Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Виховання як педагогічне явище

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Тема 8. Виховання як педагогічне явище
 
8.1 Суть виховання у широкому та вузькому розумінні
8.2  Методи,  прийоми  і  форми  виховання.  Цілі,  завдання  і  зміст  сучасного  виховання.  Рушійні  сили,
закономірності та принципи процесу навчання. Поняття про метод виховання
8.3 Класифікація методів виховання. Мета і завдання національного виховання. Сутність самовиховання
 
8.1 Суть виховання у широкому та вузькому розумінні
 
Виховання як педагогічне явище. Специфіка виховного процесу. У процесі підготовки підростаючого покоління  до  життя  навчання  і  виховання  становлять  нерозривну  єдність.  Однак,  як  і  дидактика,  теорія виховання має свої характерні риси, зміст і методику.
Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
У ньому органічно поєднані змістовий (сукупність виховних цілей) і процесуальний (процес педагогічної взаємодії учителя та учня) аспекти.
Специфіка виховного процесу. Виховання є цілеспрямованим процесом. Наявність конкретної мети надає йому систематичності й послідовності, не допускає випадковості, епізодичності й хаотичності виховних заходів. Виховання формує внутрішній світ молодої людини, проникнути в який дуже важко. Тому воно вимагає таких методик, які давали б змогу не тільки виявляти погляди, переконання, і почуття вихованців, а й збагачувати їх духовність,  за  потреби  коригувати  якості  психіки.  Процесу  виховання  властиве  і  розмаїття  завдань  та напрямів. Їх кількість невпинно зростає, що зумовлено динамічністю суспільно-економічного життя. Тому для процесу виховання характерна також неперервність.
 
8.2 Методи, прийоми і форми виховання. Цілі, завдання і зміст сучасного виховання. Рушійні сили, закономірності та принципи процесу навчання. Поняття про метод виховання
 
Чинники (об'єктивні і суб'єктивні) та рушійні сили процесу виховання. Етапи процесу виховання. Зміст і методика процесу виховання залежать від об'єктивних та суб'єктивних чинників і рушійних сил.
До об'єктивних чинників належать суспільно-політичні, економічні процеси, що відбуваються в  соціумі, події культурного життя, вплив природного середовища тощо. У сучасній Україні – це особливості розбудови держави загалом та системи освіти і виховання зокрема; утвердження в економіці ринкових засад; розиток соціальної сфери; відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення меж спілкування з іноземними громадянами.
Суб'єктивні чинники – соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій; навчально-виховна робота працівників закладів освіти; вплив засобів масової інформації; заходи культурних, позашкільних установ, молодіжних об'єднань та діяльність церкви.
Ефективність ПВ залежить від того, наскільки збігаються впливи організованої виховної діяльності та об'єктивних умов. Перебудова навчально-виховного процесу на демократичних засадах передбачає не тільки створення умов для спіпраці педагогів і учнів (студентів), а й залучення до неї інших виховних інституцій.
 
