Виховання особистості в колективі

Організація діяльності членів колективу на цій стадії поки що прямолінійна: педагог доводить до всіх студентів завдання, поставлені перед колективом, розподіляє обов'язки, інструктує, організовує діяльність, контролює її хід, оцінює результати діяльності кожного студента, аналізує причини труднощів.

Друга стадія. Перехід колективу у своєму розвитку від першої до другої стадії відбувається поступово, ніби непомітно. В надрах першої стадії з'являються зміни, які характеризують якісний рух колективу. Для педагога важливо помітити ці зміни й обрати дещо нову лінію поведінки, стиль взаємин з колективом у цілому й окремими його членами.

Ознаки: сформовано актив, члени колективу усвідомлюють свої завдання; актив починає виявляти ініціативу, готовий брати на себе виконання окремих функцій з організації діяльності колективу; з'являються неформальні, харизматичні лідери.

Куратор здійснює керівництво колективом на демократичних засадах з опорою на актив: радиться з активістами про прийняття тих чи тих рішень, доводить їх до членів колективу. Якщо на першій стадії педагог справляє безпосередній вплив на особистість кожного студента, то на другій важливо забезпечити як безпосередній (педагог – студент), так і опосередкований вплив (педагог – актив – студент).

Зміст роботи куратора:

продовжує вивчати особливості соціально-психічного і фізичного розвитку студентів;

по черзі залучає членів активу до виконання керівних функцій, вчить їх педагогічно грамотно виконувати доручення;

спільно з активом висуває нові завдання, які б забезпечували діяльність членів колективу;

на демократичних засадах сприяє формуванню в колективі органів самоврядування, вчить їх членів виконувати керівні функції, дбає про змінність, ротацію органів самоврядування;

сприяє забезпеченню зв'язків первинного колективу з іншими колективами (курсу, факультету, ВНЗ).

У ході безпосереднього діалектичного розвитку, в результаті якісних змін у системі міжособистісних стосунків колектив переходить до третьої стадії становлення. Це рівень повноцінного соціально й психологічно здорового колективу.

Третя стадія. Ознаки: більшість членів колективу свідомо виконує вимоги колективу, його керівника; більшість перейшла на позиції активу; колектив усвідомлює свої завдання, готовий підтримати, захистити, допомогти кожному членові колективу; більшість здатна формувати нові завдання, визначати шляхи їх реалізації.

Усі питання життєдіяльності колективу вирішуються колегіально на демократичних засадах, формується почуття особистої відповідальності кожного члена колективу Зміст роботи куратора:

продовжує вивчати особливості соціально-психологічного розвитку студентів;

спільно з усіма студентами визначає перспективні лінії розвитку колективу;

по черзі залучає членів колективу до виконання різних доручень, зокрема виконання керівних функцій.

На цій стадії до особистості ставить певні вимоги не педагог (як це було на 1 -й стадії), не актив (на 2 -й стадії), а безпосередньо колектив. Це вже вимоги, які складно заперечити і протистояти їм.

Ми говоримо про діяльність куратора академічної студентської групи щодо формування і розвитку первинного колективу, моделювання взаємин у ньому, моделювання взаємин колективу й особистості. Та все ж педагог-куратор повинен постійно і чутливо тримати в полі зору психологічний настрій, душевний стан кожного студента, своєчасно дати пораду, прийти на допомогу, в разі потреби – захистити.

У В. О. Сухомлинського є праця «Сто порад учителеві». Кілька порад присвячені знову-таки проблемам колективу й особистості. В одній із них ставиться запитання: «Що можна й чого не можна обговорювати в колективі?» Педагог підходить до розв'язання цього питання з позицій, що колектив має виступати захисником інтересів особистості.

На успішність розвитку і становлення студентського колективу впливає низка таких соціально-педагогічних чинників:

знання педагогами-кураторами наукових засад теорії і практики формування та розвитку колективу;

забезпечення наступності та єдності дій педагогів у роботі з колективом;

забезпечення педагогічно доцільної роботи з активом і органами самоврядування;

володіння технікою створення перспективи розвитку колективу;

створення соціально-педагогічних умов для ефективної діяльності членів колективу;

наявність традицій у життєдіяльності колективу;

дотримання належного тону і стилю в керівництві первинним студентським колективом.

Питання теорії і практики розвитку колективу, його впливу на формування особистості досить добре досліджені в психолого-педагогічній літературі, розроблено технології роботи з колективами. Варто лише у процесі практичної роботи впевнено спиратися на надбання педагогічної науки, цілеспрямовано працювати над розвитком колективу на засадах гуманізму, використовувати колектив як джерело соціально-психологічного розвитку особистості, її соціальної захищеності.

Будь-яка діяльність окремої людини чи певної спільноти може бути ефективною лише за умов наявності й усвідомлення мети. А. С. Макаренко писав: «Справжнім стимулом людського життя є завтрашня радість. У педагогічній техніці ця завтрашня радість є одним з найважливіших об'єктів роботи. Спочатку треба організувати саму радість, викликати її до життя і поставити як реальність. По-друге, треба наполегливо перетворювати простіші види радості в складніші і значні для людини... Виховати людину – значить виховати в неї перспективні шляхи. Методика цієї роботи полягає в організації нових перспектив, у використанні тих, що вже є, в поступовій постановці цінніших».

