Визначення адміністративного процесу: проблемні питання правової доктрини

Обгрутовуючи широкий підхід, вчені вказують на необхідності закріплення чіткого порядку реалізації на практиці управлінських дій позитивного характеру, і трактують адміністративний процес безпосередньо як діяльність, що спрямована на вирішення індивідуальних конкретних справ у сфері державного управління.

Наприклад, І. П. Голосніченко вважає адміністративним процесом врегульований адміністративно-процесуальними нормами порядок вирішення індивідуальних справ відповідними органами держави, їх посадовими особами при здійсненні функцій державної виконавчої влади, а також спорів, що виникають між органами державної виконавчої влади, їх посадовими особами та іншими суб’єктами адміністративно-правових відносин» [7, с. 46]. В іншій своїй праці І. П. Голосніченко відмітить, що адміністративний процес зараховує до себе дві окремі самостійні частини: 1) адміністративно-процедурну (прийняття адміністративних актів) ; 2) адміністративно-юрис- дикційну (розгляд справ про адміністративні правопорушення, а також адміністративне оскарження та адміністративне судочинство) [8, с. 26].

Як діяльність виконавчо-розпорядчих органів з реалізації адміністративно-правових норм під час вирішення конкретних управлінських справ розуміє під адміністративним процесом В. К. Колпаков [9, с. 315].

В. Б. Авер’яновим адміністративний процес розглядається як встановлений законом порядок розгляду і вирішення індивідуально-конкретних (адміністративних) справ, що виникають у сфері державного управління, спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами), а у відповідних випадках, – загальними (звичайними) судами [10, с. 477-478].

На підтримку вищенаведеної позиції О. М. Бандурка та М. М. Тищенко також адміністративний процес розглядають як вид юридичного процесу, що регламентує порядок розгляду та розв’язання конкретних адміністративних справ; як діяльність, що ґрунтується на нормах адміністративного процесуального права, виконавчих органів держави, їх посадових осіб, а також інших уповноважених на те суб’єктів щодо реалізації норм матеріального адміністративного права, а в низці випадків – матеріальних норм інших галузей права [11, с. 16-17].

З цього приводу досить раціональним видається погляд В. Г. Перепелюка про те, що з точки зору широкого підходу на зміст адміністративного процесу краще застосовувати термін «управлінський адміністративний процес» [12, с. 13].

Як урегульовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених суб’єктів, спрямовану на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права в ході розгляду й вирішення індивідуально-конкретних справ визначають адміністративний процес О. В. Кузьменко та Т. О. Гур- жій [4, с. 126].

З іншого боку, широке розуміння адміністративного процесу вказує і на деякі неузгодженості. Поєднання в одному правовому явищі різних видів державно-виконавчої діяльності (заходів примусового характеру разом із заходами позитивного управлінського характеру) є, на наш погляд, неприпустимим. Схожу позицію займає і Е. Ф. Демський, підкреслюючи, що до широкого розуміння адміністративного процесу відносять як створення та забезпечення відповідних правил і здійснення позитивної управлінської діяльності, так і застосування примусових заходів, передбачених санкціями матеріальних норм [13, с. 108].

Разом із юрисдикційною та управлінською концепціями до розуміння адміністративного процесу існує і третій підхід, сутність якого пов’язують безпосередньо з тим, що адміністративний процес – це діяльність виключно органів судової влади. Як пише Т. О. Коломоєць, поштовхом до появи так званого судочинного розуміння адміністративного процесу варто вважати прийняття КАС України й закріплення легального визначення адміністративного процесу як синоніму адміністративного судочинства [14, с. 40].

Р. О. Куйбіда так само вказує на сторінках однієї із своїх праць, що адміністративний процес і адміністративне судочинство – тотожні поняття [15, с. 256].

Інші сучасні науковці під адміністративним процесом розуміють врегульовані нормами адміністративного процесуального права правовідносини, що виникають між адміністративним судом, сторонами та іншими учасниками адміністративної справи, з приводу розгляду та вирішення цим судом публічно-правових спорів, учасниками яких є, по-перше, суб’єкти державно-владних повноважень, по-друге, фізичні та юридичні особи [16, с. 53].

В. Б. Авер’янов наголошував на тому, що для визначення адміністративного судочинства бажано використовувати термін «адміністративно-судовий процес» [17, с. 492]. Аналогічного підходу дотримуються і ряд інших вчених, вказуючи, що з теоретичних позицій адміністративне судочинство являє собою процесуальний порядок (форму) здійснення правосуддя в адміністративних справах, захисту порушених прав, свобод та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин [81, с. 19]. При цьому судовий адміністративний процес полягає у здійсненні правосуддя адміністративними судами [18, с. 17].

Ряд дослідників, зокрема В. С. Стефаник, присвятив одну із своїх праць саме судовому адміністративному процесу, вказуючи, що система взаємопов’язаних правових форм діяльності уповноважених суб’єктів, що виявляється у здійсненні правосуддя в адміністративних справах, і врегульована адміністративно-процесуальними нормами виступає судовим адміністративним процесом [19, с. 36-39].

Аналізуючи вищевикладену концепцію до розуміння адміністративного процесу, вважаємо, що такий погляд на зміст адміністративного процесу варто також визнати обґрунтованим і заслуговує на існування у науці адміністративного права.

У цьому руслі постає ще одне не менш важливе і актуальне питання: у межах якої правової категорії знаходитимуться норми права, які регулюють діяльність органів державного управління з реалізації матеріальних норм права, притягнення до адміністративної відповідальності і застосування заходів адміністративного процесу? Адже при існування різноманітних позасудових адміністративно-процесуальних складових, яких не менше, ніж судових, варто визнати не в повній мірі вірним трактувати адміністративний процес лише як правовідносини, що складаються під час розгляду і вирішення справи в адміністративному суді.

Висновки. Таким чином, на основі аналізу наукових поглядів ряду вітчизняних правників можна зробити відповідні висновки щодо розуміння змісту адміністративного процесу. По-перше, «управлінський» адміністративний процес як виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління. По-друге, «юрисдикційний» адміністративний процес як діяльність із притягнення до адміністративної відповідальності та застосування заходів адміністративного примусу. По-третє, судочинний підхід до розуміння сутності адміністративного процесу виключно як адміністративного судочинства.

Отже, під адміністративним процесом будемо розуміти врегульовану нормами адміністративного процесуального права діяльність органів держави, а також інших владних суб’єктів, спрямовану на розгляд та вирішення адміністративних справ. У такому розумінні мова йде про органи держави як органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють виконавчо-розпорядчу діяльність. Іншими владними суб’єктами виступають державні органи, що здійснюють правосуддя в адміністративних справах, – це загальні суди при розгляді справ про адміністративні правопорушення і адміністративні суди при розгляді публічно-правових спорів за участю суб’єкта владних повноважень, а також інші суб’єкти при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, адміністративний процес має три основні складові: а) управлінський адміністративний процес, у межах якого здійснюється виконавчо-розпорядча діяльність органів державного управління; б) судовий адміністративний процес, у межах якого здійснюється розгляд і вирішення публічно-правових спорів адміністративними судами; в) юрисдикційний адміністративний процес, у межах якого здійснюється розгляд справ про адміністративні правопорушення та застосування заходів адміністративного примусу.