Рушійними силами ПВ є сукупність внутрішніх і зовнішніх суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. До внутрішніх суперечностей належать:
– суперечність між соціально значущими завданнями, які потрібно виконати вихованцю, і факторами, що заважають його зусиллям;
– суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця (вимагає такої побудови виховного процесу, щоб зміст і форми його реалізації не викликали спротиву в молодої людини);
Зовнішні суперечності виявляються у невідповідності між:
– виховними впливами сім'ї і закладу освіти і стихійним впливом на вихованця навколишнього середовища
(вимагає подолання негативного впливу девіантних підліткових груп, низькоякісних телепередач тощо);
–різнимивимогамивихователів(внаслідокцьогоувихованцяфоруєтьсяситуативнаповедінка,
безпринципність);
–деякимивихованцями,якімаютьдосвіднегативноїповедінки,іпедагогами,однокласниками (одногрупниками), батьками.
Попри те, що зовнішні суперечності не є універсальними, обов'язковими для всіх ситуацій, применшувати їх дезорганізуючий вплив не варто. Тому завжди важливо передбачати їх, вживати превентивних заходів, а за необхідності і протидіяти їм.
Етапи  ПВ.  Процес  виховання  передбачає  певну  послідовність  етапів,  знання  особливостей  яких  дає вихователю змогу спланувати виховну роботу, передбачивши її зміст і методику проведення. Таких етапів виокремлюють чотири.
1.Визначення сукупності рис і якостей особистості, які слід сформувати у вихованця (ідеал). Коли йдеться про виховання колективу класу (групи), то мають на увазі досягнення таких результатів, які б відповідали еталону, виробленому на основі мети виховання, поставленої суспільством перед закладом освіти.
2.Вивчення  індивідуальних  особливостей  вихованця  або  колективу,  його  позитивних  рис,  недоліків  у характері й поведінці, визначення рис, які ще не сформовано або перебувають у зародку. Знання особистості вихованця (колективу), порівняння її з ідеалом дає змогу спрогнозувати її розвиток. Зважаючи на це, планують виховну роботу, ознайомлюють вихованця (колектив) із запланованим і домагаються прийняття пропонованого взірця для наслідування.
3.Реалізація програми виховання шляхом залучення вихованців до  різних  видів  діяльності,  участь у яких сприяє формуванню досвіду поведінки відповідно до ідеалу.
4.Самостійна робота учня (студента) над собою. Початок такої роботи свідчить про досягнення мети цього етапу.
Управління виховним процесом слід спрямовувати на розвиток самостійності, ініціативи вихованців. Цього досягають за умови, що педагоги націлюють їх на самостійний пошук цікавих видів діяльності і створення для них сприятливих умов. Вихователь має залишатися мудрим старшим другом і наставником молодої людини, але на умовах співпраці з нею, яка передбачає, що його виховний вплив доповнюватиметься її роботою над собою – самовихованням.
Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми. Виховання і самовиховання є двома взаємопов'язаними аспектами процесу формування особистості.
Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення в себе позитивних рис і подолання негативних.
Примітивна потреба у самовихованні виявляється в дошкільному та молодшому шкільному віці, усвідомлювана
– в підлітковому, що є наслідком певного рівня свідомості. Результативність самовиховання засвідчують реальна
поведінка і вчинки людини.
Умови успішного самовиховання. Самовиховання вимагає передусім від людини знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для цього необхідно мати уявлення про особливості психічної діяльності  людини,   розуміти  сутність  самовиховання,   методи   і  прийоми  роботи  над   собою.   Підвищує ефективність самовиховання й наявність у людини ідеалу. Самовиховання потребує постійних вольових зусиль уміння керувати собою, аналізувати свої вчинки, оцінювати поведінку, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач.
Самовиховання є далеко не простим процесом, який охоплює кілька етапів.
Етапи самовиховання. На першому етапі педагоги виявляють ставлення вихованців до процесу самовиховання шляхом анкетування чи індивідуальної бесіди. Далі формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання, домагаючись у них усвідомлення, що самовиховання – і їх особиста справа, і справа закладу освіти, і суспільства загалом.
На другому етапі, який починається появою бажання самовдосконалюватися, допомагають молодій людині сформувати  мету  (ідеал)  та  підтримувати  бажання  наслідувати  його.  З'ясувавши  відмінність  між  собою  та ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити в себе, яких недоліків позбутися. Орієнтуючись на це, учень складає програму самовиховання.
