Вплив інноваційних технологій на розвиток мовленнєвої компетентності дошкільників

Удосконалюється граматична правильність мовлення, продовжується засвоєння суфіксів, спостерігається прагнення до точного й влучного вживання граматичних форм, що виявляється у критичному ставленні до власного мовлення і мовлення однолітків. Формуються навички корекції й самокорекції мовлення. Набуті вміння забезпечують перехід на вищий рівень розвитку зв’язного мовлення.

Важливим якісним новоутворенням дітей старшого дошкільного віку є поява планувальної та регулювальної функцій мовлення. Дитина вже складає розповіді за планом, може планувати свою майбутню мовленнєву діяльність. Науковці доводять, що дітям властивий розмовний стиль мовлення; більшість послуговується діалогічним мовленням з елементами монологічного. Також дошкільники вміють складати невеликий текст з двох-трьох речень типу опису, в якому розкриваються одна-дві мікротеми, уводячи в розповідь елементи роздумів, формою яких є найпростіші умовиводи.

Зв’язне висловлювання дітей старшого дошкільного віку логічне, послідовно розгорнуте. Воно в основному складається з чотирьох-п’яти або п’яти-шести речень. За характером вираження предикативності в оповіданнях переважають двоскладні повні речення, рідко спостерігаються неповні з пропущеними підметами. З односкладних речень у розповідях дітей старшого дошкільного віку частіше зустрічаються безособові, що виражають загальний стан об’єкта в умовах природного середовища або психологічний стан особи, а також такі, що виражають відсутність чого-небудь. Неозначено-особові структури зустрічаються в мовленні дітей дуже рідко. Називні речення використовуються у висловлюванні дитини зрідка, бо вони не властиві динамічному оповіданню. Діти старшого дошкільного віку з’єднують речення різноманітними лексико-граматичними засобами, зокрема використовують займенникові, дієслівні, прислівникові, сполучникові міжфразові зв’язки.

Більшість дітей п’яти-шестирічного віку надають перевагу описам перед іншими функціонально- смисловими типами мовлення. В описі предметів (об’єктів) користуються, як правило, однотипними синтаксичними структурами. За змістом і структурою виокремлюються три типи дитячих описів:

описи, в яких повідомляється про зовнішній вигляд предмета в цілому, а потім описуються деталі;

описи, в яких передається тільки загальне враження від предмета; 3) описи, в яких повідомляється лише про окремі ознаки предмета (такі описи переважають).

Оцінні міркування є частотними у дітей. З погляду логічної структури, міркування збігаються (змістові зв’язки між тезою та аргументами, наявність одного-двох аргументів, відсутність висновків). З’ясовано, що близько чверті дітей у своїх міркуваннях як аргумент висловлюють судження узагальненого характеру, а потім намагаються їх конкретизувати за допомогою іншого аргументу чи прикладу. Дослідження також свідчать про те, що у дітей, які приходять до 1-го класу, доводи, що ґрунтуються на змістових зв’язках, уже близькі до переконливішого в логічному плані доводу.

Пояснювальне мовлення тільки починає розвиватися в дошкільному віці, проте користується дитина ним досить рідко, та й сама часто виявляється неготовою вислуховувати пояснення, оскільки прагне швидше розпочати гру, відволікається від пояснень умов і правил гри.

У цілому ж у старшому дошкільному віці яскраво виражається процес диференціації та інтеграції мовлення у системі пізнавальних функцій. Мовлення стає окремим і регулювальним інтелектуальним процесом, свідченням чого є формування самооцінної мовної діяльності, прямо не пов’язаної з практичними діями. Дитина цього віку включається у бесіду на позаситуативні теми (наприклад, широкого пізнавального змісту; щодо моральних якостей, оцінки вчинків героїв казок чи оповідань), самостійно складає оповідання, казки, віршики. Такий рівень мовлення вимагає спеціальної роботи дорослого з розвитку зв’язного мовлення.

Характеризуючи надбання старшого дошкільника щодо опанування ним зв’язного мовлення, слід вказати і на типові недоліки. В усному мовленні старшого дошкільника частою є наявність багатьох недоречних слів, словосполучень, вимушених необґрунтованих пауз; у невмінні сформувати й висловити думку, дотримуватися її під час говоріння, зосередитися на темі висловлювання. Більшість дітей не вміють спланувати свій монолог, упорядкувати його зміст, зорієнтуватися в умовах спілкування, віднайти необхідні для точного й виразного висловлювання думки й мовні засоби, проконтролювати його. Таким чином, мовлення дітей старшого дошкільного віку досить збіднене, примітивне. Проблема розвитку зв’язного мовлення дітей старшого дошкільного віку є не досить дослідженою і вимагає технологічних розробок.

 

 

Розглядаючи сучасні педагогічні технології, слід зазначити, що вони, відкидаючи примус, «сповідують» ідеї всебічної поваги і любові до дитини, оптимістичну віру в її творчі сили. Технологія співробітництва реалізує демократизм, рівність, партнерство в суб’єктних стосунках педагога та дитини. Педагог і вихованець спільно визначають мету, зміст заняття, дають оцінки, перебуваючи в стані співробітництва, співтворчості. Технологія вільного виховання акцентує свою увагу на наданні дитині свободи вибору і самостійності. Здійснюючи вибір, дитина найкращим способом реалізує позицію суб’єкта, йдучи до результату від внутрішнього спонукання, а не від зовнішнього впливу.

Таким чином, інноваційні технології формування мовленнєвої компетентності характеризуються антропоцентричністю, гуманістичною та психотерапевтичною спрямованістю і мають на меті різнобічний, вільний і творчий розвиток дитини як суб’єкта діяльності. Використання даних технологій вимагає від учасників освітнього процесу створення ряду умов, а саме:

розробки індивідуальних програм навчання, що формують дослідне (пошукове) мислення;

організації групових занять на основі діалогу та імітаційно-рольових ігор;

конструювання навчального матеріалу, що має забезпечувати реалізацію методу дослідницьких проектів, які виконуються самими дітьми.

З метою впровадження особистісно орієнтованого підходу до заняття, враховуються такі особливості:

оцінка