Вплив еволюції музичного інструментарію на формування оркестрового виконавства Рівненщини (на прикладі ладкової кобзи)

Лариса Горіна

 

 

Народно-інструментальне виконавство завжди займало одне із важливих місць в розвитку національної музичної культури. Актуальність питання збереження національних традицій, формування на їх основі колективних форм музикування на народних інструментах в сфері професійної музичної освіти зростає в контексті вступу нашої держави до Евроспілки.

Відбір варіантів складу оркестрів українських народних інструментів здійснювався протягом їх історичної еволюції. Ці пошуки не припиняються і тепер. Мета їх полягає в удосконаленні музичного інструментарію, створенні оркестрових сімей та у визначенні провідних груп оркестру. Завдання такого оркестру не обмежуються пропагандою минулого або копіюванням етнографічних цінностей, а передбачають виконання всього кращого із золотого фонду спадщини, переосмисленого на основі сучасної музичної культури.

Тому метою дослідження є шляхи відновлення та вдосконалення національного музичного інструментарію і його значення у формуванні складів українських оркестрів народних інструментів. Предметом дослідження є група чотириструнних ладкових кобз.

Питання еволюції народного музичного інструментарію вивчали відомі музикознавці: Г. Хоткевич [10], С. Фамінцин [9], М. Лисенко [5], А. Гуменюк [1], М. Імханицький [3], Л. Черкаський [12]. Вдосконаленням конструкції ладкової кобзи займалися В. Зуляк, М. Лисенко-Дністровський, І. Скляр, М. Прокопенко. Історичний аспект народно-оркестрового виконавства краю досліджували М. По-номаренко [8], П. Шиманський [13].

У безперервному процесі розвитку народної інструментальної музики виникає необхідність появи нових вимог до музичних інструментів у самому народному середовищі. П. Іванов зазначав, що критерієм для визначення основних груп інструментів оркестру повинен бути їх міцний зв'язок з народною пісенною і танцювальною творчістю, присутність у традиційних народних інструментальних ансамблях. Для їх формування необхідно використовувати реконструйовані і удосконалені зразки, які відповідають вимогам сьогоднішнього дня.

Інструменти повинні мати хроматичний темперований стрій, широкий діапазон і великі динамічні можливості [2, с. 59].

Таким інструментом стала ладкова кобза створена на основі чотириструнної домри конструкції Г. П. Любимова (1908 р.) та музичного майстра С. Ф. Бурова із запозиченням основних прийомів гри та штрихів.

Г. Хоткевич зазначав: «Українська кобза – вже давно відмерлий струновий щипковий народний інструмент... Це був лютнеподібний інструмент з овальним або наближеним до круглого корпусом, з довгим грифом і трьома струнами. Є відомості, що деякі екземпляри кобзи мали фіксовані лади... Польський словник Лінде містить таке пояснення: «Кобза – старосвітська лютня або ліра з трьома струнами» [11, с. 25]. Чи не першу уяву про кількість струн на кобзі маємо з польської приказки: «Легше на кобзі дві струни настроїть, ніж три, щоб вони між собою узгоджувались» [12, с 104].

Доведено, що давня українська кобза мала від трьох до восьми струн, розташованих над грифом, що гриф був, як з ладами, так і без них. На численних малюнках козаків-мамаїв, що належать до кінця ХУІІ-ХІХ ст., зображено кобзу з круглим глибоким корпусом, симетрично поставленою ручкою та характерним вигином головки [12, с 105].

Слов'янські народні музичні інструменти не могли розвиватись ізольовано від інструментів інших народів. У багатьох східних народів спостерігаємо ряд інструментів схожих за будовою. Це домбра у казахів, домр – у калмиків, думбира – у башкир, танбур – в узбеків, думбра – у киргизів тощо. Гнат Хоткевич у праці «Музичні інструменти українського народу» дає характеристику розповсюдженим щипковим інструментам з грифом: «Це інструменти типу західноєвропейської лютні, тобто зі струнами, які можна вкорочувати продавлюванням... В опису бенкету князя Святослава Ярославича (XI ст.) говориться: «ови гусельными гласы испущающие, другие же органные гласы поющие, иные замърные писки гласящем». А в поученню митрополита Данила (1530 р.) читаємо – «глумяся играють в гусли, в зомры». Фамінцин і там, і там читає «домра». А домра й є інструмент лютневого типу» [10, с. 66-67]. Що такі інструменти були за часів Київської Русі, підтверджують і фрески Київського Софійського собору (XI ст.).