На третьому етапі вихованець починає систематично працювати над собою, реалізуючи програму самовиховання. Для цього його залучають до різних видів діяльності. Педагог допомагає йому контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива самого вихованця.
Прийоми самовиховання. Процес організації самовиховання передбачає опанування соціальних прийомів роботи над собою.
В історії людства вироблено чимало різних прийомів самовиховання: самопереконання, самонавіювання, самоаналіз, самопідбадьорювання, самозаохочення, самопереключення, самонаказ та ін. Педагог має навчити вихованця обрати найадекватніші для певної життєвої ситуації.
Самопереконання. Полягає в тому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в  тому,  що  він  учинив  правильно  (неправильно).  Дуже  важливо  у конфліктній ситуації переключати свої думки на приємні, які відволікають від конфлікту, заспокоюють.
Самонавіювання. Використовують за необхідності подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. На відміну від самопереконання, самонавіювання не передбачає аргументування.
Самоаналіз. Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх. Він допомагає розкривати причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню.
Самопідбадьорювання. Ефективне, коли людина  губиться  в  складних  ситуаціях,  зневірюється у власних силах. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо наважаться зробити намічене. Можна також пригадати улюбленого героя роману, фільму, який не боявся труднощів, і намагатися бути схожим на нього тощо.
Самозаохочення. Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються і якщо необхідно подолати власні негативні риси.
Самопереключення. Реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції. Так, учаснику конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою (читанням, випалюванням, малюванням тощо), яка захоплює його і відволікає від небажаних вчинків.
Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні  (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійної особистості.
Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитись на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінки власних вчинків, допомагає подолати недоліки поведінки. Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе.
Самозаборона.  Реалізується  через  свідоме  позбавлення  себе  чогось  приємного.  ЇЇ  застосовують  у  тих випадках, коли не дотримано слова,  не  виконано  обіцінки.  Самозаборона  засвідчує  наявність в  особистості великої сили волі.
В.О.Сухомлинський вважав, що “самовиховання потребує дуже важливого, могутнього стимулу – почуття власної гідності, поваги до самого себе, бажання стати сьогодні кращим, ніж був учора. Самовиховання можливе тільки за умови, коли душа людини дуже чутлива до найтонших, суто людських засобів впливу – доброго слова, поради, ласкавого чи докірливого погляду”.
Загальні закономірності виховання. Щоб належно організувати виховний процес у навчально-виховному закладі, керувати ним і досягти високої ефективності, треба знати і брати до уваги його закономірності.
Закономірність виховання – стійкий, об'єктивний, істотний зв'язок у вихованні, реалізіція якого сприяє ефективному розвитку особистості.
Успішний виховний процес є наслідком реалізації таких його закономірностей.
1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами і умовами виховання. Значні зміни в житті народу спричинюють і зміни в його виховній системі. Розбудова незалежної держави в Україні передбачає формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до Батьківщини, української мови, історії, культури свого народу.
2. Людина виховується під впливом сукупності факторів. Недарма говорять, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Найважливішим серед них є виховний вплив людини, передусім батьків і педагогів. Це покладає на них особливу відповідальність.
3. Залежність результатів виховання від глибини і повноти врахування національного менталітету вихованця. З огляду на це дитину має оточувати рідна природа, вона постійно повинна чути рідну мову і дотримуватися національних звичаїв, традицій тощо.
4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрівшній світ вихованця. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її думки, погляди, переконання, ціннісні орієнтири, емоції, мотиви, установки, ставлення).
5. Визначальну роль у вихованні відіграє діяльність. Різноманітна діяльність є головним фактором єдності свідомості і поведінки. Лише за таких умов можливий всебічний розвиток особистості.
