Європейський союз та його історичні корені

1 січня 2002 року з метою покращення умов для співпраці в межах Європи та зниження витрат, пов'язаних із обміном національних валют, запроваджено єдину європейську валюту – євро [4, 14].

 

 

Організаційна структура ЄС побудована за принципом розподілу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів ЄС належать:

- Європейська комісія;

- Європейський парламент;

- Рада міністрів ЄС;

- Європейська Рада;

Інші інституції ЄС:

- Суд європейських співтовариств;

- Суд аудиторів;

- Європейський омбудсман;

- Статистичний офіс Європейських співтовариств (Євростат) ;

- Економіко-соціальний комітет (EcoSos) ;

- Комітет регіонів;

- Європейський інвестиційний банк;

- Європейський центральний банк.

- тощо [3, 12].

Європейська Комісія є виконавчим органом ЄС. Її склад розглядається та ухвалюється Європарламентом, тому кожний з членів ЄК має повноваження впродовж 5-річного терміну. Як представник колективного органу, кожний член ЄК патронує один або кілька напрямів діяльності ЄС. Маючи право ініціативи, ЄК зобов'язана подавати пропозиції щодо нових законів Євросоюзу. Такі пропозиції вона висуває після активних консультацій, але не на основі інтересів окремих регіонів чи країн ЄС, а базуючись на власному уявленні про доцільність того чи іншого рішення для ЄС та його громадян. Європейська Комісія виступає із законодавчими ініціативами тільки в тих галузях, де для ефективних дій Євросоюз має кращі можливості, ніж окремі його члени.

Європейська Комісія спеціалізується на захисті угод Євросоюзу, забезпеченні застосування державами-членами законодавства ЄС. У тих випадках, коли держави-члени порушують або не застосовують закони ЄС, Комісія може вжити відповідні санкції, включаючи передачу справи до Європейського Суду. ЄК здійснює контроль за використанням субсидій, які виділяються урядами окремих країн власним галузям промисловості, а також за наданням дозволів на державну допомогу в разі, коли це не заборонено законодавством ЄС.

Крім того, на ЄК поширюються обов’язки виконавчого органу, який відповідає за практичне втілення політики ЄС. Для цього ЄК наділена суттєвими власними повноваженнями і правом прийняття рішень у різних галузях, зокрема аграрній, торговельній, транспортній тощо. Крім того, ЄК керує фінансами ЄС – бюджетом та роботою різноманітних фондів і програм ЄС, включаючи ті, що стосуються допомоги країнам, які не входять до Євросоюзу.

Європейський парламент – представницький орган, що обирається з 1979 року прямим загальним голосуванням громадян усіх держав-членів ЄС один раз на п’ять років. За кожною державою-членом закріплюється фіксована кількість депутатських місць (відповідно до чисельності населення країни) [5, 44].

Функції Європарламенту дещо відрізняються від функцій національних парламентів. Так, Європарламент не обирає уряд. Це пов’язано з тим, що на рівні ЄС не існує структури, яка може вважатись урядом у повному розумінні цього слова.

Проте Європарламент впливає на формування Європейської Комісії, оскільки Голова Комісії призначається урядами держав-членів тільки після консультації з Європарламентом. Крім того, кандидатури як голови, так й інших членів Комісії, затверджуються Європарламентом.

Європарламент виконує законодавчу, дорадчу та наглядову функції, приймає рішення, узгоджує політичні ініціативи, здійснює демократичний контроль. Для виконання цих функцій в Європарламенті створено 19 комітетів.

Європейська Рада скликається щонайменше двічі на рік на рівні глав держав та урядів. У засіданнях Європейської Ради також беруть участь міністри закордонних справ, голова та віце-президент Європейської Комісії. Рішення Європейської Ради не мають обов’язкової сили, проте вони дають політичний імпульс та визначають основні орієнтири подальшого розвитку Євросоюзу. Зважаючи на високий рівень влади, яку мають у своїх країнах глави держав та урядів, Європейська Рада стала органом, до якого можуть звернутися Рада Міністрів ЄС та Європейська Комісія з особливо складних питань, що не вирішуються в межах звичайної процедури ЄС [7, 32].

