Вивчення автобіографічної пам’яті

Початковий етап формування АП повязаний з фіксацією та відтворенням розрізнених подій життя дитини. В ході її подальшого розвитку відбувається становлення макроструктури, яка багато в чому визначається інтериоризованими культурними схемами та сценаріями, які організують мнемічний матеріал у взаємодіючі системи «життєвих періодів», «життєвих тем», «особистісних етапів». Оскільки культурні життєві сценарії привласнюються людиною по мірі соціалізації, з їхньою допомогою опосередковується як відбір автобіографічної інформації на стадії запечатління, так і пріоритети при її витяганні.

АП, яка сформувалася як вища психічна функція, сама набуває статус психологічного знаряддя регуляції когнітивних та особистісних процесів. АП служить базисом ефективного розвитку основних механізмів, які забезпечують самодетермінацію особистості в соціокультурному просторі її буття [5].

В рамках цього підходу виявлені унікальні характеристики АП: відсутність натуральної стадії в онтогенезі; смислова детерміація пластичності картини минулого; активний розвиток нових культурних засобів, що збагачують її функціональний репертуар. Даний підхід забезпечує розуміння того, як за допомогою «субєктивної картини особистого минулого», що формується та розвивається в рамках конкретних соціокультурних реалій, особистість знаходить можливість свідомої регуляції своєї діяльності [8]. Завдяки вживанню структурно-функціонального аналізу розроблена модель ієрархічної організації АП і виявлена специфічна для опису кожного з рівнів система одиниць аналізу і принципів організації в співвідношенні з культурними засобами регуляції. Як одиниця аналізу на мікрорівні багатоаспектно вивчені автобіографічні спогади, функціональні, структурні і феноменологічні характеристики яких відкриваються у формах «фотографічного», важливого, переломного і характерного спогадів і детерміновані культурними засобами а також мотивами, цілями і умовами відтворення. Макроструктура АП організовується цілісними уявленнями про «життєві періоди», «життєві теми», «особові етапи», вищий рівень одиниць культурно-історичної інтеграції «картини життєвого шляху особистості» представлений переживанням інтегральної самоідентічності і усвідомленням концепту долі, що концентрують сплав соціо-культурних і індивідуально-особових сенсів. Описаний функціональний репертуар АП на рівнях операції, дії і діяльності. Визначена роль АП як базису розвитку основних механізмів, що забезпечують самосвідомість особистості в соціокультурному просторі її буття. Істотним внеском у розвиток ідей культурно-історичного підходу є стратегія міждисциплінарного вивчення взаємозв'язку етапів інноваційного розвитку культурних засобів як основи соціальних практик і процесів перетворення індивідуальної і колективної форм АП [7].

 

 

Автобіографічна пам'ять визначається як вища мнемічна функція, організована за смисловим принципом, що оперує з особистісно віднесеним досвідом, яка забезпечує формування суб'єктивної історії життя і переживання себе як унікального протяжного у часі суб'єкта життєвого шляху [7]. Феноменологія АП відрізняється багатою кількістю феноменів та мнемічних ефектів, але основною одиницею аналізу та вивчення автобіографічної памяті є автобіографічний спогад. Вчені виділяють декілька видів автобіографічних спогадів.

Фотографічний спогад представляється деякими авторами як точний та детальний «слепок» реальності, який в найменших подробицях фіксує людина. Спостерігається переживання високої субєктивної достовірності відтворенного змісту, яке і служить причиною його вторинної оцінки як точного та повного. Але зараз, після багаточисленних досліджень, фотографічний спогад визначається не як «двійник» реальності, але як «живі картини» подій, в яких збережена інформація репрезентується полімодально (зоровий образ, дотикові відчуття, запахи, смак, звуки). Спогади про яскраві епізоди фіксуються максимально детально в момент події; цей спогад існує як цілісний епізод, та є замкнутим у самому собі.

