Види та методи державного регулювання економіки

 

 

Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу, яку вони здатні виконувати, що обумовлена переважанням пропозиції праці над попитом на неї. Хоча й існує думка, що безробіття є стимулятором трудової дисциплінованості і активності працюючого населення, однак соціально-економічні втрати від безробіття настільки значні, що в усьому світі докладається багато зусиль для його мінімізації, і все ж жодній країні не вдається ліквідувати його повністю.

Безробітні, у визначенні МОП, — це особи у віці 15-70 років (як зареєстровані, так і незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мають роботи (прибуткового заняття), шукають роботу або намагаються організувати власну справу, готові приступити до роботи протягом наступних 2 тижнів. До цієї категорії належать також особи, що навчаються за направленнями служби зайнятості, знайшли роботу і чекають відповіді або готуються до неї приступити, але на даний момент ще не працюють.

За українським законодавством безробітними визнаються громадяни, що не мають роботи і заробітку, зареєстровані в органах служби зайнятості, шукають роботу і готові до неї приступити. Як бачимо, офіційна система обліку безробіття в Україні занижує реальні показники, оскільки велика частка безробітних такими не вважаються, тому що вони з різних причин не реєструються в службі зайнятості.

Кількість безробітних — це абсолютний показник безробіття, що вказує на його розміри.

 

 

Головним завданням політики зайнятості на сучасному етапі є збереження провідної ролі держави в її регулюванні. Проте державне регулювання зайнятості не повинно використовуватись для обмеження ринкового механізму саморегулювання.

Разом з тим треба враховувати перехідний характер української економіки, для якої є неприйнятною орієнтація лише на механізм ринкового регулювання зайнятості. Він не може ефективно працювати внаслідок відставання заробітної плати від середнього прожиткового мінімуму, у зв'язку з необхідністю вкладення коштів в охорону здоров'я, відпочинок, житло і транспорт. Незабезпечення цих умов перешкоджає вільному переміщенню робочої сили.

Характерною ознакою соціальної ринкової економіки є орієнтація на продуктивну зайнятість, що базується на необхідності вкладень коштів у забезпечення належних умов для існування людини, зростання її добробуту.

Забезпечення продуктивної зайнятості можливе лише за умови поєднання активних дій органів державного управління з ринковими регуляторами зайнятості.

Вільно вибрана зайнятість як орієнтир соціальної ринкової економіки є головним принципом, на якому повинні будуватися державна політика і механізм забезпечення продуктивної зайнятості. Передумовами реалізації цього принципу є розвиток всіх форм власності з метою розширення можливостей вибору громадянами сфер застосування праці; недопущення примушування до праці та будь-яких форм дискримінації — за статтю, віком, національністю тощо. До цих умов треба також віднести економічну та юридичну свободу працівників і роботодавців при наймі та звільненні, свободу переміщення праці і капіталу, створення нового механізму регулювання ринку праці, розвиток системи партнерських відносин щодо розв'язання інди­відуальних і колективних трудових спорів.

Існує тісний зв'язок між безробіттям та інфляцією. Збільшення безробіття знижує інфляцію і навпаки — обернена залежність. Вона узагальнена у вигляді кривої Філіпса. Крива Філіпса доповнила кейнсіанську теорію державного регулювання зайнятості. Але подальші дослідження показали, що вона адекватно відтворює зв'язок між інфляцією та безробіттям лише в короткостроковому періоді.

У межах великих інтервалів часу цей зв'язок має інший характер. Про це свідчить досвід багатьох країн світу в період 70-80-х років, коли в економіці відбувалося одночасне зростання інфляції та безробіття. Таке явище дістало назву стагфляція.

За стагфляції крива Філіпса змішується вправо, тобто в бік збільшення безробіття. При цьому кожний відсоток збільшення інфляції супроводжується додатковим зростанням безробіття. Кейнсіанці пояснюють зміщення кривої Філіпса серією цінових шоків.

Іншу точку зору щодо стагфляції мають прихильники неокласичної концепції.

Згідно з нею в довгостроковому періоді крива Філіпса набуває вигляду вертикальної прямої, яка бере початок в точці природного безробіття. Тому неокласики виступають за проведення урядом політики невтручання, що дасть можливість рин­ковому механізму самостійно вирішувати проблеми зайнятості.

Кейнсіанці закликають до активного застосування стабілізаційної політики держави, скорочення великих втрат.

 

 

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціальної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.

Соціальна сфера — підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволен­ням їхніх потреб, інтересів.

Соціальна політика:

- діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;

- система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.

Це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знецінення трудових заощаджень.

Державне регулювання соціальних процесів — вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя