Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Види і значення мистецтва

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Мистецтво – одна з форм суспільної свідомості; вид людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах відповідно до певних естетичних ідеалів. У широкому сенсі мистецтвом називають досконале вміння в якійсь справі, галузі, майстерність. Розвиток мистецтва як елементу духовної культури обумовлюється як загальними закономірностями буття людини й людства, так і естетично-художніми закономірностями, естетично-художніми поглядами, ідеалами й традиціями.
Види мистецтва – структуровані прояви художньої творчості, мистецтва, об'єктивовані в певний матеріал (камінь, метал, дерево, фарбу, звуки, слово, пластику людського тіла, письмо). Синкретизм первісної практично-духовної діяльності та її результату – мистецтва – поступово під впливом осмислення смаків, уявлень людей, їх естетичних та пізнавальних потреб, удосконалення вмінь диференціювався на види мистецтва: малярство, скульптуру, музику, поезію, танець, театр, кіно тощо. Кожен з видів мистецтва еволюціонував від простих народних форм, органічно вплетених у життєдіяльність сім'ї, роду, племені (ужиткові речі, усна народна творчість, ритуально-обрядові дійства), до витончених мистецьки довершених творів, які виникли як результат естетичного освоєння світу і спеціалізованої художньої діяльності талантів.
Класифікація і порівняльний аналіз видів мистецтва дають змогу глибше зрозуміти спільне і відмінне у кожному з них, увиразнити специфіку поодиноких видів мистецтва і мистецтва в цілому.
В основі поділу мистецтва на види лежать фундаментальні особливості його естетичної природи, морфології і суспільного побутування.
Так, залежно від кількості матеріалів, які використовуються як засоби об'єктивації творчого задуму митця, художнього образу, окреслюють прості види мистецтва (малярство, скульптура, музика, архітектура, література) і складні, синтезовані (танець, театр, кіно).
Залежно від зв'язку матеріалу мистецтв, художніх засобів з основними параметрами світу виділяють види мистецтва просторові (малярство, скульптура, архітектура), часові (музика, література) і просторово-часові (танець, театр, кіно).
З огляду на спосіб сприймання творів мистецтва існують зорові (малярство, скульптура, архітектура, ужиткове мистецтво), слухові (музика, усна народна поезія, художнє читання) і зорово-слухові види мистецтва (танець, театр, кіно, література). Домінування виражально-духовних чи зображально-предметних елементів у структурі художнього образу (твору) є підставою для виділення виражальних (музика, архітектура), зображальних (малярство, скульптура) і зображально-виражальних видів мистецтва (література, театр, кіно, танець). Кожен вид мистецтва у цих класифікаціях посідає своє місце і тому одержує різнобічну характеристику за змістово формальними вимірами.
Художня література як мистецтво слова – зображально-виражальний вид художньої творчості, який існує в часі, сприймається зором у процесі самостійного читання, але через відтворювально-творчу уяву активізує й інші органи чуття. Відгалузившись від первісного мистецького синкретизму у відносно самостійний, специфічний вид мистецтва, вона впродовж тисячоліть взаємодіє з іншими мистецтвами і взаємозбагачується з ними. Так, художня література, даючи поштовх для розвитку живопису, скульптури, графіки, музики, будучи основою театру і кіно, збагатила свої художні засоби здобутками кінематографа, музики, театру (кіноповісті О. Довженка, поема-симфонія «Сковорода» П. Тичини, поезія І. Драча, Емми Андієвської, Ліни Костенко та ін.). Водночас виникають нові мистецьки синтезовані видовища, у структуру яких включається спорт (балет на льоду), технічні, радіоелектронні новації.