Іншою специфічною формою автобіографічного спогаду є спогад про важливу подію. Д. Піллемер виділяє три типи спогадів про важливі події:

• стартові спогади, які маркирують перший досвід людини в значимій для нього сфері; вони є, зазвичай, найбільш ранніми спогадами;
• спогади-якорі, які є важливими для конструювання уявлення про себе як про особистість;
• спогади-моделі, які важливі для розуміння зовнішнього світу – вони допомагають орієнтуватися у світі та вибрати найбільш підходящий спосіб дії у конкретній ситуації.

В. В. Нуркова відокремлює ще один вид спогадів – «переломні» спогади. Цей вид є особливим, відрізняється критичною важливістю та визиває кардинальні зміни в особистості людини.

Окрім вказаних вище одиниць аналізу АП, в літературі доволі часто описуються деякі феномени її функціонування. Під час досліджень було виявлено чимало стійких ефектів часової організації АП:

«Циклічний календарний ефект» полягає в тому, що культурно та натурально детермінована матрика часу (тижні, місяці, роки) примушує субєкта впадати в регулярну помилку відносно точної дати події (пам’ятати дні тижня – не пам’ятати місяць; пам’ятати пору року – не пам’ятати рік, та ін.). При витяганні автобіографічної інформації виявляється і своєрідний «крайовий ефект»: коли людину поросять пригадати події, які відносяться до конкретного періоду часу, вона відтворює максимальну кількість подій з початку та з кінця періоду.

«Телескопічний ефект» віддаляє та приближує події на суб’єктивній лінії часу в залежності від їхньої особистісної значущості. Людині здається, що важливі для неї події відбулися недавно, а менш важливі – давно.

Найбільш значущим у часовій організації АП є «ефект піку спогадів»: люди згадують непропорційно велику кількість автобіографічних подій, які відносяться до періоду 16 – 28 років. Цей ефект вперше був описаний Д. Рубіном, С. Ветцлером, Р. Небисом в середині 1980-х рр. [6].

Існує декілька теорії щодо інтерпретації даного феномену:

• «ефеки піку спогадів» як результат інтеріорізації культурних життєвих сценаріїв (Д. Рубін, Д. Бернтсен) ;
• пов’язання даного ефекту з поняттям ідентичності (П. Йакін, М. Шам, Дж. Фитцжеральд та ін.) [4].

Важливими для вивчення автобіографічної пам’яті є і її функції.

Функції АП розподіляють на три групи:

• інтерсуб’єктині – пов’язані з життям людини як члена соціуму;
• інтрасуб’єктивні – пов’язані з саморегуляцією особистості;
• екзестенційні – які необхідні людині для переживання та розуміння своєї унікальності.

До інтерсуб’єктивних функцій відносять:

• Досягнення соціальної солідарності або відторгнення (загальні спогади дозволяють людині пережити єднання з різноманітними соціальними групами; дають змогу протипоставити одну групу іншій) ;
• Передачу свого унікального досвіду життя (забезпечення перейняття досвіду, знань, історії від однієї людини/покоління до іншого) ;
• Встановлення міжособистісних контактів;
• Передбачення поведінки інших людей за аналогією подій власного життя;
• Емпатійну функцію (проникнення, збагнення емоційного стану іншої людини та трансляція свого емоційного стану) ;

До інтрасуб’єктивних функцій відносять:

• Саморегуляцію (предметом регуляції у даному випадку стають настрої, мотиви, риси характеру) ;
• Формування Я-концепції (базується на автобіографічних спогадах про оцінки себе іншими людьми та реакціях на ці оцінки) ;
• Свідому побудову або вибір індивідуально життєвих стратегій;

Екзестенційними функціями автобіографічної пам’яті є:

• Формування ідентичності (автобіографічна ідентичність визначається єдністю унікальної історії життя, що визначає відображення людиною (на свідомому та несвідомому рівнях) перейняття етапів свого життя та внутрішньої «логіки» організації його руху) ;
• Встановлення інтервалів самоідентичності (відрізків життєвого шляху, межі якого особистість усвідомлює як точки якісного перетворення самої себе. Ця функція визначає зміст процесу періодизації особистістю етапів свого життєвого шляху та рефлексію людиною ключових моментів у власному розвитку) ;
• Самопізнання за допомогою автобіографічного аналізу;
• Сенсостворення (побудова життєвих сенсів, «призначення») ;
• Самовизначення (за допомогою рефлексії досвіду свого життя) ;
• Історична та культурна самовіднесенність (особистість «вписує себе» у культуру та історичну епоху) ;
• Усвідомлення унікальності свого життя;
• Фінальна інтеграція особистості (феномен «усе життя промайнуло перед очима»). [8]

