Виховання як педагогічне явище

 

8.1 Суть виховання у широкому та вузькому розумінні

8.2  Методи,  прийоми  і  форми  виховання.  Цілі,  завдання  і  зміст  сучасного  виховання.  Рушійні  сили,

закономірності та принципи процесу навчання. Поняття про метод виховання

8.3 Класифікація методів виховання. Мета і завдання національного виховання. Сутність самовиховання

 

 

Виховання як педагогічне явище. Специфіка виховного процесу. У процесі підготовки підростаючого покоління  до  життя  навчання  і  виховання  становлять  нерозривну  єдність.  Однак,  як  і  дидактика,  теорія виховання має свої характерні риси, зміст і методику.

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

У ньому органічно поєднані змістовий (сукупність виховних цілей) і процесуальний (процес педагогічної взаємодії учителя та учня) аспекти.

Специфіка виховного процесу. Виховання є цілеспрямованим процесом. Наявність конкретної мети надає йому систематичності й послідовності, не допускає випадковості, епізодичності й хаотичності виховних заходів. Виховання формує внутрішній світ молодої людини, проникнути в який дуже важко. Тому воно вимагає таких методик, які давали б змогу не тільки виявляти погляди, переконання, і почуття вихованців, а й збагачувати їх духовність,  за  потреби  коригувати  якості  психіки.  Процесу  виховання  властиве  і  розмаїття  завдань  та напрямів. Їх кількість невпинно зростає, що зумовлено динамічністю суспільно-економічного життя. Тому для процесу виховання характерна також неперервність.

 

 

Чинники (об'єктивні і суб'єктивні) та рушійні сили процесу виховання. Етапи процесу виховання. Зміст і методика процесу виховання залежать від об'єктивних та суб'єктивних чинників і рушійних сил.

До об'єктивних чинників належать суспільно-політичні, економічні процеси, що відбуваються в  соціумі, події культурного життя, вплив природного середовища тощо. У сучасній Україні – це особливості розбудови держави загалом та системи освіти і виховання зокрема; утвердження в економіці ринкових засад; розиток соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення меж спілкування з іноземними громадянами.

Суб'єктивні чинники – соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій; навчально-виховна робота працівників закладів освіти; вплив засобів масової інформації; заходи культурних, позашкільних установ, молодіжних об'єднань та діяльність церкви.

Ефективність ПВ залежить від того, наскільки збігаються впливи організованої виховної діяльності та об'єктивних умов. Перебудова навчально-виховного процесу на демократичних засадах передбачає не тільки створення умов для спіпраці педагогів і учнів (студентів), а й залучення до неї інших виховних інституцій.

 

Рушійними силами ПВ є сукупність внутрішніх і зовнішніх суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. До внутрішніх суперечностей належать:

– суперечність між соціально значущими завданнями, які потрібно виконати вихованцю, і факторами, що заважають його зусиллям;

– суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця (вимагає такої побудови виховного процесу, щоб зміст і форми його реалізації не викликали спротиву в молодої людини);

Зовнішні суперечності виявляються у невідповідності між:

– виховними впливами сім'ї і закладу освіти і стихійним впливом на вихованця навколишнього середовища

(вимагає подолання негативного впливу девіантних підліткових груп, низькоякісних телепередач тощо);

–різнимивимогамивихователів(внаслідокцьогоувихованцяфоруєтьсяситуативнаповедінка,

безпринципність);

–деякимивихованцями,якімаютьдосвіднегативноїповедінки,іпедагогами,однокласниками (одногрупниками), батьками.

Попри те, що зовнішні суперечності не є універсальними, обов'язковими для всіх ситуацій, применшувати їх дезорганізуючий вплив не варто. Тому завжди важливо передбачати їх, вживати превентивних заходів, а за необхідності і протидіяти їм.

Етапи  ПВ.  Процес  виховання  передбачає  певну  послідовність  етапів,  знання  особливостей  яких  дає вихователю змогу спланувати виховну роботу, передбачивши її зміст і методику проведення. Таких етапів виокремлюють чотири.

1.Визначення сукупності рис і якостей особистості, які слід сформувати у вихованця (ідеал). Коли йдеться про виховання колективу класу (групи), то мають на увазі досягнення таких результатів, які б відповідали еталону, виробленому на основі мети виховання, поставленої суспільством перед закладом освіти.

2.Вивчення  індивідуальних  особливостей  вихованця  або  колективу,  його  позитивних  рис,  недоліків  у характері й поведінці, визначення рис, які ще не сформовано або перебувають у зародку. Знання особистості вихованця (колективу), порівняння її з ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. Зважаючи на це, планують виховну роботу, ознайомлюють вихованця (колектив) із запланованим і домагаються прийняття пропонованого взірця для наслідування.

3.Реалізація програми виховання шляхом залучення вихованців до  різних  видів  діяльності,  участь у яких сприяє формуванню досвіду поведінки відповідно до ідеалу.

4.Самостійна робота учня (студента) над собою. Початок такої роботи свідчить про досягнення мети цього етапу.

Управління виховним процесом слід спрямовувати на розвиток самостійності, ініціативи вихованців. Цього досягають за умови, що педагоги націлюють їх на самостійний пошук цікавих видів діяльності і створення для них сприятливих умов. Вихователь має залишатися мудрим старшим другом і наставником молодої людини, але на умовах співпраці з нею, яка передбачає, що його виховний вплив доповнюватиметься її роботою над собою – самовихованням.

Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми. Виховання і самовиховання є двома взаємопов'язаними аспектами процесу формування особистості.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в себе позитивних рис і подолання негативних.

Примітивна потреба у самовихованні виявляється в