Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

 
 
Телефон +3 8(068) 052-35-08
Телефон +3 8(093) 689-29-85
 (096) 672-17-75
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Використання педагогічного потенціалу шкільного музею у процесі викладання вітчизняної історії

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
УДК94 (477) : 371. 214.
                                                                                                                                      І. ЛЮЛЬКА
 
ВИКОРИСТАННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ШКІЛЬНОГО МУЗЕЮ У ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ВІТЧИЗНЯНОЇ ІСТОРІЇ
 
Анотація
У статті Люльки І. В. зроблено спробу аналізу стану використання педагогічного потенціалу шкільного музею у викладанні вітчизняної історії, вивчено історію проблеми з радянських часів і в умовах незалежної України, доведено, що шкільні музеї є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу.
 
Аннотация
В статье Люльки И. В. сделана попытка анализа использования педагогического потенциала школьного музея в преподавании отечественной истории, изучено историю проблемы с советских времен и в условиях независимой Украины, доказано, что школьные музеи являются неотъемлемой составляющей учебно-воспитательного
 
Annotation
V. Lyul'ka in his article has made an attempt to analyze the of using pedagogical potential of a school museum in teaching native history, the origin of the problem has been learned since soviet times and under the circumstances of independent Ukraine; it was proved that school museum are an integral of teaching and upbringing process.
 