Закономірності виховання виявляються в усьому розмаїтті їх взаємозв'язків і взаємоперетворень. Знання їх дає педагогу змогу цілеспрямовано проектувати виховний процес і втілювати в життя програму виховних заходів.
Основні принципи виховання. Оптимізація змісту і методів виховання потребує всебічного врахування його принципів, в яких відображені закономірності ВП.
Принцип виховання  –  керівне  твердження,  яке  відображає  загальні  закономірності  процесу  виховання  і визначає вимоги до змісту його організації і методів.
Узагальнюючи досвід виховної діяльності, вони є системою вимог щодо всіх  аспектів  виховного  процесу,
спрямовують його на формування цілісної особистості.
До основних принципів виховання належать.
1.Цілеспрямованість виховання. Цей принцип означає, що вся виховна робота має спрямовуватися на досягнення основної мети – виховання всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої й активної трудової діяльності. Реалізація його передбачає підпорядкованість усіх заходів загальній меті та нетерпимість до стихійності у вихованні. Знання мети створює перспективу, дає змогу проектувати бажаний рівень вихованості особистості.
2.Зв'язок  виховання  з  життям.  Відповідно  до  цього  принципу  виховна  діяльність  закладу  освіти  має спонукати учнів (студентів) до участі в житті суспільства вже під час навчання, в процесі підготовки до трудової діяльності. Для цього у виховній роботі використовують краєзнавчий матеріал, систематично знайомлять вихованців із суспільно-політичними подіями в країні, залучають їх до посильної участі в громадсько корисній праці.
3.Єдність свідомості і поведінки у вихованні. Реалізується цей принцип через правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, попередження відхилень у свідомості та поведінці особистості, вироблення несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності протистояти їм.
4.Виховання в праці. Передбачає усвідомлення учнями (студентами) того, що праця – єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб людей, фактор всебічного розвитку особистості. Тому сумлінне ставлення до праці є важливою рисою людини. Педагог має прищепити вихованціям нетерпимість до порушень трудової дисципліни, розкрадання народного добра і приватної власності.
5.Комплексний підхід у вихованні. Будь-який систематичнй виховний процес передбачає єдність:
– мети, завдань і змісту виховання;
– форм, методів і прийомів виховання;
– виховних впливів закладу освіти, сім'ї, громадськості, ЗМІ, вулиці;
– виховання і самовиховання.
Принцип комплексності вимагає враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів (студентів), а також постійно коригувати виховні впливи залежно від рівня їх вихованості.
6.Виховання особистості в колективі. Реалізація його сприяє усвідомленню вихованцями того, що колектив є могутнім засобом виховання і багато рис особистості формуються тільки в колективі. Педагог повинен докладати зусиль для згуртування колективу вихованців, заохочувати їх до участі у самоврядуванні, сприяючи розвитку їх самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін.
7.Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю вихованців. Необхідність педагогічного  керівництва   зумовлена   незначним  (недостатнім)   життєвим  досвідом  вихованців.   Водночас виховання творчої особистості можливе за умови її самостійності й творчості, ініціативи й самодіяльності.
8.Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. В основі його єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага до їхніх поглядів тощо.
9.Індивідуальний підхід до кожного вихованця. Ефективність виховного процесу залежить і від того, наскільки в ньому враховують вікові та індивідуальні особливості особистості. “Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, – писав К.Д.Ушинський,– якою вона є в дійсності, з усіма її слабкостями, в усій її величі, з усіма її буденними, дрібними потребами і з її великими духовними вимогами. Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу – а засоби ці величезні”.
10.Принцип систематичності, послідовності й наступності у вихованні. Формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки вимагає системи виховних заходів, які застосовують у певній послідовності. Адже позитивних рис особистості не можна сформувати, якщо виховний процес буде випадковим набором епізодичних впливів.
11.Єдність педегогічних вимог закладу освіти, сім'ї і громадськості. Реалізується у постійній взаємодії,
взаємному інформуванні учасників виховного процесу про результати виховних впливів.
 
