Юридична психологія як наука

З метою дослідження пізнавальної сфери, наприклад сприйняття, може використовуватися, зокрема, метод пояснення сюжетних картин, який полягає в пред'явленні випробовуваному тих чи інших малюнків: веселих, сумних, зі складним сюжетом. При цьому враховуються активність і бажання випробовуваного розглядати малюнок, витрачений час. Унаслідок тестування можуть бути одержані дані про кмітливість особи, вміння виділити істотне, емоційне відображення (відгук).

 

 

Емоційні стани відображають об'єктивну реальність у процесі взаємодії особистості і суспільства. Вчинення злочинів відрізняється екстремальністю ситуацій, що викликають різні емоційні відображення в особистості залежно від її місця в механізмі злочинної події: особа, яка вчиняє злочин (злочинець), жертва злочину (потерпілий) чи очевидець (свідок) того, що відбулося. Виникнення емоційних (психічних) станів у процесі злочинної події зумовлюється низкою чинників: видом злочину, його тривалістю, способом вчинення злочину, індивідуально-психологічними особливостями учасників, що передують злочинній поведінці, та ін.

Злочинна подія є тим впливом, що викликає різні емоційні реакції. Найчастіше такі реакції пов'язані з емоційною (психічною) напруженістю або стресом. У певних інтерпретаціях ці категорії використовуються як синоніми. Напруженість розглядається як психічний стан, обумовлений передбаченням несприятливого для суб'єкта розвитку події. Стрес (від англ. stress — тиск, напруга) — термін, який використовується для позначення станів людини, що виникають у відповідь на різноманітні екстремальні впливи (стресори). Стрес виникає при небезпеці, фізичних чи розумових перевантаженнях, у разі необхідності приймати відповідальні рішення. У психології розрізняють фізіологічні та психологічні стресори. До фізіологічних стресорів відносять фізичне перевантаження, стимули болю, дію високої (чи низької) температури тощо. До психологічних стресорів включають наявність небезпеки, погроз, образ та ін. Очевидець (свідок) чи жертва тяжкого злочину перебуває в стані стресу (напруження). Його стан характеризується тим, що всі процеси нібито «пригальмовані»: людина погано розуміє, чує, неадекватно сприймає свої рухи тощо. Рівень напруження в тих або інших людей може бути різним. У стані стресу перебуває й особа, яка вчиняє злочин, і це пов'язано з небезпеками, погрозами, ризиками.

У психології розрізняють емоційний стан — розгубленість, чи фрустрацію. Фрустрація (від лат. frustratio — обман, розлад, руйнування планів) — психічний стан людини, який викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно так сприйманими) труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до розв'язання проблеми

Злочинність та її окремий прояв — злочин — не можуть бути достатньою мірою вивчені, а тим більше пояснені без звернення до того, хто їх вчиняє. Вихідною одиницею аналізу тут виступає людина як носій розуму і представник суспільства.

У загальноправовому контексті людина виглядає особою — суб'єктом злочину, а в психологічному контексті — особистістю, що вчинила злочин. Загальними, нормативними ознаками особистості є такі: свідомість, активність, рольова поведінка, система стосунків і наявність певної психологічної структури. Отже, особистість — активний суб'єкт свідомості, який має індивідуально-типову структуру якостей, виконує соціальні ролі на основі вибіркового ставлення до них і навколишньої дійсності в цілому.

Численні психологічні дослідження свідчать, що свідомість та її стрижень — самосвідомість у віці 14—16 років досягають рівня, достатнього для ефективного контролю та управління власною активністю. Активність — це загальний спосіб взаємозв'язку людини з навколишнім світом, який забезпечує функціонування людини як живої істоти та носія психіки. Витоки активності лежать у зовнішньому середовищі та в самій людині. У першому випадку активність має вигляд реакцій і здійснюється за схемою: зовнішній стимул — відповідна реакція. У другому випадку активність має вигляд поведінки й діяльності та здійснюється за схемою: внутрішнє спонукання — вчинок або дія.

 

 

Юридична психологія пов'язана з різними юридичними науками. Існує зв'язок юридичної психології з теорією держави і права. Необхідно зазначити, що в теорії держави і права досліджуються проблеми правової свідомості, механізму дії правової системи, правомірної та протиправної поведінки, дії юридичної відповідальності. Усі зазначені проблеми (категорії теорії держави і права) не можуть бути вивчені без залучення психологічної науки. Певною мірою і юридична психологія вивчає дані проблеми, хоча відмінності в дослідженнях теорією держави і права та юридичною психологією цих явищ лежать у глибині підходу та аспектності.