Значний відсоток в нашій державі складають невеликі регіональні музеї, у тому числі і шкільні. Відвідувачами цих музеїв є, перш за все, учні цих шкіл та місцеві жителі. У таких музеїв – особлива місія, пов'язана з природним прагненням кожного нового покоління і кожної конкретної людини пізнати себе через минуле свого краю, осмислити місце батьківщини в культурному просторі своєї країни. Історія краю, розповідь про багатьох співгромадян, що жили до нас, пережили радощі і труднощі, гордість за видатних земляків – все це вселяє впевненість, патріотичні почуття, такі необхідні нам сьогодні.
У змісті української історичної освіти можна виділити два основних компоненти: державний і регіональний. Регіональний має на увазі краєзнавчий напрям як один з основних у розвитку особистості дитини.
В цьому контексті музейна педагогіка розглядається як комплексна наукова дисципліна.
Аналіз науково-педагогічної літератури зі шкільного музеєзнавства дозволяє зробити наступні висновки. За радянських часів науковці приділяли особливу увагу проблемі використання шкільних музеїв у практиці навчання історії. Про це свідчать публікації, що з'являлися в педагогічних періодичних виданнях та у формі окремих методичних рекомендацій. Проблему використання музеїв у навчальному процесі вперше порушили в УРСР одразу після 1917 р. у постанові Наркомосу УРСР, в якій йшлося «про облік і збереження усякого роду колекцій науково-навчального характеру, колекцій скелетів, чучел, комах, мінералів, а також усіх інших навчальних посібників « [8, 6]. Перебудова радянської школи, яка відбулася після постанов ЦК ВКП (б) і радянського уряду, – „ Про початкову і середню школу» (1931), „Про навчальні програми й режим у початковій і середній школі» (1932 р.) – визначила подальший розвиток шкільних музеїв. Комплексна система навчання засуджувалася, натомість впроваджувалися предметні навчальні програми, поліпшувалося постачання школам наочного приладдя, змінювалися функції шкільних музеїв. У міру того, як у школах поступово створювались предметні кабінети, шкільні музеї все більше набували значення однієї з форм позакласної навчально-виховної роботи [8, 8]. 1948 року у статті «Изучай свой край» автор, В. М. Грішин, наголошував на тому, що найвищої успішності на уроках історії досягають учителі, які вміло використовують краєзнавчий матеріал. Автор рекомендував усім школам і педучилищам організувати збір краєзнавчого матеріалу і на його основі розпочати створення шкільних музеїв[3, 87].
У радянській методичній літературі 50-60-х років XX ст. зустрічається цілий ряд публікацій щодо використання екскурсій як основної форми діяльності у шкільному музеї. Екскурсія, зазвичай, визнавалася формою навчально-виховної роботи з учнями, яка передбачала організований вихід за межі школи для спостереження явищ, які вивчалися в звичайних умовах [9, 722].
Радянські методисти приділяли належну увагу виховному аспекту шкільних музеїв на уроках історії. Вони вважали, що основне їхнє завдання – викликати інтерес до теми, збагатити навчальний матеріал наочністю [5, 44]. Базовим у принципі історичного краєзнавства був взаємозв'язок місцевої історії з історією усієї країни[1, 3]. Відомий український методист
М. М. Лисенко стверджував, що зібраний для шкільного музею матеріал учні повинні самостійно підготувати до роботи на уроках історії. Саме за таких умов його використання на уроках історії мало бути продуктивним^, 54].
Якщо проаналізувати публікації зі шкільного музеєзнавства сучасних педагогів, то постає наступна картина. З 1991 року ми майже не зустрічаємо джерел використання основних і допоміжних фондів шкільних музеїв на уроках історії. Спробу дослідити форми і методи вивчення краєзнавчих об'єктів, зорієнтовані на поглиблене їх вивчення учнями зробив Я. Треф'як у публікації «Методика краєзнавчої роботи в школі». Автор вважав, що однією з визначальних форм організації краєзнавчої роботи є екскурсії до музею, лабораторні роботи з документами, архівними матеріалами, навчально-практичні роботи з експонатами [12, 33]. В публікації Л. Задорожної «Почути живу історію» авторка визначає краєзнавчий матеріал, як такий, що значно полегшує сприйняття історичних подій та фактів, сприяє усвідомленому їх запам'ятовуванню і відтворенню[4, 21]. Науковці О. Пометун і Г. Фрейман у праці „Методика навчання історії в школі» орієнтують на досвід європейських педагогів у питанні використання музейних експонатів на уроках історії. Автори пропонують під час роботи в музеї використовувати т. зв. „робочі аркуші» із серіями завдань для дослідження одного чи декількох експонатів [10, 171]. 2007 року науковець Є. Гетьманська в своїй статті «Музейная культура учащихся в контексте литературной среды» спробувала применшити роль екскурсовода (вчителя) у шкільному музеї. Автор наголошувала, що музейне середовище є гіперпрос-тором, де все інформоване і незалежне від присутності в ньому учителя чи екскурсовода, тому дитина може все пізнати самостійно [2; 29]. Більшість публікацій після 1991 року, які стосуються шкільного музеєзнавства, – це конкретні методичні розробки у вигляді конспектів уроків, тематичних вечорів, сценаріїв екскурсій тощо.
Шкільний музей -важливе джерело історичних знань: вони знайомлять учнів із закономірностями розвитку людського суспільства, з історичними явищами і подіями. Разом з тим експонати шкільного музею конкретизують уявлення учнів про історичні процеси, знайомлять з обставинами, в яких ці процеси розвиваються, з місцем події, з пам'ятками матеріальної і духовної культури. Можливості шкільного музею все більше використовують вчителі історії у навчально-виховній роботі з учнями. За словами відомого методиста А. І. Стражева, „без краєзнавчої роботи і краєзнавчих екскурсій неможливо по-справжньому налагодити викладання вітчизняної історії»[11, 34]. Об'єктом вивчення історичного шкільного музеєзнавства є місцевий матеріал, який допомагає показувати і пояснювати учням відмінності та особливості конкретних наукових явищ.
Мета діяльності шкільного музею полягає у залученні молоді до вивчення та збереження історичної спадщини свого народу, у формуванні творчої особистості та сприянні відродженню і розбудові національної системи освіти як найважливішої ланки свідомих громадян Української держави. Головним завданням у роботі музею є сприяння удосконаленню навчально-виховного процесу в школі – розширення і поглиблення професійної підготовки учнів засобами класної, позакласної, позашкільної роботи; розвиток її творчих інтересів до пошукової, краєзнавчої, науково-дослідницької роботи; формування у підростаючого покоління нерозривного взаємозв'язку минулого, сучасного і майбутнього України; допомога педагогічному колективу школи у впровадженні нових нетрадиційних форм роботи за інтересами; участь у формуванні та збереженні Музейного фонду України; вивчення, охорона і пропаганда пам'яток історії рідного краю; проведення культурно-освітньої роботи серед учнівської молоді та інших верств населення.
Педагогічне керівництво діяльністю шкільного музею полягає у стимулюванні особистої участі школярів: у науково-дослідницькій роботі, що проводиться в школі; у роботі з поповнення і подальшого розвитку музею; в організації обліку і збереження існуючих фондів; у проведенні екскурсій по експозиціях музею; в організації зустрічей зі знаменитими людьми; в обміні досвідом з активами інших шкільних музеїв; у створенні експозицій; у зборі матеріалів для окремих розділів; в організації конкурсів на кращий макет, фотографію, малюнок, вірш за темою експозиції.
Існує чимало методичних прийомів, видів і форм навчальної роботи, під час якої використовуються матеріали шкільних музеїв. Серед них – заняття, що проводяться безпосередньо в музеї (екскурсія експозицією, урок і самостійна робота учнів в експозиції і фондах), заняття поза музеєм – у класі, навчальному кабінеті з демонструванням окремих музейних колекцій, експонатів. Залежно від мети і завдань уроку вчитель може побудувати його так, що вихованці будуть тільки екскурсантами (вони слухають розповідь екскурсовода -учня або вчителя), учасниками бесіди (під час екскурсії самостійно роблять висновки з побаченого і почутого, відповідають на запитання вчителя-екскур-совода, доповнюють розповідь). Музеєзнавець Ф. І. Шміт був переконаний, що музей тільки тоді вчитиме правильно мислити, розвиватиме дослідницькі нахили, коли його робота будуватиметься за принципом: «від спостережень конкретного поодинокого до абстрактного загального, а не навпаки – від невідомого як отриманого загального до фактів, які притягуються тільки як ілюстрація абстрактних загальних положень»[13, 65]. Важливою особливістю шкільного музею є те, що вчитель може вести навчання школярів шляхом відкриттів. Працюючи в музеї, учні відкривають нове для себе з того, що вже давно відомо. Крім того, інколи в процесі пошуку учні роблять висновки які мають науково-практичне значення.
Підсумовуючи короткий аналіз використання шкільних музеїв у загальноосвітніх закладах, варто відзначити наступне. По-перше, шкільний музей є невід'ємною складовою навчально-виховного процесу школи. По-друге, музей допомагає ефективно вирішувати багато педагогічних завдань з вивчення історії рідного краю, виховання в дитячих душах почуття любові до малої батьківщини, поваги до досвіду та здобутків попередніх поколінь. По-третє, шкільний музей – ефективна форма організації і подачі навчального матеріалу, яка дозволяє з найбільшою віддачею використовувати ілюстрований матеріал із усіх розділів шкільної програми.
 
