Вивчення процесів формування мотивації культури безпеки і здоров'я в процесі професійної підготовки студентів

У статті висвітлюються питання необхідності формування культури безпеки і здоров’я молоді на сучасному етапі розвитку суспільства. Дослідження і аналіз наукової літератури вітчизняних авторів підкреслюють актуальність досліджуваної проблеми та наявність підґрунтя для становлення нового напряму – педагогіки безпеки як наукового напряму у педагогіці. Узагальнення літературних даних свідчить про те, що сучасний стан здоров’я української молоді є загрозою економічної і національної безпеки країни. Розглядаються окремі аспекти застосування здоров’язберігаючих освітніх технологій у процесі викладання дисциплін у вищих навчальних закладах. Підкреслюється необхідність формуванню у молоді мотивації щодо формування культури здоров'я, ідеології збереження здоров'я нації та індивідуального здоров'я молоді як головного потенціалу країни.

Ключові слова: культура безпеки, здоров’язберігаючі технології, професійна підготовка, фахівці, мотивація.

 

Постановка проблеми. Одним із основних факторів забезпечення стабільності соціально-економічного розвитку країни є культура безпеки життєдіяльності, формування і розвиток якої – актуальна проблем сьогодення. Комплексний і системний розвиток культури безпеки і здоров’я людини дозволить значно підвищити рівень духовно-морального і патріотичного виховання, скоротити людські та матеріальні втрати.

Одним із напрямків вирішення проблеми є формування високої внутрішньої культури населення і, насамперед, молоді, що, головним чином, визначається рівнем освіти з питань безпеки та захисту населення, оскільки рівень безпеки суспільства значною мірою залежить саме від якості освіти у даній сфері.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У багатьох літературних джерелах питання культури безпечної діяльності людини розглядається переважно у межах культури особистості. Відомими є дослідження змісту «культури безпеки життєдіяльності» (Ю. Воробйов, М. Зоріна, І. Нємкова), а також формування «культури безпеки» (С. Данченко, Ю. Іванов), «культури особистої безпеки» (В. Мельник, В. Мошкін) і «масової культури безпеки» (В. Ляшко, А. Снєгірьов) ; формування культури безпеки життєдіяльності в школі (С. Якушева, В. Мошкін) ; прищеплення культури безпечної діяльності студентам у вищій школі (В. Сапронов, В. Гафнер, О. Шароватова, Л. Сорокіна, М. Зоріна, В. Михайлюк). Ступінь же розробленості цієї проблеми – формування безпосередньо культури безпеки професійної діяльності студентів ВНЗ – продовжує залишатися недостатнім. Питання формування культури здоров’я висвітлюється у працях багатьох дослідників (Р. Айтман, Г. Апанасенко, І. Брехман, М. Гончаренко, Л. Омельченко, В. Оржеховська, В. Точилов). Зазначається, що формування культури здоров’я студентів повинно починатись з першого курсу і забезпечуватись педагогічними умовами, взаємодією викладачів і студентів і має своє коло невирішених проблем.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Збереження та відтворення здоров’я знаходяться у прямій залежності від рівня культури здоров’я. Формування культури здоров’я особистості починається з перших кроків людини у соціальному світі. Одним з дієвих факторів, що впливає на розвиток в людині соціального та біологічного начал є процес формування власної культури безпеки та здоров’я.

Вищий навчальний заклад – це особливий соціальний інститут, що має потенційні можливості при незначній інтенсифікації навчального процесу впроваджувати здоров’язберігаючі технології, проводити роботу з формування культури здоров’я студентів без зміни програми за профілем навчання. Час навчання у вищій школі – сприятливий і достатній за тривалістю період для формування в студентів стійкої мотивації на тривале й здорове життя. Значні можливості з формування культури здоров’я студентів мають викладачі кафедр фізичного виховання. Вони здатні на якіснішому якісному рівні розв’язувати завдання збереження й зміцнення здоров'я студентів, виховувати дбайливе ставлення до нього. Однак реалізація цього завдання неможлива зусиллями лише викладачів фізичного виховання та безпеки життєдіяльності. Тільки цілеспрямована робота всього колективу вищого навчального закладу спроможна внести певні корективи до навчальних програм для їх інтенсифікації, спрямованої на зміцнення фізичного, психічного, духовного здоров'я студентів.

У системі вищої освіти особливого значення набувають принципи виховання, орієнтовані на визнання цінності студента як особистості, його права на вільний розвиток і прояв своїх здібностей. Проблема формування культури здоров’я студентів засобами фізичного виховання стає актуальною як один із напрямів його всебічного розвитку. У міру оволодіння знаннями в галузі збереження й зміцнення здоров'я студент повинен набути здатності дбайливо ставитися до власного здоров'я й здоров'я навколишніх. Тому формування культури здоров’я студентів є загальним завданням виховання у вищому навчальному закладі.

Мета дослідження полягає у науковому обґрунтуванні аналітичного та методологічного забезпечення медико-біологічних аспектів безпеки життя та культури здоров’я у вищих навчальних закладах.

Виклад основного матеріалу. У сучасних умовах конкурентоспроможність сучасного фахівця багато в чому залежить від його здоров’я. Здоров’язберігаюча складова є важливою частиною нових технологій навчання та ставить відповідні вимоги до таких технологій. Екологічна ситуація, низький рівень культури харчування, медичних і валеологічних знань, культури безпечної життєдіяльності, фізичної активності сприяють низькому рівню здоров’я населення. Тому вагомого значення все більшої ваги набувають здоров’язберігаючі технології, елементи яких повинні знаходити все більше місця у освітньому процесі підготовки фахівців у вищих навчальних закладах.

Важливість цієї проблеми обумовлено статистичними даними погіршення стану здоров’я молоді нашої держави. Кількість студентів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації, віднесених за станом здоров’я до спеціальної медичної групи, за даними Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту складає у 2000 році – 65091, у 2002 році – 69571, у 2003 році – 74885, у 2004 році – 75054, у 2005 році – 79761, у 2006 році – 83323. Так, статистичні показники, наведені Державним комітетом України з питань фізичної культури і спорту та Державним комітетом молодіжної політики, спорту