Випадки обов’язкової участі захисника у кримінальному провадженні

Відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставі та в порядку, передбаченому цим законом. Згаданий законодавчий акт також надає визначення поняттю «захист», який є видом адвокатської діяльності, що полягає у забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію) [7]. Визначення поняття «захист» у вказаному Законі та визначення поняття «захисник» і змісту його діяльності у КПК є тотожними та не суперечать один одному.

У Кримінально-процесуальному кодексі також визначаються загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні, його обов’язки, можливості залучення та відмови захисника від участі у провадженні.

Захисник може бути залучений у будь- який момент кримінального провадження будь-яким його суб’єктом: це може бути як підозрюваний, обвинувачений, так і слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд. Статтею 49 КПК урегульовано порядок залучення захисника слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням. У частині 1 вказаної статті поміщені випадки, коли працівники правоохоронних органів, які безпосередньо беруть участь у кримінальному провадженні, зобов’язані забезпечити участь захисника у здійсненні кримінального судочинства. Це, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 49 КПК, якщо участь захисника є обов’язковою, а підозрюваний, обвинувачений не залучили його [2. с. 32-33].

З метою реалізації таких засад, як забезпечення права на захист та доступу до правосуддя законодавець встановив випадки обов’язкової участі захисника у кримінальному провадженні. Це зумовлено тим, що особи, які володіють неповною дієздатністю чи є недієздатними, є найменш захищеними в міру свого стану. Порушення форми кримінального процесу найчастіше здійснюється саме у провадженні стосовно таких осіб. Що стосується обов’язкової участі захисника щодо особливо тяжких злочинів, покарання при таких злочинах є особливо великим аж до довічного позбавлення волі. На захисника тут покладається особливе завдання, адже якщо вирок буде винесений із порушенням законодавства, зокрема прав та свобод людини, це призведе до невиконання завдань кримінального судочинства, знівечення людської долі та зменшить віру у справедливе правосуддя.

Розглянемо положення ч. 1 ст. 52, у якій зазначається, що «участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного» [2, с. 33]. Відповідно до Кримінального кодексу особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподаткованих мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного ув’язнення [8, с. 8]. Такі злочини завжди здійснюються умисно та становлять для держави особливу суспільну небезпеку та завдають об’єкту посягання максимально можливу шкоду. Найчастіше це такі склади злочинів, як ґвалтування і вбивство неповнолітніх, розчленування трупів, інші види вбивств, вчинених з особливою жорстокістю, вбивства кількох осіб. Ці злочини є огидними та жорстокими, що може призвести до їх суб’єктивної оцінки зі сторони обвинувачення та маніпулювання психологічним станом присяжних, присутніх на розгляді справи, чого має не допустити адвокат. Основним завданням для адвоката у таких справах буде не звільнення від відбування покарання винної особи, а перш за все захист її прав та недопущення обмеження у правах такої особи через вчинений нею проступок. Для держави передусім є важливим, щоб така особа, винна в особливо важкому злочині, понесла покарання згідно із законодавством, а порушені права були відновлені в міру можливості. Але, незважаючи на вчинений проступок, особа все ж залишається соціальною цінністю держави, тому і права її також повинні бути захищені. Українське законодавство в питаннях довічного позбавлення волі за особливо тяжкі злочини не є досконалим і вимагає доопрацювань, оскільки таке покарання є економічно недоцільним і позбавляє людину будь-якої надії на звільнення. З’являються «безконтрольні засуджені», які вважають, що їм немає чого втрачати. Відповідно рівень інцидентів серед таких засуджених у місцях позбавлення волі є найвищими, як свідчать зарубіжні дослідження. «Нікого не можна заганяти у куток, навіть злочинця, « – це слова одного із начальників колонії довічників, і він правий. Отож, адвокат у