Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Вплив політичної та ідеологічної системи на повсякденне життя вчительства УРСР (друга половина 1950-х – перша половина 1960-х рр..)

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
13
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ВПЛИВ ПОЛІТИЧНОЇ ТА ІДЕОЛОГІЧНОЇ СИСТЕМИ НА ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ ВЧИТЕЛЬСТВА УРСР (ДРУГА ПОЛОВИНА 1950-Х – ПЕРША ПОЛОВИНА 1960-Х РР..)
 
Кагальна М. В.
 
Розкривається вплив політико-ідеологічної системи на повсякденне життя вчителів УРСР у другій половині 1950-х – першій половині 1960-х рр. Аналізуються заходи радянського партійного керівництва з ідейного виховання освітян: організація політичних та атеїстичних гуртків, семінарів, відкриття будинків вчителя, проведення днів вчителя. Акцентується увага на регіональних особливостях участі педагогів у них. Досліджується залучення освітян до масово-політичної роботи серед населення, зокрема, здійсненнялекційно-агітаційної та атеїстичної пропаганди. Окреслюється участь вчителів у спеціальних комісіях із контролю за додержанням законодавства про культи.
Ключові слова: вчителі, політична освіта, лекційно-агітаційна робота, атеїстична пропаганда.
Звернення до повсякденного життя вчительства є актуальним на сучасному етапі, коли перед освітньою галуззю постало завдання сформувати нову систему освіти, орієнтовану на входження України у світовий освітній простір. Для цього варто вирішити низку завдань, головне з яких – модернізація освітньої галузі. Проте, реалізація такої ідеї неможлива без урахування особливостей формування та розвитку її основних діячів – вчителів. Адже від їх професійності, суспільної активності, умов життя залежить ступінь ефективності реформування галузі, впровадження інноваційних заходів тощо.
Одним із визначальних чинників повсякденна вчительства УРСР другої половини 1950-х – початок 1960-х рр., зокрема її соціокультурної складової, була політико-ідеологічна система, що існувала в суспільстві. Протягом зазначеного періоду відбулося посилення ідеологічного тиску на інтелігенцію. Під особливо пильним контролем комуністичної влади опинилися освітяни, від ідейної спрямованості яких залежало не лише виховання підростаючого покоління в дусі комуністичних ідеалів, але й формування суспільної думки.
Обрана проблематика частково досліджувалася як радянськими істориками (К. А. Колосовою[8], Ю. О. Курносовим[9], А. А. Лукашенком[10]), так і сучасними науковцями (Р. А. Дудкою[7], Ю. В. Войцехівським[1], Л. М. Романець[12]). Незважаючи на велику роль праць радянських вчених, для них характерним було висвітлення теми з позицій партійно-радянської ідеології, в наслідок чого значна увага приділялася важливості підвищення ідейно-політичного рівня вчительства, їх ролі в утверджені пануючої ідеології, розкривалася участь освітян у різноманітних формахполітичного навчання тощо. Сучасним історикам вдалося відійти від принципів радянської ідеології, дляїх публікацій характерним стало переосмислення заходів з ідеологічного виховання інтелігенції, розкриттязначного політичного тиску з боку партійного керівництва на вчителів. Однак, у працях українських вчених малодослідженими залишається питання участіпедагогів у масово- політичній роботі серед населення: здійснення лекційно-агітаційної та атеїстичної пропаганди. Недостатність висвітлення даного питання в сучасній історіографії спонукала автора звернутися до цієї тематики.
Активна робота партійних організацій з підвищення ідейно-політичного рівня освітян розпочалася одразу після завершення Другої світової війни. Актуальність ідейного перевиховання інтелігенції пояснювалася негативним впливом на світогляд певної її частини німецької окупаційної влади. Запущена ще в середині 1940-х рр. пропагандистська машина ефективно діяла і в 1950-х – на початку 1960-х рр. Так, основна робота відділу шкіл ЦК КПУ, обласних, міських та районних партійних структур, профспілкових комітетів зосереджувалася на контролі за ідейним спрямуванням навчально-виховного процесу в школах, комуністичному вихованні та підвищенні ділової кваліфікації педагогічних кадрів, організаційному зміцненні партійних і комсомольських організацій шкіл.
З метою підвищення ідейно-політичного рівня педагогів партійне керівництво створило в країні розгалужену мережу закладів політичної освіти – районні, міські, обласні партійні школи, університети марксизму-ленінізму. Крім того, на місцевому рівні політичну освіту освітян забезпечували гуртки, семінари та лекторії, які діяли при школах, будинках вчителя, клубах.
Під час занять у таких гуртках, семінарах та лекторіях педагогам викладали історію та програму КПРС, філософію, політекономію, основи комуністичного виховання, роз’яснювали рішення партії та уряду тощо. Для прикладу, в 1956 р. при школах Житомирської області діяло понад 530 гуртків із політекономії, поточної політики та комуністичного виховання[25, арк. 21]. При школах Запорізької області протягом 1962-1963 навчального року функціонувало понад 450 лекторіїв та семінарів[15, арк. 63]. В середньому, при кожній школі діяло від двох до п’ яти політичних гуртків, семінарів чи лекторіїв. Кількість їх відвідувачів по республіці була різною. Так, у 1955 р. в Херсонській області в гуртках та семінарах брало участь понад 68, 6% педагогів, в Полтавській, Запорізькій, Кримській та Житомирській – 35, 4%, 31, 2%, 26, 7%, 18, 6% освітян відповідно[24, арк. 33, 46, 51, 77, 84].
Для вчителів організовувалися не лише політичні гуртки та семінари, але й атеїстичні. Зазначимо, що протягом досліджуваного періоду партійне керівництво вело активну боротьбу з релігійними переконаннями, які панували в суспільстві – закривалися культові споруди, а їх приміщення передавалися місцевим органам влади для використання в господарських або культурних цілях; церковні громади знімалися з державної реєстрації під приводом недотримання віруючими радянського законодавства; греко-католицькі парафії ліквідовувалися, а їхні храми та монастирі передавалися Руській православній церкві.
Саме на вчителів покладалося завдання забезпечити атеїстичне виховання не лише учнів, але й населення в цілому. Під час занять в атеїстичних гуртках педагоги готували реферати та доповіді антирелігійного змісту, з якими згодом виступали на підприємствах, у колгоспах та радгоспах Так, у 1959 р. в Закарпатській та Житомирській областях діяло 111 та 90 таких гуртків відповідно, які охоплювали понад 4 тис. осіб[19, арк. 42]. За даними Рівненського обласного комітету КПУ в 1964р. в області діяло 80 семінарів для вчителів 1-4 класів, в яких навчалося
Фото Капча