Рада міністрів ЄС є органом прийняття остаточних рішень. У її роботі беруть участь представники держав-членів на рівні глав профільних міністерств. На відміну від національних рад міністрів, Рада міністрів ЄС є не виконавчим, а законодавчим органом. Рішення Ради міністрів є обов’язковими. Разом з установчими документами ці рішення утворюють право ЄС.

Водночас, Рада міністрів не має постійного складу. На практиці існує низка рад, які спеціалізуються на розгляді фахових питань: Рада міністрів економіки, закордонних справ, сільського господарства, фінансів, освіти тощо. Міністри країн ЄС у різний спосіб підзвітні парламентам своїх країн. Проте ті рішення, які вони приймають у складі Ради міністрів ЄС, не можуть бути змінені окремими країнами. Як правило, законодавчі акти ЄС мають форму постанов і директив. Перші є обов'язковими для виконання і стають частиною національних законодавств. Директиви також є обов’язковими, але вони лишають за державами право вибору методів виконання.

 

Європейський Союз побудований за інституційною системою, яка є винятковою в світі. Верховенство права є фундаментальним принципом Європейського Союзу.

Отже, існує три головні законотворчі інституції ЄС: Європейський Парламент, який представляє громадян ЄС і безпосередньо ними вибирається Рада Європейського Союзу, яка представляє країни-члени ЄС Європейська Комісія, яка представляє інтереси Союзу в цілому.

«Інституційний трикутник», що утворюється Комісією, Радою та Парламентом доповнюється ще двома інституціями – Судом Європейського Союзу та Судом Аудиторів, а також п’ятьма іншими європейськими органами. На додаток було засновано ще 19 спеціалізованих агенцій, які займаються, зокрема, технічними, науковими та питаннями управління. „Інституційний трикутник” виробляє політику та закони (директиви, законодавчі акти та рішення), чинні на всій території ЄС. Саме Комісія пропонує нові законопроекти ЄС, але Парламент і Рада затверджують їх. Європейський Суд слідкує за втіленням європейського законодавства, а Суд Аудиторів (чи Рахункова Палата) перевіряє фінансування діяльності Союзу.

П'ять інших органів ЄС, які доповнюють систему:

- Комітет з економічних і соціальних питань представляє громадянське суспільство і обидві сторони виробництва;

- Комітет регіонів представляє регіональні та місцеві органи влади;

- Європейський Центральний Банк відповідає за європейську моне­тарну політику;

- Європейський Інвестиційний Банк фінансує проекти ЄС;

- Європейський Омбудсмен захищає громадян і організації ЄС від порушень в адмініструванні [5, 42].

 

 

1. Аніловська Г. Європейський союз. // Фінанси України. – 2004.

2. Барінгольц О. Інтеграція України до Європейського економічного простору // Вісник КНТЕУ. – 2003.

3. Будкін В. Проблеми і перспективи співробітництва між Європейським союзом та Україною // Економіка України. – 2007.

4. Вовчак В., Висоцький К., Літошенко Н., Дубінчак О. Європейський союз. Науково-практичний збірник матеріалів. – К. : Мінекономіки України, CDG, 2000.

5. Вплив розширення ЄС на Україну // Національна безпека і оборона. – 2001. – №11.

6. Губський Б. Європейський вектор інтеграційної політики // Економіка України. – 2003.

7. Европейский союз: Справочник – путеводитель / Под ред. О. В. Буториной, Ю. А. Борко, И. Д. Иванова. – 2-е изд. – М. : Издат. Дом «Деловая литература», 2003.

8. Копійка В. В., Шинкаренко Т. І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. Навч. посіб. – К. : Ін Юре, 2001.

9. Розвиток взаємної торгівлі країн Європейського Союзу в умовах поглиблення інтеграційних процесів: Автореф. дис. канд. екон. наук: 08. 05. 01 / В. П. Пісоцький; Ін-т світ. економіки і міжнар. відносин НАН України. – К., 2000.

10. Теоретичний та практичний виміри розширення Європейського Союзу: Автореф. дис. д-ра політ. наук: 23. 00. 04 / В. В. Копійка; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2004.