8.3 Класифікація методів виховання. Мета і завдання національного виховання. Сутність самовиховання
 
Досягнення виховної мети є наслідком оптимального поєднання всіх принципів виховання з огляду на умови, в яких відбувається виховний процес. Важливо при цьому забезпечити гармонійну взаємодію універсальних і національних виховних принципів, які у кожного народу мають свої особливості. Саме на поєднанні загальних і національних принципів виховання вибудовується концепція українського виховання.
Основні напрями виховання. Всебічний розвиток особистості людини є головною метою виховання, яке охоплює розумове, моральне, статеве, правове, антинаркогеннє, екологічне, трудове, економічне, естетичне й фізичне виховання в їх нерозривному зв'язку, взаємозалежності та взаємозумовленості.Кожен з цих напрямів має свої завдання і зміст.
Розумове виховання. Будучи зосередженим на розумовому розвитку особистості, розумове виховання є важливим чинником її всебічного розвитку.Його метою є передусім розвиток мислення, пізнавальних можливостей.
Розумове виховання – цілеспрямована діяльність педагогів із розвитку інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеплення культури розумової праці.
Це безперервний процес, який здійснюється під час навчання, праці, гри, спілкування, черпання відомостей із книг, ЗМІ.
Моральне виховання. У формуванні всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.
Моральне  виховання  –  виховна  діяльність,  що  має на  меті  сформувати  стійкі  моральні якості,  потреби,
почуття, навички і звички поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.
Моральне  виховання  формує  моральні  поняття,  погляди  і  переконання.  Воно  покликане  також  сприяти розвитку моральних почуттів, що виражають запити, оцінки, спрямованість духовного розвиткуі особистості. Не менше значення має і вироблення навичок і звичок моральної поведінки.
Статеве виховання і підготовка до сімейного життя. Формування статевої культури особистості, підготовка її до свідомої реалізації гендерних ролей (статево зумовлених соціальних стандартів поведінки) є одним із стрижневих аспектів морального виховання.
Статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді та оволодіння нормами взаємин із представниками протилежної статі, а також правильне ставлення до питань статі.
Особливості статевого виховання у сучасній школі зумовлюють такі чинники:
– прискорений статевий розвиток дітей;
– низький рівень інформованості неповнолітніх про статеве життя;
– статева розпуста певної частини неповнолітніх, дитяча проституція та злочинність на статевому грунті;
– негативний вплив на дитячу психіку порнографії, вульгарної інформації.
Правове  виховання.  Одним  із  аспектів  усебічного  розвитку  особистості  є  висока  правова  культура,
формування якої забезпечується правовим вихованням.
Правове виховання – виховна діяльність закладу освіти, сім'ї, правоохоронних органів, спрямована на формування в молоді правової свідомості, навичок і звичок законослухняності.
Усвідомлення людиною правил співжиття і вимог законів, законослухняність її поведінки формується під впливом спеціальних виховних заходів, у процесі самовиховання, різноманітних видів діяльності.
Антинаркогенне виховання. Великий російський письменник і педагог Л.М.Толстой (1828 – 1910) писав, що важко собі уявити, яка щаслива зміна відбулась би в житті, якби люди перестали одурманювати себе горілкою. Людство недарма вважає залежність від куріння, алкоголю і наркотиків найнебезпечнішими хворобами, тому що навіть найпоміркованіше вживання цих речовин повільно руйнує особистість – підривається її фізичне і моральне здоров'я, паралізується воля, вичерпуються інтелектуальні сили – людина деградує. Небезпека такої залежності вимагає організації ефективної антинаркогенної виховної роботи з учнівською та студентською молоддю.
Антинаркогенне виховання – виховна діяльність, спрямована на формування у молоді несприйнятливості до наркогенних речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків).
Профілактику наркогенної залежності, боротьбу з поширенням наркогенних захворювань слід проводити системно  і  послідовно,  рівноцінно  зважаючи  на  подолання  як  соціальних,  так  і  психолого-педагогічних передумов їх поширення.
Екологічне виховання. Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для  життя  людей.
Забруднення повітря, водоймищ, ерозія грунтів вирублення лісів у багатьох місцях досягли критичного рівня.
Екологічна криза вимагає інтенсивного екологічного виховання підростаючого покоління зокрема і населення загалом.
Екологічне виховання – систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток екологічної культури особистості.
Система екологічного виховання передбачає формування умінь аналізувати явища природи, бережливого ставлення до її багатств як надзвичайно важливого середовища існування людини.
Трудове виховання. Кожна людина з певного віку розпочинає самостійну трудову діяльність, що потребує відповідної морально-психологічної готовності, сформованості звички працювати прагнення реалізувати свій потенціал. Вироблення таких установок особистості забезпечує трудове виховання, яке є одним з головних обов'язків сім'ї і школи.
Трудове виховання – процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.
Саме в підготовці людини до майбутньої праці вбачав К.Д.Ушинський головне завдання виховання.
Економічне виховання. З трудовим вихованням тісно пов'язане економічне виховання, яке є важливим чинником підготовки особистості до повноцінного функціонування у ринковому середовищі.
Економічне виховання – організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури особистості.
Економічна культура особистості означає гармонійне поєднання у ній фізичних, розумових, організаторських здібностей, високий рівень освіти і кваліфікації, потреби у вільній, творчій праці, поліпшення її умов, зростання матеріальних і духовних потреб. Проблема економічної культури особистості пов'язана з усвідомленням її провідною продуктивною силою суспільного виробництва.
Естетичне виховання. Всебічно розвинена особистість є надзвичайно чутливою до краси, гармонії, благородства. І своєю діяльністю вона прагне стверджувати їх. Саме на формуванні таких якостей особистості зосереджене естетичне виховання.
Естетичне виховання – формування в особи здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності.
Спрямоване воно на формування в людини гуманістичних якостей, здатності відчувати і розуміти красу, жити за її законами.
Фізичне виховання. Однією з найважливіших передумов гармонійності, повноцінного життя, самореалізації особистості є її здоров'я. Недаремно досі не втратило своєї значущості давнє латинське прислів'я “Здоровий дух у  здоровому  тілі”.  Саме  на  формування  здорової,  фізично  повноцінної  особистості  спрямоване  фізичне виховання.
Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів, спрямована на зміцнення  здоров'я та загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.
Реалізується фізичне виховання в єдності з розумовим, моральним, трудовим, естетичним вихованням.
Фото Капча