У1985 році професор кафедри народних інструментів ДМПІ імені Гнєсіних, М. Імханицький посилаючись на знайдені ним рукописи стверджував, що «Давньоруська домра у ХVІ-ХVІІ століттях існувала у двох основних варіантах: вона могла мати форму, надзвичайно близьку до сучасної домри, але могла являти собою і різновид лютні – багатострунного інструмента з великим корпусом, досить коротким грифом і відігнутою назад головкою» [6, с. 27; 7, с 15].

Таким чином, еволюційний розвиток давньої кобзи йшов двома напрямами. Перший – поступове зникнення ладків за рахунок збільшення кількості струн (приструнків) і, відповідно, корпусу. Інструмент цей використовувався, як правило, для сольної гри, або супроводу до співу (кобза, бандура). Другий напрям – збільшення кількості ладків, внаслідок чого видовжується гриф і зменшується корпус. Інструмент без приструнків, що використовувався у колективних формах гри, очевидно, виконуючи функцію ведення мелодії (ладкова кобза, домра).

З 50-х років XX ст. йде інтенсивна робота з відродження ладкової кобзи і створення на її основі сім'ї кобз. Необхідність ця диктується потребою збагатити звучання оркестру українських народних інструментів кантиленою, забезпечити виконання рухливих епізодів, а також прагненням колористичного різноманіття оркестрового звучання. Ініціатива в цій справі належала учителю-пенсіонеру Ф. К. Палію із Ставищанського району Київської області (1953 p.). Але його ладкова кобза мала багато хиб. У 1957 році О. Д. Незовибатько разом з майстром Г. П. Жуганом удосконалюють цей варіант [14, с. 24]. У1962 році В. О. Зуляк створив п'ятиструнну ладкову кобзу без приструнків. Сім'я таких інструментів (мала, середня і велика кобзи) була задіяна в Мельнице-Подільському оркестрі українських народних інструментів. У 1966-1977 роках І. М. Скляр також розробив конструкцію кількох варіантів ладкової кобзи. Перші дві – чотириструнні без приструнків. Одна має корпус грушоподібної форми і короткий гриф, друга – маленький круглий корпус і довгий гриф. Інструмент цей введено до складу оркестру Державного академічного заслуженого народного хору ім. Г. Г. Верьовки.

М. Прокопенко у праці «Кобза и бандура: Проблемы истории и реконструкции» залишив цінні рекомендації з виготовлення оркестрових кобз за трьома технологічними варіантами [12, с 119]. Найбільш придатний для виготовлення професійних інструментів є варіант склеювання корпусу з окремих клепок (сегментів) кленового або червоного дерева. Саме такою технологією користувався М. Прокопенко. Корпус його кобзи-прими має 11 клепок (корпус чотириструнної домри майстра С. Бурова має 7 клепок).

Бажаючи зберегти національний інструментарій майстри музичних інструментів збагатили ладкову кобзу зовнішніми національними ознаками: зміною форм головки, контурами овалу корпусу.

Наприкінці 70-х років доцент кафедри народних інструментів Рівненського інституту культури М. Лисенко-Дністровський зробив власну конструкцію сім’ї оркестрових кобз (кобза мала, середня, кобза-ритм, велика та кобза-контра-бас) [4, с. 121]. Над питаннями конструкції інструментів він працював більше 25 років. Українському інструментознавцю допомагали вчені Ленінграда і Москви, а саме К. Вертков, С. Левін, Д. Рогаль-Левицький та інші.