ЛІТЕРАТУРА:
  1. Борисова Н. С. Методика историко-краеведческой работы в школе. Москва: Просвещение, 1982. – 245 с.
  2. Гетманская Е. В. Воспитание музейной культуры учащихся //Дополнительное образование и воспитание. – 2007. – №1. – С. 27-30
  3. Гришин В. М. Изучай свой край//Преподавание истории в школе. -1948. -№6. -С. 86-87
  4. Задорожна Л. Почути живу історію (Форми і методи розвитку дослідницьких навичок у старшокласників під час опанування історичних джерел) / /Історія в школах України. – 2005. – № 10. -С. 20-23
  5. Кудрина Т. А. Музей и школа: пособ. для учителя. Москва, 1985. -198 с
  6. Лисенко М. М. Методика використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії СРСР. – Київ: Радянська школа, 1961. – 190 с.
  7. Историческое краеведение / Под. ред. Г. Н. Матюшина. Москва: Просвещение, 1975. -158 с.
  8. Омельченко Ю. А. Шкільні музеї. Київ, 1981. -175 с.
  9. Педагогический словарь. 1. 2. Москва, 1960. – 935 с.
  10. Пометун О., Фрейман Г. Методика викладання історії в школі. Київ: Ґенеза, 2006. – 322 с.
  11. Родин А. Ф., Соколовский Ю. Е. Экскурсионная работа по истории. -Москва, 1965. – 240 с.
  12. Треф'як Я. Методика краєзнавчої роботи в школі // Історія в школах України. – 2002. – №1 – С. 33-37
  13. Шмит Ф. И. Музейное дело. – Ленінград: Akademia, 1929. – 110 с.
 
 
Фото Капча