Вищі органи суддівського самоврядування: проблеми та перспективи вдосконалення

 

Чекмарьова Л. Ю.

 

Анотація. Статтю присвячено комплексному дослідженню вищих органів суддівського самоврядування в Україні, а саме Ради суддів України та з’їзду суддів України, як складника незалежності судової влади, їх організаційно-правових проблем і гарантій функціонування, місця в управлінні судовою системою, а також перспектив вдосконалення їх статусу.

Ключові слова: вищі органи суддівського самоврядування, компетенція, порівняльно-правова регламентація, система органів, суддівське самоврядування.

Постановка проблеми. Актуальність теми визначається необхідністю комплексного дослідження вищих органів суддівського самоврядування в Україні, а саме Ради суддів України та з’їзду суддів України, як складника незалежності судової влади, їх організаційно-правових проблем і гарантій функціонування, місця в управлінні судовою системою, а також перспектив вдосконалення їх статусу.

Сучасний етап розвитку українського суспільства, становлення правової держави й формування громадянського суспільства зумовлюють дослідження гарантій забезпечення незалежності судової влади як однієї із значимих демократичних засад суспільства, реалізація якої є важливою умовою побудови правової держави. У системі таких гарантій важливе місце займають вищі органи суддівського самоврядування як форма участі суддівської спільноти в управлінні судовою системою, забезпечення незалежності судів і суддів. Крім того, вищі органи суддівського самоврядування є визначальними органами суддівського співтовариства, які мають реальні можливості впливати на публічну владу у формуванні судової політики, представляти інтереси останньої у взаємодії з іншими гілками влади [1, с. 117-118].

Конституція України дає правове визначення поняття суддівського самоврядування як самостійного колективного вирішення питань внутрішньої діяльності судів професійними суддями, а також конкретизує поняття внутрішньої діяльності судів. Забезпечення судів і діяльності суддів полягає у створенні належних умов для нормальної роботи судів загальної юрисдикції, зокрема їх достатнього фінансового, матеріально-технічного й кадрового забезпечення, організації ефективного діловодства, ведення необхідної судової статистики й архіву, організації будівництва, ремонту, утримання й оснащення приміщень судів для комфортного й безпечного перебування там громадян і працівників суду, а також у визначенні оптимальної завантаженості й, відповідно, чисельності суддів, впровадженні комп’ютеризації для судочинства, діловодства й інформативно-нормативного забезпечення, проведенні на основі аналізу діяльності й вивчення досвіду інших країн вдосконалення організації діяльності судів. Ці заходи спрямовані на здійснення завдань судової влади, а саме на забезпечення доступного, незалежного й неупередженого правосуддя в державі [2, с. 144-145].

На нашу думку, на сьогодні залишається недослідженим питання про можливість і межу регулювання вищих органів суддівського самоврядування різними законами України й іншими нормативними актами, а також локальними актами суддівських колективів. Одразу постає питання про вищі органів суддівського самоврядування, оскільки йдеться про діяльність судів безвідносно до того, що така діяльність репрезентується як внутрішня. Необхідно згадати, що відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України винятково Законами України визначається судоустрій, судочинство, статус суддів. Досліджуючи проблеми вищих органів суддівського самоврядування, можна дійти до такого висновку щодо природи повноважень вищих органів суддівського самоврядування: за природою ці повноваження є делегованими, оскільки суддівське самоврядування є однією з форм організації державного управління судами [3, с. 11]. Вважаємо, що вищі органи суддівського самоврядування, здійснюючи делеговані їм управлінські функції, виходять за межі інтересів суддів і мають діяти як інструмент державного адміністрування.

У ході реформування вітчизняної судової системи використовувався зарубіжний досвід, проте його запозичення не мало системного характеру. Разом із тим окремі елементи запозичення зарубіжного досвіду вже простежуються й можуть бути використані в подальшому, тому необхідні наукові дослідження в цьому напрямі, практичне втілення результатів, які можуть бути ще одним кроком на шляху вдосконалення судової системи й побудови правової держави в Україні [4, с. 71].

Мета дослідження полягає в науково-теоретичному аналізі засад правового статусу вищих органів суддівського самоврядування в Україні, визначенні організаційно-правових проблем діяльності вищих органів суддівського самоврядування й опрацюванні шляхів розв’язання зазначених проблем.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальні питання гарантій забезпечення незалежності судової влади й діяльності суддівського самоврядування в Україні розглядалися в працях таких українських і російських учених, як О. Б. Абросімова, В. Ф. Бойко, М. М. Бородін, В. Д. Бринцев, О. В. Бурдіна, В. В. Городовенко, Ю. М. Грошевий, В. В. Доле- жан, С. В. Ківалов, В. І. Косарєв, В. В. Кривенко, РО. Куйбіда, О. Є. Кутафін, Д. О. Луспеник, В. Т. Маляренко, І. Є. Марочкін, О. Р Михайленко, Л. М. Москвич, І. В. Назаров, Г. М. Оме- льяненко, І. Л. Петрухін, П. П. Пилипчук, А. О. Селіванов, Н. В. Сібільова, М. І. Сірий, В. В. Сердюк, С. Г Штогун та ін.

На рівні дисертаційних досліджень окремі проблеми суддівського самоврядування вивчалися О. В. Біловою, О. М. Коротун, В. В. Кривенком.

Водночас питання діяльності вищих органів суддівського самоврядування не були предметом комплексного аналізу. В Україні бракує концептуальних досліджень теоретичних і методичних засад вищих органів суддівського самоврядування. Особливо ці питання актуалізуються у світлі проведення судово-правової реформи, що дозволяє з новітніх позицій переосмислити засади незалежності судової влади, у тому числі й суддівське самоврядування.

Виклад основного матеріалу. Одним із важливих демократичних здобутків вітчизняного права є визнання того, що для побудови самостійної й цілісної судової влади всі професійні судді, незалежно від займаної посади в судовій системі, за своїм правовим положенням повинні бути рівними між собою. Під час здійснення