У Рівному перший концерт оркестру українських народних інструментів відбувся в 1966 році. Цей колектив при будинку культури будівельників організував викладач Рівненського музичного училища Г. Шнайдер. Будучи великим прихильником старовинних українських народних інструментів та спілкуючись з майстром музичних інструментів В. Зуляком, він поряд з групою сопілок, бандур, скрипок ввів в склад оркестру чотири кобзи-ритм (шестиструнні), дві сурми, цимбали та групу очеретяних дудок. Велику допомогу у створенні оркестрового репертуару Г. Шнайдеру надав М. Лисенко-Дністровський. Оркестр виступив на заключному огляді-конкурі 1970 року з великою програмою (понад 12 творів). Особливе враження справило виконання оркестром «Шумки» М. За-вадського, обробки української народної пісні «Гречаники» та «Поліської польки» М. Куща. [ 8, с. 14].

М. В. Лисенко-Дністовський у своєму дисертаційному дослідженні «Шляхи формування оркестрів та ансамблів народних інструментів в Україні» проаналізував існуючі склади народно-оркестрових колективів і запропонував варіант оркестру українських народних інструментів, з профілюючою групою чотириструнних оркестрових (ладкових) кобз п'яти видів (мала, середня, ритм-кобза, велика, кобза-бас). Такий склад оркестру: ладкові кобзи, бандури, смичкові, цимбали, духові (сопілка, гобой, кларнет), баяни, ударні – він вперше використав у симфонії-концерті «Устим Кармелюк». Цей інструментальний склад надає оркестру розмаїття тембрових барв, великий динамічний діапазон, достатню технічну рухливість.

За цим принципом у 1978 році створено учбовий оркестр українських народних інструментів Рівненського інституту культури. Завдяки виконавській майстерності і вдало підібраному репертуару, колектив з перших же виступів викликав зацікавлення у слухачів. Поряд з творами української народної музики, вокальними та інструментальними творами А. Кос-Анатольського, О. Косенка, З. Паліашвілі, С. Жданова, І. Вимера, М. Сильванського, звучали «Прелюд-експромт», марш «Запорожці», Концерт для бандури з оркестром М. Лисенка-Дністровського. Колектив неодноразово виступав перед мешканцями м. Рівного, Дубно, Острога, в багатьох селах Рівненщини. Здійснено записи на обласному радіо та телебаченні.

Думку М. Лисенка-Дністровського та диригента колективу П. Свердлика про те, що оркестр повинен продовжувати традиції української народної музики і бути співзвучним сучасності впроваджували у наступній роботі з колективом С. Л. Марцинковський, С. В. Рогашко, О. І. Трофимчук.

Сьогодні українські музиканти і музичні майстри виявили нові можливості давніх кобзарських інструментів і пристосували їх до конкретних потреб сучасної професіональної музики. Реконструйована кобза – приклад вдалого сполучення кращих якостей минулого й сучасного. А група ладкових кобз зайняла належне місце в оркестрі українських народних інструментів, надаючи йому нового цікавого колориту.

 

 

1.Гуменюк А. Українські народні музичні інструменти. – К. : Наукова думка, 1967.

2.Іванов. Оркестр українських народних інструментів. – К. : Музична Україна, 1981.

3.Имханицкий М. И. У истоков русской народной оркестровой культуры. – М. : Музыка, 1987.

4.Лисенко-Дністровський M. S., Марцинковський СП., Турчин Т. П. Українське народне інструментознавство. – Рівне: РДІК, 1996.

5.Лисенко М. Народні музичні інструмент на Україні. – К., 1955.

6.Оркестр русских народных инструментов и проблемы воспитания дирижера. Сборник трудов ГМПИ им. Гнесиных. – М., 1986. Вып. 85.

7.Пересада А. Справочник домриста. – Краснодар, 1993.

8.Пономаренко М. І. Становлення та розвиток самодіяльного виконавства на Рівненщині (народні інструменти). – Рівне, 1992.

9.Фаминцын А. С. Скоморохи на Руси – СПб. Алетейя, 1995.

10.Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. -Харків, 2002.

11.Хоткевич Г. Українські народні музичні інструменти. //Пам'ятки культури, №1, 1995.

12.Черкаський Л. М. Українські народні музичні інструменти. -К. : «Техніка», 2003.

13.Шиманський П. Й Музичне життя Волині 20-30-х років XX століття: Дисертація кандидата мистецтвознавства: 17. 00. 03 / Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського. – К., 1999.

14.Яценко Ю. Відроджені струни. / Народно-інструментальне мистецтво. Науково-методичне видання. №3, Рівне, 2006, с. 22-25.