або нейтралізуючи і мінімізуючи негативний аспект зовнішньополітичної ситуації, яка виникає) у військовій і військово-політичній галузях. Воєнна безпека створює умови для прогресивного розвитку суспільства, сприяє інтенсифікації її внутрішніх процесів і відносин, які впливають на забезпечення її життєздатності. Чим досконаліша підсистема забезпечення військової безпеки, тим більш позитивний вплив вона матиме на суспільство. Виникає ефект вторинної детермінанти. І в цьому разі рівень прямого впливу воєнної безпеки на стабільність і життєздатність суспільства ще підвищується, забезпечуючи стабільність суспільства.

Нинішня епоха характеризується ускладненням внутрішніх відносин у суспільстві і відносин між соціальними системами, розвитком технологій і методів силового впливу соціальних систем, підвищенням взаємозалежності різних сфер соціальної діяльності і різних соціальних систем, прагненням до комплексного вирішення багатьох завдань (зокрема у військово-політичній сфері), і деякими іншими особи- востями. Тому сучасна воєнна безпека – результат складної взаємозумовленості військових і невійськових способів реалізації національних інтересів, досягнення тактичних і стратегічних цілей соціальних систем.

Серед сучасних загроз Україні – масові порушення прав людини і етнічний геноцид, проблеми національних меншин, боротьба за доступ до природних ресурсів; націоналізм і фундаменталізм, збільшення експорту зброї та її поширення, що характерно до Російської Федерації і є передумовою виникнення війн.

З огляду на рівень розвитку соціуму і складні завдання, частина яких пов’язана із необхідністю всебічного вдосконалення в ньому демократичних начал, доцільно представити підсистему забезпечення військової безпеки як нерозривну єдність взаємообумовлених трьох основних рівнів.

На першому рівні – суспільному, субстанціональному – формується якість усвідомлення і відповідний вид суспільних настроїв і дій, що дозволяють тією чи іншою мірою ефективно формувати два інші рівні, здійснювати їх діяльність щодо забезпечення воєнної безпеки суспільства. Цей рівень є базовим для всієї підсистеми військової безпеки.

На другому рівні – державному, концептуальному – формулюється концепція, основні цілі та завдання воєнної безпеки. Елементи цього рівня відповідають за загальну політику і вирішення основних проблем воєнної безпеки. Державний рівень, що пов’язує два інші, виконує функції управління і координації всієї діяльності щодо забезпечення воєнної безпеки.

На третьому рівні – військовому, виконавчому – виконуються конкретні військово-політичні, навчально-бойові, а за необхідності і бойові завдання у межах забезпечення воєнної безпеки.

Отож, підсистема забезпечення воєнної безпеки пронизує все суспільство. Виявляючись на різних рівнях неоднаково, найбільш конкретно вона позначена на третьому, власне військовому, виконавчому рівні. Три рівні несуть відповідальність за реалізацію концепт- ції воєнної безпеки, вирішення певних, відповідних цьому рівню, завдань щодо її здійснення. Ступінь і форма відповідальності на кожному рівні різна.

Основна відповідальність лежить на елементах другого рівня, що виробляють концепцію воєнної безпеки, програму її реалізації та координують усю діяльність щодо її забезпечення [3]. На державному рівні реалізується відповідальність за правильність і своєчасність визначення цілей і окреслення завдань у розглянутій галузі.

Воєнна безпека України в сучасних умовах, коли військове насильство досі є важливим інструментом забезпечення інтересів Російської Федерації, становить ключовий фактор життєздатності українського суспільства, його стабільності, значення і роль якого значною мірою недооцінюється суспільством і державою. Військове насильство з боку Російської Федерації стає нормою в досягненні зовнішньополітичних цілей, реалізації економічних та інших інтересів. Масштаби, якість та інтенсивність розвитку військових організацій Росії, документи, що відображають концептуальні погляди керівників цієї країни, дозволяють робити висновки про те, що метою їх військової експансії є країни колишнього Радянського Союзу.

Соціальна практика не дозволяє сподіватися на швидке зникнення війн із політичного арсеналу. Досягнення Росією своїх цілей за допомогою військової сили ще тривалий час буде важливим способом соціального руху, ознакою соціального розвитку.

У результаті військового насильства ззовні під загрозою опиниться розвиток не тільки окремих сфер суспільства, але й України як самостійного, самобутнього соціуму, унікальної культури, суверенної, незалежної держави. Невідкладне вирішення проблем воєнної безпеки суспільства зумовлено винятковою ситуацією, що виникла і визначається загальним невисоким рівнем розвитку України, її проблемами в галузі забезпечення воєнної безпеки.

В Україні недостатньо високий рівень розвитку порівняно з партнерами (наприклад, США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція), нижче темпи ніж у інших (наприклад, Китаю) і конкурентів із міжнародного співтовариства (Російська Федерація).

Забезпечення воєнної безпеки українського суспільства та підвищення ефективності підсистеми воєнної безпеки необхідно використовувати з метою всебічного розвитку суспільства. Забезпечення воєнної безпеки не є «одновимірною витратною» діяльністю, що прирікає суспільство на значні витрати ресурсів і не приносить суспільству користі, крім створення певних гарантій незалежності.

Сама собою воєнна безпека, як певний рівень захищеності суспільства від загроз воєнного характеру, і реальна діяльність щодо її досягнення здійснюють більш складний і позитивний вплив на суспільство загалом, на її окремі компоненти й елементи, психологічний стан соціальних груп і окремих особистостей. Підсистема воєнної безпеки, з метою вдосконалення власної ефективності, бере участь у виробленні принципів, напрямів і конкретних технологій вдосконалення структури суспільства та її окремих елементів: Збройні Сили можуть генерувати власні оригінальні ідеї та концепції оптимізації відносин елемента і структури, елемента і підсистем суспільства, елемента і особистості, а також формувати ці відносини.

Підсистема воєнної безпеки стимулює діяльність інших елементів системи. У цьому випадку потреби військової організації держави, Збройних Сил виконують роль своєрідних викликів, на які треба відповідати суспільству. У цьому випадку рівень позитивності впливу пов’язаний зі складністю завдань і прогресивністю вимог. Наявність оборонних потреб призводить до створення робочих місць, інфраструктури країни, позитивно позначається на стані зайнятості населення, якості функціонування суспільства. Отже, позитивно впливає на суспільство. Помилково і нераціонально протиставляти військову безпеку і матеріальний добробут країни.

Стабільність суспільства в умовах військової експансії безпосередньо залежить від якості вирішення головних функціональних завдань Збройними Силами України.

Висновки. Отже, воєнна безпека є не тільки умовою, що впливає на життєздатність соціуму, характер і динаміку його розвитку, але є одним із найбільш істотних факторів стабільності суспільства. Механізм впливу воєнної безпеки на стан суспільства обумовлений параметрами інструменту, за допомогою якого ця безпека досягається. Вирішення практичних завдань воєнної безпеки на сучасному етапі історичного розвитку не може бути забезпечено ні силами однієї військової організації держави, ні її окремими елементами, навіть такими, як Збройні сили; для цього необхідна підсистема воєнної безпеки, що сягає за межі військової організації, через яку і здійснюється вплив на стабільність суспільства. Структура конкретної підсистеми воєнної безпеки, як і більшість явищ і процесів соціальної дійсності, історично обумовлена.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1. Конституція України: Закон України від 28. 06. 1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http: //zakon4. rada. gov. ua/laws
2. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19. 06. 2003 № 964-^ // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.
3. Про Раду національної безпеки і оборони України: Закон України від 05. 03. 1998 № 183/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 35. – Ст. 237.