Суть мистецтва зводиться до образного відродження світу і цим визначається його суспільно-пізнавальна роль. Своєрідність, специфіка, суттєвість мистецтва визначається тим, що воно є концентрованим вираженням людини в різноманітних жанрах художньої творчості, в художніх образах-узагальненнях свого естетичного і морального відношення до дійсності. Мистецтво було і залишається одним із найважливіших чинників духовного життя людства. Воно стимулює творчу діяльність, освячує і збагачує життя людини емоційними переживаннями та роздумами. «Правдивого життя не буде без мистецтва» (Еврипід). Актуальність цих слів підтверджується кожною миттю нашого буремного життя. Мистецтво – це особливий вид духовно-практичного освоєння дійсності за законами краси.
Формою мислення у мистецтві, на думку вчених-мистецтвознавців, виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу – головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Вивчення видів мистецтва, кожне з яких формує художній образ своїми, тільки їм властивими художніми засобами – актуальне питання в мистецтвознавстві. Реальні форми художньо-творчої діяльності, що різняться, перш за все, способом втілення художнього змісту, специфікою творення художнього образу.
Проблема синтезу мистецтв досліджується у мистецтвознавчому, філософсько-естетичному, культурологічному та інших наукових аспектах як: 1) сполучення різних видів мистецтва, що веде до багатобічного впливу (вистава – синтез режисерського, акторського та інших мистецтв) ; 2) виникнення нових форм, жанрів на основі класичної культури і нових технічних можливостей (кіно, комп'ютерна графіка). Синтез мистецтв – це союз рівноправних видів мистецтв, що скеровані до однієї мети і у результаті дають нову художню якість.
Ще одним ґрунтовним поняттям, необхідним для повноцінного аналізу твору мистецтва, виступає «стиль». Стиль у мистецтві – це структурна єдність образної системи, зовнішньо виявлених прийомів художньої виразності, що застосовується у мистецтві. Поняття «напрям», «течія» можна вважати синонімами стилю. Передумовами виникнення стилю виступають особливості історичного моменту, які переживає суспільство. Деякою мірою, можна вважати стиль у мистецтві своєрідним віддзеркаленням епохи, її «візитною карткою».
Проблема значення і функцій мистецтва належить до фундаментальних теоретичних питань естетики, її основу зумовлює історичний чинник, адже функції мистецтва виникають і складаються впродовж усього розвитку цивілізації у зв'язку з формуванням нових потреб і особливостей поведінки людини.
Питанням значення мистецтва було приділено значну увагу ще, у теоретичних розробках Арістотеля цій проблемі, який виділяв наступні три функції – пізнавальну, виховну, та емоційного впливу, остання трактувалася філософом у гедоністичному розумінні. Сучасна естетична наука виділяє значно більшу кількість функцій:
Мистецтво пізнає світ через систему художніх образів, використовуючи специфічні засоби і прийоми. Проте, на відміну від науки, специфіку пізнання у мистецтві визначають суб'єктивний характер відображення, метафоричне ставлення до дійсності, активне використання емоційно-чуттєвого начала, що сприяє створенню художньої картини світу.
Методом пізнання у мистецтві стає безпосереднє піднесення чи сходження до істини за допомогою переносу смислу явища на ціле, одного цілого – на інше тощо (трансдукція). Мистецтво оперує ідеальними образами в уявних просторі та часі, при цьому час у мистецтві може «стискатися» – наприклад події, що тривають у реальному житті роками можуть бути викладені у межах короткометражного фільму. При цьому глядач ніби перевтілюється в учасника або свідка тих подій і, переживаючи почуття героя набуває його досвіду як власного.
Здатність мистецтва до виховання пов'язують з активізації емоційно-чуттєвого начала, емоційним впливом мистецтва на людину. В свою чергу емоційні процеси знаходяться у тісному зв'язку з мисленням і інтелектом, а на думку С. Л. Рубінштейн мислення, як психічний процес, вже само по собі являє єдність емоційного і інтелектуального.
На роль мистецтв у вихованні людини звертали увагу вже давньогрецькі мислителі, розуміючи виховання, як вдосконалення душі людини. Центральною концепцією у вченні Аристотеля стала теорія катарсису – духовного очищення людини в процесі сприйняття твору мистецтва, найважливіша роль при цьому відводилася музиці, театру і літературі. Давньогрецький філософ Лукіана писав «Душу ми, передусім, вдосконалюємо… навчаючи юнаків музиці, рахунку й грамоті… потім вони вчать виречення мудреців і розповіді про древні подвиги, і корисні думки…».
