Вияви релігійних почуттів, настроїв та переживання релгійного досвіду

Інші кілька прикладів теж стосуються п’ ятидесятницького середовища. «Апостол» Калініченко (60 років, житель Долгінцево Дніпропетровської області) завжди бачив «відкритим небо і Христа, що сидить на престолі. З неба він чув голос бога, який говорив, що працювати на виробництві – гріх... «. «Пророчиця» А. Кожара (с. Нові Воробії Малинського району Житомирської області) часто повторювала приблизно таке: «... Ранкова зоря на небі щезла, і немає її, і благодать божа припинилась, і потрібно накладати триденний піст». Одна з очевидиць, М. Стройкова, зазначала: «Антося бачила видіння на небі: серп, кров і пітьму... «. Цю жінку А. Кожара хотіла «охрестити святим духом» і впродовж двох годин молилася над нею «іншомовою», примушуючи М. Стройкову повторювати слова:

«... Тринь, тринь,

Принь, тим тах,

Тим пуля... «255

Такі пророцтва радше висловлювали якісь підсвідомі прагнення віруючих, ніж були одкровеннями від Бога та передбачали майбутнє. У досліджуваний період пророцтва відігравали чималу роль у середовищі ІПХ, покутників, де панували сильні есхатологічні настрої. Інколи траплялися такі випадки в середовищі вірних РПЦ. За приклад може стати такий випадок: 29 вересня – 4 жовтня 1976 року в Ростові-на-Дону вдруге перебувала група найближчих прихильників «святійшої» Марфи Київської. Серед членів цієї групи були колгоспниці з колгоспу «Росія» Красногвардійського району Кримської області Болятишина Ольга і Марія (прізвище невідоме) та черниця Варвара з Києва. Група відкрито «демонструвала», як Ольга Болятишина отримує «одкровення» від Бога, Божої матері і святих угодників».

Черниця Варвара, яка була старшою в групі, в одному зі своїх виступів заявила: «Нас прислала сюди (тобто до Ростова) мучениця Параскева- п’ятниця. У своєму “одкровенні” вона повідомила Олечці, що в деяких місцях нашої країни пропадає духовенство православної церкви і патріарх Пімен про це нічого не знає. Вона просила Олечку, щоб ми терміново повідомили патріарха». Лист із цим повідомленням Патріарху було передано в Єлеховському соборі у Москві в жовтні 1976 року. Черниця Варвара навіть «вказувала» місця зникнення священиків, називала їхні імена і місце, де їх було закатовано. Вказувалося навіть, що найближчим часом будуть замучені 5 священиків у Ростові, привезені з інших регіонів: 2 – з Білорусії, 1 – з Литви, 2 – з України.

В одній зі своїх проповідей черниця стверджувала: «Всі продукти отруюються – борошно, цукор, ковбаса, м’ясо – невиліковними хворобами. Всі ліки в аптеках отруєні для захворювання на рак. Тому вони по школах, кіно й на людях розповсюджують безбожжя і знищують віруючих повсюди». Слід, однак, зауважити, що ставлення до таких «пророцтв» із боку священства РПЦ переважно було негативним. Більшість священиків заперечували їх істинність, вважаючи виявами «прєлєсті», хворої психіки тощо.

Інколи інформацію, що подавали як отриману від Бога, використовували, аби нав’язати свою думку іншим віруючим. Прихильник віровчення п’ятидесятників (християн віри євангельської – ХВЄ) Б. Зудерман у своїй книзі згадує, що йому довелося побувати в багатьох регіонах Радянського Союзу – Україні, Середній Азії, Білорусії, Прибалтиці, Москві, Сибіру, на Далекому Сході. У місті могло бути кілька вороже налаштованих одна проти одної громад. І скрізь він бачив велику кількість так званих пророків. Громада зі 100 осіб могла мати 10-20 пророків. В окремих громадах із 10-20 осіб ними могли бути всі. Більшість із них складали жінки середнього та похилого віку. Жінки в громадах ЄХБ не могли проповідувати, вчити («Жінки ваші у церквах нехай мовчать... « – 1 до коринф., 14, 34), та позаяк багато з них були достатньо енергійними, то реалізовували себе на ниві пророцтв259. Б. Зудерман вказує, що в усвідомленому чи неусвідомленому бажанні підпорядковувати своєму впливу віруючих полягала одна із причин роз’єднання в громадах.

