Витоки слов’янської релігії та її порівняльний аналіз з іншими індоєвропейськими системами світогляду

Громовержець – головний бог всіх індоєвропейців та інших народів – виступає в образі бога-царя та царя-жерця. Очевидно, що сакралізація царя у кочових народів знайшла своє продовження саме в цьому образі.

Індра відповідає германському Тору, грецькому Зевсу, римському Юпітеру. Він – покровитель свого народу, допомагає у війнах. Будучи повєzзаним з адміністративно-військовою функцією, Перун встигає битися зі Змієм та забезпезпечує візрівання врожаю, володіючи хмарами.

“Індру, кличемо мив битві великій, Індру – в малій,

Як спільника, коли побиваємо ворогів, як громовержця…

Наче могутній бик – отари, силою гонить він народи,

Як цар, що ніколи не знав непокори

Того, хто людьми та багатмствами володіє одноосібно,

Індру – над п’ятьма поселеннями племен,

Цього Індру кличемо ми звідусіль,

Хай буде він тільки наш. ”

(Рігведа)

 

Як видно з останніх слів уривка, Індра (Перун) уявляється власним богом народа, покровителем, захисником від інших племен-варварів. Поняття “своє-чуже”, яке виникає у попередній міфологемі, тримує новий розвиток. Індра має бути також покровителем міст, але крім Перуна у слов’ян такі функції виконує Дашбог. Індра спирається на традиції свого батька, але реформує їх. Це вже не бог всіх людей, а бог конкретного народу, з яким люди обов’язково ідентифікують себе.

Давня людина ще не уявляла собі, що може бути її особистий бог, з яким можна спілкуватися віч-на-віч як у євреїв. Лише. Християнство дасть їй таку можливість, але словяни вже чітко відмежовують себе від інших, и Перун для них є власним богом. Один з найпопулярніших сюжетів, як Перун-Індра б’ється зі Змієм за стада корів, відбиває природну містерію грози. Змій ховає корів під скелею, а громовержець б’ється з ним та перемагає.

Перун пов’язаний з високими місцями (Зевс – з Олімпом) і індоєвропейською мовою слово “perqunos” означає “скеля”. Крім скелі з ним пов’язують образ “світового дерева” про який вже йшлося у зв’язку з попередником Перуна, “perquus” індоєвропейців означає “дуб”. Також з цим коренем пов’язують таких богів, як балтійський Перкунса, хетський бог Пірві, фракійській Перкона, індійський Парджаньї (його часто ідентифікують з Індрою), іранський Пейрумуна, албанський Перенді, культській Перкуній та християнській Петро (це ім’я означає “камінь”, що добре узгоджується з назвою скеля, а також він є “своїм” апостолом, на відміну від “апостола язичників” Павла).

Часто ім’я громовержця звучить у слові “грім” – германського Тора, на честь якого названий день четвер “donnerstag”, який традиційно пов’язують з Юпітером. Атрибутом Тора є молот, який, за логікою, має бути переданий Ковалю, відповіднику Дажбога-Вулкана. Образу Громовежця відповідає скіфський Папай (порівняти: Папай-Перун).

Отже, цілком природньо, що в центрі пантеону Володимира стояв саме Перун, цар-жрець, колишній посередник між своїм батьком та людьми, а згодом – центральна фігура язичницької релігії.

Образ Дажбога трансформується у бога-ремісника, Божественого Коваля, як вулкан у греків, або сонячного бога Геліоса-Аполлона. Витіснення його з головного місця в пантеоні Перуном спровокувало невизначенність його ролі: то він, дійсно, Божествений коваль разом зі Сварожичем, то поділяє місце з Ярилом. Але Ярило несе в собі скоріше марсіанську функцію, ще не ідентифіковану повністю. Сварожич, у свою чергу, може бути одним персонажем, що й Дажбог, бо ім’я “Сварожич” означає “син Сварога”, а Дажбог і був сином Бога Неба. Таким чином, можна вважати, що єдиний персонаж, виступає то сонячним богом, то ковалем, залежно від тих функцій, виконання яких в даний момент потрібно.