Задля розуміння природи та функціонування АП цікавим є розглядання зв’язку її з емоційною пам’яттю. Згідно М. А. Кузнєцова, створення та консолідація сліду в автобіографічній пам’яті супроводжується актуалізацією та переживанням окремих емоцій та почуттів. Емоційні образи попередньо «вбудовані» в ментальні репрезентації автобіографічних епізодів та сцен.

Певні характеристики та особливості АП обумовлені її зв’язком саме з емоційною пам’яттю. По-перше, саме запам’ятовування автобіографічного епізоду стає можливим завдяки тому, що суб’єкт визначає його особистісну значущість для себе. По-друге, зв’язок АП з емоційною пам’яттю поясняє, чому більша частина її змісту є унікальними подіями минулого, які відбувалися у житті лише один раз. Суб’єкт запам’ятовує не лише подію, алей унікальне емоційне переживання, яке пов’язано із нею. По-третє, зв’язком АП з емоційною пам’яттю поясняється її переважно мимовільний характер – як правило, для запам’ятовування життєвого епізоду суб’єкт не докладає додаткових вольових зусиль та не ставить перед собою мнемічної мети. Та, нарешті, завдяки емоційній пам’яті автобіографічний спогад представляється як спалах пережитого життя у минулому, але не як холодний вербальнний самозвіт прожитого відрізку [2].

 

 

Автобіографічна пам’ять (АП) визначається як підсистема, яка оперує спогадами про особистісно-значущі події та стани. Об’єктом систематичних досліджень в психології АП стає лише в 80-і рр. ХХ століття: з введенням терміну «автобіографічна пам’ять» (Робінсон, 1976) починається активна розробка цієї теми представниками різних підходів.

Основною одиницею аналізу та вивчення автобіографічної пам’яті є автобіографічний спогад. Д. Піллемер виділяє три типи спогадів про важливі події: 1) стартові спогади; 2) спогади-якорі; 3) спогади-моделі. В. В. Нуркова відокремлює ще один вид – «переломні» спогади.

Функції АП розподіляють на три групи: 1) інтерсуб’єктині – пов’язані з життям людини як члена соціуму; 2) інтрасуб’єктивні – пов’язані з саморегуляцією особистості; 3) екзестенційні – які необхідні людині для переживання та розуміння своєї унікальності.

 

 

1. Иванова Е. Ф. Психология мышления и памяти: Учебное пособие. – Харьков: ХГУ, 1990. – 79 с.
2. Кузнецов М. А. Эмоциональная память: [Монография]. – Харьков: Крок, 2005. – 568 ср.
3. Марченко А. О. Мотиваційна компонента особистості та її вплив на автобіографічну пам’ять // Вісник Харківського національного університету, Серія «Психологія». – 2009, №857.
4. Нуркова В. В. Автобиографическая память: «Сгущения» в субъективной картине прошлого / В. В. Нуркова, О. В. Митина, Е. В. Янченко // Психологический журнал. – 2005. – Т. 26. №2.
5. Нуркова В. В. Анализ феноменов автобиографической памяти с позиций культурно-исторического подхода / В. В. Нуркова // Культурно-историческая психология. – 2008. – №1.
6. Нуркова В. В. Доверчивая память: Как информация включается в систему автобиографических знаний / В. В. Нуркова // Когнитивные исследования: cб. науч. тр. / под ред. В. Д. Соловьева и Т. В. Черниговской. – М., 2008.
7. Нуркова В. В. Культурно – исторический подход к автобиографической памяти: Автореф. Дис. д-р психол. наук: 19. 00. 01, М., 2009.
8. Сапогова Е. Е. Автобиографический нарратив в контексте культурно – исторической психологии // Культурно – историческая психология. – 2005. – №2.
9. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. – СПб. : Питер, 2005. – 713 с.