Формуючи колектив, виховуючи особистість у колективі, треба дбати, щоб перспектива окремої особи збігалася певною мірою з перспективою колективу. За визначенням А. С. Макаренка, перспектива може бути близька, середня і далека. Майстерність вихователя у формуванні колективу має виявлятися в організації системи перспективних ліній з урахуванням можливостей членів колективу, реальних соціальних обставин. У процесі організації перспектив варто дотримуватися таких вимог:

перспектива має бути зримою і реальною;

необхідно передбачати, щоб перспектива була доступною і посильною для досягнення;

слід постійно стимулювати і заохочувати діяльність колективу і його членів у їхніх зусиллях, спрямованих на досягнення перспективи.

Суттєвим структурним компонентом, що сприяє розвиткові колективу, його впливу на особистість, є актив і органи самоврядування. Майстерність педагога-куратора має бути спрямована на формування активу, стимулювання його діяльності. В активі педагог має бачити своїх помічників і спільників. А. С. Макаренко, приділяючи велику увагу активові, писав: «Актив є тим здоровим і необхідним у виховному дитячому закладі резервом, який забезпечує наступність поколінь у колективі, зберігає стиль, тон і традиції колективу. Підростаючий актив змінює в громадській роботі вихованців, які закінчили заклад, і таким чином забезпечується єдність колективу».

Вихованців-активістів треба включати в конкретну діяльність, покладати на них окремі обов'язки і функції вихователів, вчити методам і засобам їх виконання. Це забезпечує соціальне зростання особистості.

Актив є основою, на якій формуються органи самоврядування як уповноважені колективу. Органи самоврядування мають обиратися на демократичних засадах. Куратор спільно з активом визначає функції органів самоврядування, його підрозділів, створює умови для самостійної і відповідальної діяльності, вчить членів органів самоврядування ефективно працювати у цих підрозділах, розв'язувати певні педагогічні завдання. Робота вихователя в органах самоврядування є доброю школою соціального становлення особистості.

А. С. Макаренко визначив передумови, за яких діяльність органів самоврядування буде актуальною й ефективною:

1) адміністрація закладу, в тому числі педагогічна, не повинна підміняти органи самоврядування;

2) рішення органів самоврядування повинно бути обов'язково виконане;

3) якщо рішення хибне, то керівники закладу мають апелювати до загальних зборів і домагатися його скасування, а не скасовувати таке рішення;

4) вплив на органи самоврядування необхідно здійснювати на демократичних засадах через педагогів, які користуються повагою у студентів;

5) робота в органах самоврядування не повинна займати у студентів багато часу, щоб не бути переобтяжливою;

6) необхідно постійно вести ретельний облік роботи органів самоврядування.

Колектив вирізняється згуртованістю, внутрішньою силою, поряд з іншими чинниками, соціально значимими традиціями. Традиція (лат. traditio – передача) – це різновид або форма звичаю, що характеризуется особливою стійкістю і спрямованими зусиллями людей зберегти незмінними форми поведінки, успадковані від попередніх поколінь.

У кожному навчально-виховному закладі колективи повинні працювати над створенням морально-ціннісних традицій, їх збереженням і примноженням. Традиції мають бути тривалими, стійкими, наповненими багатством моральних впливів на особистість.

Життя колективу, ефективність його впливу на особистість залежить також від стилю і тону відносин у колективі. Оскільки суттєвою ознакою колективу є спільна діяльність, спрямована на досягнення мети, то і стиль має характеризуватися діяльністю, діловитістю. Діловий стиль може виявлятись у різних сферах життя колективу: навчанні, праці, грі, дозвіллі та ін. Тому не можна допускати в колективі безпідставної галасливості, бездіяльності, невпорядкованості дій.

Діловий стиль характеризується певними відтінками тону (лат. tonus – звук, напруження). Тон здорового колективу має такі ознаки:

мажорність, що виявляється в бадьорому, радісному настрої, готовності до раціональної дії. Мажорний тон допомагає наповнити життя кожного студента і колектив у цілому позитивними емоціями, впливає на згуртування колективу на засадах внутрішнього задоволення і внутрішньої радості;

гідність за своє становище в колективі, відповідальність за справи всіх членів колективу;

єдність колективу, дружні взаємини між його членами, які особливо яскраво проявляються під час виконання важливих завдань;

відчуття захищеності кожного члена колективу від принижень, насильства, знущання. Це повинно стати законом колективу. Кожен студент має бути впевненим, що у разі необхідності його захистять колеги, педагоги;

здатність гальмувати свої негативні дії або вчинки, які можуть завдати шкоду товаришам чи колективу взагалі. Звичка гальмувати має бути виявом внутрішньої культури студентів.

Джерелом формування стилю і тону відносин у колективі має бути передусім діяльність педагогів.

 

 

Макаренко А. С. Коллектив и воспитание личности. – М. : Педагогика, 1972.

Педагогика и психология высшей школы: Учеб. пособие. – Ростов н/Д. : Феникс, 2002.

Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу // Вибрані твори: В 5 т. – К. : Рад. шк„ 1976. – Т. 1.