Пророчиці часто від імені Бога диктували громаді свою волю, вирішували внутрішні питання і навіть могли сприяти заміні керівника громади. Часто між керівниками (якщо вони мали достатньо сильний характер) і пророчицями відбувались злуки, і вони «разом здійснювали такі справи, які немислимі в нормальному людському суспільстві». Часто траплялися між ними й конфлікти; сильні керівники могли заборонити пророчицям виголошувати пророцтва, адже вони «ослабли духом», чи оголошувати пророцтва хибними260.

Автор зазначає: «Мені за 30 років не довелося побачити жодного служителя ХВЄ від диякона до єпископа, який для зміцнення свого авторитету не посилався б на пророцтва чи видіння, вигідні йому й зручні: “Всі поставлені Богом і всі отримали від нього інструкції – що говорити і як діяти”«261. Хоча автор перебільшував факти видавання суб’єктивних бажань за пророцтва, однак безсумнівно, що нерідко ці бажання трактувалися як воля Бога.

Отже, релігійні почуття, настрої, релігійний досвід були важливою складовою релігійної свідомості віруючих у середині 1940-х – середині 80-х років. Релігійні почуття відображалися, зокрема, у ставленні до Бога, у страху перед ним та потойбічним життям, любов’ю до нього. Їх можна простежити у зверненні віруючих на різні релігійні об’єкти. Впродовж досліджуваного періоду деякі з них мали тенденцію до згасання. Дедалі менша частка осіб відчували страх перед Богом. На відміну від попередніх століть, коли це почуття було притаманне значній кількості людей різного віку, тепер воно більше спостерігалося у віруючих похилого віку.

Зниження вияву релігійних почуттів спостерігалося і в зменшенні емоційності у ставленні до таких важливих релігійних об’єктів як потойбічне життя. Внаслідок ослаблення віри в Бога люди дедалі рідше відчували до нього острах. Багато релігійних почуттів мали ментальне наповнення. Це, зокрема, стосується любові до Бога, яка в більшості віруючих містила доволі незначну емоційну складову. Та попри окремі секуляризаційні процеси у сфері релігійних почуттів, антирелігійна пропаганда в цій царині змогла домогтися небагато: емоції належали до тієї сфери, які важко було контролювати «згори».

Вагомою складовою релігійного життя 1940-80-х років були релігійні настрої. Найглибші з них – есхатологічні, особливо в середовищі свідків Єгови, адвентистів сьомого дня, п’ятидесятників, баптистів-ініціатив- ників, віруючих, що належали до ІПЦ, ІПХ. Впродовж досліджуваного періоду в низці конфесій спостерігалися тенденції до їх ослаблення.

У досліджуваний період частина віруючих людей мали релігійний досвід, якому надзвичайно велику увагу приділяють дослідники історії релігії. Цьому сприяла загальна установка керівництва всіх релігійних об’єднань на його набуття. Він мав різні форми і виражався в різних відчуттях єдності з Богом, наближення до нього тощо. На вияви релігійного досвіду, крім духовного зв’язку із надприродним, впливало й соціокуль- турне оточення, фізіологічні та психологічні чинники. Найвищою його формою був містичний досвід, притаманний небагатьом людям.

У 1940-80-х роках спостерігалися й випадки отримання псевдорелі- гійного досвіду. У православ’ї такі вияви більшістю духовенства кваліфікувалися як псевдорелігійні і часто називалися прєлєстю. Під цим розуміли не зв’ язок із Богом, а стан свідомості та поведінки, зумовлений переважно впливом інших чинників (не лише негативно-духовних, а й фізіологічних, психологічних (штучне нагнітання емоцій) тощо). Псевдо- релігійному досвіду сприяла й закритість багатьох нелегальних релігійних організацій, в яких незвичайне переживання часто сприймалося як божий дар, сходження СвятогоДуха тощо.