Кочовники принесли з собою класичну для розвинених народів тричленну схему світу, яка відрізняється від землеробської. Тепер світ складається з небесної, земної та підземної частин, а у слов’ян цей перехід ще не встиг повністю відбутися. Пара земних-підземних богів ідентифікуються як Род-Велес. Давній бог землеробів Род вже був розглянутий. Єдине, що можна додати, це те, що культ Рода як найвіжливішого божества зберігся у хліборобів аж до прийняття християнства, в той час як Перун був Богом внерхівки на чолі з князем. Ціеї думки дотримується, наприклад, М. Попович.

Род виступає в парі з Матір’ю-Землею, своєю дружиною, яка трансформується в Мокош.

Розглянемо іншого бога підземного світу Велеса, безперечно, бога кочовників. Його називають “скотьїм богом” вже за часів слов’янства, що підкреслює його роль бога кочових племен. Цей бог, мабуть, злився з образом трипільського вужа-охоронця (нагадаю, що у хліборобів трипільців, скотарство відігравало певну допоміжну роль). Зміїна сутність Велеса неодноразово підкреслювалася; він пов’язується з низинними місцями, є богом, можливо чорної магії.

У більшості европейськіх народів Велес-Змій – Головний суперник Перуна.

“ Він вбив Врітру, найстрвшнішого свого ворога,

Індра – дубиною, важкою зброєю,

Як обрубані сокирою гілки,

Змій лежить, переможений, на землі. ”

(Рігведа)

 

Доказом того, що Змій – образ дуже давній, може бути просто перерахування подібних персонажів у інших народів. Це і індоєвропейський Будха, іранський Ажи-Дахакі, скандинавський Нідхегг, монгольський Аврвга Мобоя, хеттський Іллюнуки, грецький тіфон, біблійний Сатана-Змій.

Можливо Велес виконує такі функції як Плутон у римлян та Аїд у греків, але прямих свідчень цьому нема. Можливо, культ Перуна, зтикнувшись з культом Велеса (вужа-охоронця) ніяк не може перемогти його, тому пристосовується до існування разом з ним (як Зевс з Аїдом) віддавши йому нижне царство. Це добре узгоджується з теорією, що Перун – бог князів, а Велес – народу. Нагорі – Перун, а внизу (на Подолі?) – Велес.

Жіночі божества вивчені набагато менше. Едине, що можна сказати впевнено, це те, що Велика Мати стала Мукощщю, дружиною Рода, або дружиною Велеса. (Згадаємо, що Велика Мати щороку одружується з Небесним Биком та Змієм-Драконом).

Інше жіноче божество – Лада – Аргімпаса – Латона є богинею кохання, весни та життевих сил. Кохання – поняття досить пізнє, і з того, що Лада є його покровителькою, можна зробити висновок, зо слов’яни стояли на дуже високому щаблі духовного розвитку.

Трансформація цього образу у слов’ян не досліджена, алде у індоєвропейців вона виступає спочатку як стихійна природа (Афродіта, Уранія), і може бути пов’язаною з Мокошею. Другий етап розвитку богині – воїтельниця у слов’ян взагалі не визначений, але має бути співставленим з Ізідою, та Іштар (Астартою). Ми зустрічаємо Ладу вже в останній іпостасі, як богиню кохання, можливо, покровипельку шлюбу, покірну Перуну. Але другий етап розвитку цього розвитку мав бути, бо процес трансформації матріархального устрою хліборобів в патріархат кочовників не міг не зустріти опору.

Божества Леля та Лель усвідомлюються супутниками (дітьми) Лади і Лель є, можливо, слов’янським Амуром.

Завершуючи стислий огляд богів слов’янського пантеону, я роблю висновок, що зміна богів, характерна для усієї індоєвропейської спільності, простежується чітко, зберігаються загальні тенденції, хоча в той самий час специфічною рисою слов’янського пантеону є співіснування двох груп богів – кочових та землеробських.