Тісний зв'язок юридичної психології простежується з такими юридичними науками, як кримінальне і цивільне право, кримінальний і цивільний процеси, кримінологія і криміналістика. Так, кримінальне право, досліджуючи питання, пов'язані із суб'єктом злочину і його суб'єктивною стороною, осудністю, мотивом злочину, виною, вчиненням злочину в стані сильного душевного хвилювання, доведенням до самогубства тощо, не може обійтися без використання положень юридичної психології.

Юридична психологія взаємопов'язана і з процесуальними науками (кримінально-процесуальним і цивільним процесуальним правом). Дослідження проблем доказування, внутрішнього переконання судді, процесуального статусу учасників кримінального процесу тощо не може бути здійснене без залучення даних психології. У цьому плані одержали розвиток «психологія показань свідків», «психологія внутрішнього переконання», «психологія потерпілого чи обвинуваченого» та ін.

Існують тісні зв'язки між юридичною психологією і криміналістикою. Остання служить цілям розкриття, розслідування, судового розгляду і попередження злочинів, а також розробляє оптимальні прийоми і методи збирання, дослідження, оцінки і використання доказів. Тому криміналістика максимально використовує дані психології. Юридична психологія сприяє розробленню тактичних прийомів, заснованих на використанні на необхідному рівні психологічного впливу, що дає змогу встановити психологічний контакт, викрити неправду, актуалізувати забуте.

 

 

 

Юридична наука, безумовно, не може замикатися у власних вузьких рамках і не враховувати економічних, демографічних, культурних, соціально-психологічних й інших факторів при рішенні проблем правоохоронної й правозастосовної діяльності. На стиках юриспруденції із зазначеними науками можуть розвиватися нові галузі наукового знання, що мають двоїсту природу і єдину мету - забезпечення правоохоронної й правозастосовної діяльності. Інтеграція юриспруденції й психології досить чітко проявляється на трьох рівнях:

- застосування психологічного знання в юриспруденції в "чистому" виді;

- використання в юриспруденції психологічного знання шляхом його "трансформації";

- синтез психології і юриспруденції, властиво їхніх стиків, і виникнення нової галузі науки - юридичної психології.

Перший напрямок - це безпосереднє використання психологічних знань у вигляді методу експертних психологічних оцінок. У цьому випадку психолог виступає в ролі експерта, консультанта або фахівця в карному, цивільному, адміністративному процесі або в ході виконання покарання або інших заходів правового впливу на особистість.

Другий напрямок - це уточнення, розширення, удосконалювання юридичних понять й інститутів за рахунок залучення психологічних категорій і понять, а також застосування юристами психологічних методів у наукових дослідженнях або правозастосовній, правоохоронній й інший юридичній практиці, використання даних психології в організаційній і процесуальній діяльності, професійному відборі, розслідуванні правопорушень, виправленні й перевихованні засуджених. Застосовують психологічні знання й при встановленні професійної придатності до роботи в правоохоронних органах, профорієнтації й ін.

Третій напрямок взаємодії психології і юриспруденції має більше виражений, чим два попередніх, двосторонній характер. Потреби юриспруденції в психологічному знанні визначають виникнення юридичної психології, що є двоєдиною наукою, одночасно й психологічної і юридичної, що аналізує психологічні особливості в сфері застосування права. Безумовно, виникнення такий інтегративної науки одночасно стимулює розвиток й удосконалювання знання як психологічного, так й юридичного.

Вченими-правознавцями традиційно в юриспруденції виділяються наступні три форми її взаємодії із суміжними науками:

1. Використання даних суміжних з юриспруденцією наук для рішення актуальних специфічних проблем правотворчості й правового регулювання.

2. Використання наукових ідей і принципів суміжних наук для аналізу системи державно-правового регулювання.

3. Використання в соціально-правовому пізнанні конкретних прийомів, методів, способів, наукового дослідження, запозичених з тієї або іншої конкретної науки.

Нам представляється, що запропонована перша модель взаємодії юриспруденції й психології більш повно, ніж друга, традиційна, відображає об'єктивний характер процесу, у результаті якого й формується юридична психологія. Тому розвиваючи юридичну психологію як науку, сприятимемо подальшому вдосконаленню правотворчої, правозастосовної та правоохоронної діяльності,забезпечити практичних працівників науково обґрунтованими рекомендаціями з оволодіння професійно необхідними якостями.