Середньовічні філософи вважали митця посередником між «божественним логосом» і людиною, на мистецтво було покладено завдання духовно-естетичнго виховання, яке мали виконати два найголовніші види мистецтва доби середньовіччя: архітектура та поезія. В епоху ренесансу естетичне виховання отримує гуманістичну направленість, особливої значущості набуває живопис і скульптура, що прагнуть розкрити образ людини. Проблема комплексного естетичного виховання висвітлена у науковому доробку іспанського філософа X. Вівеса.
Епоха Просвітництва зорієнтовує естетичне виховання на широку аудиторію. Проблеми естетичного смаку досліджуються в роботах І. К. Готшеда, Д. Юма, К. -А. Гельвеція. Саме ж поняття естетичного виховання було введено Шіллером у роботі «Листи про естетичне виховання людини», який стверджував, що мистецтво має сформувати всебічно розвинену гармонійну особистість. Віра у виховну, перетворюючу силу мистецтва була властива багатьом митцям того часу, наприклад мрією О. Скрябіна було створення «Містерії», в якій би були поєднані всі види мистецтва – музика, поезія, танець, архітектура, а також світло, і яка б перевела світ у нову епоху буття і свідомості.
Соціальні потрясіння і стрімкий науково-технічний розвиток на початку XX століття породили низку суперечливих ідей щодо можливості естетичного виховання. З одного боку ірраціоналістична філософія Ф. Шеллінга, А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона і 3. Фрейда підготувала процес елітаризації мистецтва та нівелювання ідей естетичного виховання. З іншого боку мистецтво дедалі більше розглядається як засіб соціально-політичного виховання, що відображається у творчості таких митців як Б. Брехт, Д. Хартфілд, Г. Ейслер у Німеччині, або В. Маяковський, В. Мейерхольд, С. Ейзенштейн та були осмислені в роботах Т. Адорно, Ж. П. Сартра, В. Беньяміна. В 1930-ті роки в СРСР та нацистській Німеччині мистецтво стає з одного боку стає на службу соціально-політичної пропаганди, а з іншого стає об'єктом жорсткої ідеологічної цензури.
Компенсаційна функція. Вважається, що мистецтво дозволяє людині відчути ті враження, яких їй не вистачає у реальному житті, тобто, іншими словами, мистецтво компенсує людині брак певних переживань чи емоцій. Наприклад, режисер А. Жолдак вважає успіх «шокового» театру наслідком, того, що сучасний глядач «існує в пластиковому, комфортному світі… наче під лампою, яка їх зігріває. «
Сугестивна функція пов'язана з певною гіпнотичною дією, впливом на людську психіку. Вагоме навантаження покладалося на сугестивну функцію середньовічним мистецтвом іконопису й архітектури, адже вважалося, що «собор повинен був стати Біблією для неписьменної людини». Значної уваги цій функції приділяло Психоделічному мистецтві. Сугестивна функція близька до виховної, проте, над відміну від першого, тут йдеться про звернення мистецтва до позасвідомого.
Комунікативна функція. Аналізуючи феномен мистецтва, науковці різних історичних періодів підкреслювали його комунікативну перевагу над іншими формами суспільної свідомості. При цьому, якщо комунікативні функції таких мистецтв, як театр, кіно, література обмежені мовним бар'єром, то музика, балет, скульптура, живопис вільні від цього обмеження.
 
Список використаних джерел:
 
Безклубенко С. Д. Нариси загальної теорії мистецтва // Мистецтво. – 2005. – № 4.
Короткий енциклопедичний словник з культури. – К. : Україна, 2003.
Кравець М. С., Семашко О. М. та ін. Культурологія: навчальний посібник. – Львів, 2003.
Шевнюк О. Л. Культурологія. Навчальний посібник. – К., 2004.
Фото Капча