Витрати в бухгалтерському обліку – сутність і класифікація

Даний метод обліку витрат має певні проблеми. Першою проблемою, яка ускладнює облік витрат і калькулювання витрат при цьому методі випливає з наявності непрямих витрат. Друга проблема - є необхідність так званого часткового випуску по даному замовленню. Річ у тім що при цьому методі фактична собівартість всього випуску визначається при виконанні замовлення в повному обсязі.

Синтетичний облік ведуть на рахунках № 23, 91, 92, а для аналітичного обліку відокремлюють по кожному замовленню прямі витрати й по кожному виду витрат - непрямі. Непрямі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями.

Фактичну собівартість окремих замовлень (виробів, робіт, послуг) визначають або після передачі на склад, або перед здаванням замовнику безпосередньо.

Сутність попередільного (попроцесного) методу обліку витрат полягає в тому, що прямі витрати відображаються в поточному обліку не за видами продукції, а за переділами (стадіями) виробництва, навіть якщо в одному переділі можна отримати продукцію різних видів. Отже, об'єктом обліку витрат зазвичай є переділ.

Переділ - це частина технологічного процесу,, що завершується отриманням готового напівфабрикату, який може відправлятись в наступний переділ або реалізовуватись на сторону. 

Попередільний метод має два варіанти: одно та багато-передільний. Однопередільний метод. При застосуванні цього методу технологічний процес не поділяється, а від першої операції до останньої становить єдине ціле, наприклад, хлібопечення тощо. Багатопередільний метод застосовують, коли технологічний процес поділяють на декілька технологічних фаз (стадій, переділів) й наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, який визначають за кількістю і вартістю, тобто калькулюють виробничу собівартість напівфабрикатів. Готовий продукт одержують наприкінці останнього переділу.

При калькулюванні собівартості продукції застосовується еквівалент кількості зразків - це вимірювач продукції обробленої за звітний період. Кількість таких зразків визначається добутком кількості оброблених виробів на відсоток їх готовності.

Калькулювання по переділах включає такі стани:

1. Розрахунок еквівалента кількості зразків готової продукції.
2. Визначення виробничих витрат за місяць.
3. Калькулювання собівартості еквівалента зразка готової продукції.
4. Калькулювання собівартості готової продукції та оцінка напівфабрикатів.

Синтетичний облік ведуть на рахунку № 23 "Виробництво". Аналітичний облік обмежують переділами та фазами. На дебеті рахунка № 23 "Виробництво" відображають прямі витрати. Усі непрямі витрати обліковують на : рахунках № 23, 91, 92 в цілому по підприємству, а потім розподіляють пропорційно параметрам, які найбільш відповідають тій чи іншій галузі. Після зведення витрат розпочинають калькулювання собівартості продукції. Для цього визначають ? незавершене виробництво по кожному переділу або фазі технологічного процесу, оцінюють його за галузевими рекомендаціями та згідно з чинним законодавством про оцінку ресурсів.

В кінці 20-х років на основа засвоєння ідей та технічних прийомів стандарт-косту в нашій країні було розроблено нормативний облік. У 1931р. Інститут техніки управління розпочав детальне вивчення можливих шляхів реалізації і практичного застосування системи стандарт-кост, яку у вигляді нормативного методу обліку представив професор М.Х. Жебрак.

Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при плануванні і в практичній роботі резерви.

Характерним для системи нормативного обліку є своєчасне оновлення нормативів в результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації виробництва.

В основу системи нормативного обліку виробничих витрат покладені наступні найважливіші принципи:

• розробка нормативних калькуляцій на початок звітного періоду;
• систематичний та своєчасний облік змін норм і оперативне визначення впливу цих змін на собівартість продукції;
• передчасний контроль витрат на основі первинних документів і фіксація відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням причин та винних;
• щоденна інформація про відхилення від норм.

Для широкого використання у вітчизняній практичній діяльності цій методиці потрібно, з одного боку, щоб керівники захотіли отримувати таку інформацію, а з іншого - зацікавити морально і матеріально бухгалтерський апарат у виконанні такої роботи.

Отже, методи обліку витрат на виробництво повинні бути гнучкими, простими у використанні і дозволяти в оперативному порядку отримати необхідну інформацію. При цьому оперативність інформації значно важливіша від точності.

 

 

При виготовлені певної продукції виникають витрати, які мають назву «виробничі».

Виробничі витрати - це витрати які безпосередньо були понесені під час виробництва даної продукції.

За способом включення до собівартості продукції виробничі витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виробництвом певного виду продукції, а тому до її собівартості включаються прямо на підставі відповідних документів.

Непрямі витрати, як правило, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, а тому вони прямо до собівартості тієї або іншої продукції не можуть бути віднесені. До них відносяться загальновиробничі витрати.

До прямих витрат належать:

• прямі матеріальні витрати ( вартість сировини і матеріалів, які є основою продукції, що виготовляється; куплених напівфабрикатів та комплектуючих виробів; допоміжних та інших матеріалів)
• прямі витрати на оплату праці ( заробітна плата та інші виплати працівникам, зайнятих у виробництві продукції, виконані робіт чи наданні послуг, які безпосередньо можна віднести до конкретного об'єкта витрат)
• інші прямі витрати ( усі інші види виробничих витрат, що можуть бути безпосередньо віднесені до