Забезпечення єдності судової практики вищими судовими інстанціями: європейський досвід

• узагальнює судову практику й аналізує її;
• враховує думки, які були висловлені на спільних засіданнях суддів сенату й судових палат;
• організовує семінари й конференції;
• публікує рішення сенату й оцінює судову практику, яка стала публічно доступною [7, с. 182].

Республіка Словенія також має трирівневу судову систему: суди першої інстанції (районні й окружні), апеляційні суди, які називаються вищими судами, та Верховний суд Республіки Словенія, який є найвищим судовим органом держави. Також у цій країні існують два типи спеціалізованих судів: суди з трудових і соціальних спорів першої та другої інстанції й Адміністративний суд Республіки Словенія, який має повноваження апеляційного суду. Конституційний суд Республіки Словенія займає особливу позицію за межами судової системи.

Верховний суд Республіки Словенія ухвалює рішення про застосування звичайних і виняткових правових засобів, веде облік рішень, що ухвалюються судами всієї країни, та відстежує судову практику міжнародних судів. Згідно із загальною закономірністю саме цей суд забезпечує формування єдиної судової практики, зокрема, шляхом втілення принципу однакового застосування законодавчих норм та остаточного тлумачення норм закону [6, с. 189].

Судова система Республіки Польща складається з Верховного суду, судів загальної юрисдикції, адміністративних судів, у тому числі Верховного адміністративного суду Республіки Польща, військових судів, а також Конституційного трибуналу Республіки Польща (який є аналогом Конституційного Суду України). Республіка Польща має чотири інстанції загальних судів. На нижчому рівні ієрархії загальних судів знаходяться суди першої інстанції – районні. Наступний рівень займають регіональні суди. Це суди першої інстанції в складних справах (наприклад, про особливо тяжкі злочини) і суди другої (апеляційної) інстанції, що розглядають рішення, прийняті районними судами. На вищому, третьому, рівні знаходяться апеляційні суди. Як суди третьої інстанції вони розглядають апеляційні скарги на рішення регіональних судів другої інстанції. Найвищим, четвертим, рівнем судової системи є Верховний суд Республіки Польща. Цей суд здійснює контроль над діяльністю судів загальної юрисдикції, адміністративних і військових судів щодо прийняття постанов. Верховний суд Республіки Польща займається насамперед розглядом касацій, а також забезпечує вірність і цілісність інтерпретації закону й судової практики. Важливим також є повноваження Верховного суду Республіки Польща оцінювати законопроекти й роз’яснювати правові положення, що допускають неоднозначне тлумачення або застосування яких порушує єдність судової практики [3, с. 120].

Бельгія. Перша ланка бельгійської судової системи – мирові суди, у яких суддя одноособово розглядає справи щодо незначних злочинів, спори із цивільних і торговельних справ із незначною сумою позову, а також деякі спори немайнового характеру. Другий рівень бельгійської судової системи – трибунали першої інстанції, військові трибунали, трибунали з трудових спорів і комерційні трибунали. Ці трибунали функціонують у кожному судовому окрузі. Апеляційні суди розглядають скарги на постанови трибуналів першої інстанції із цивільних і кримінальних справ, а також на рішення комерційного трибуналу. Також діють апеляційні суди з трудових спорів, які розглядають скарги на рішення відповідних трибуналів. Ці апеляційні суди утворюють третю ланку судової системи. Очолює всю систему Касаційний суд Бельгії – четверта, найвища, ланка судової системи Бельгії [4, с. 25]. Згідно з Конституції Бельгії цей суд не вирішую спорів як таких. Він не має права аналізувати факти судової справи, а лише досліджує правові питання, пов’язані з прийнятим щодо цього позову рішенням, яке оскаржується у Верховному суді Бельгії. Тобто цей суд не аналізує вірність винесеного рішення або вірність оцінки суддею фактів справи, він вирішує питання щодо того, чи правильно суддя застосував закон, тобто чи є рішення правовим. Якщо суд доходить висновку, що оскаржуване рішення не відповідає закону, він визнає таке рішення недійсним і передає справу на розгляд до іншого суду з новим складом суддів. Така ситуація вказує на обмеженість повноважень Верховного суду Бельгії. Його інтерпретація законів не має обов’язкового характеру; судді, яким справа була надана після визнання рішення недійсним, мають повну свободу розглянути її відповідно до власних переконань. Лише у випадку, якщо повторне рішення знову потрапить на апеляцію до Верховного суду Бельгії з таких же підстав, як і вперше, та якщо рішення знову буде анульовано рішенням Верховного суду Бельгії, прийнятим зборами палат, воно матиме обов’язковий характер для судів, які будуть знову розглядати цю справу. Тобто саме шляхом інтерпретації закону суд сприяє збереженню єдиної системи прецедентного права [9, с. 110].

Федеративна Республіка Німеччина. У Німеччині, крім конституційної юстиції – Федерального конституційного суду й конституційних судів земель, ще діють також такі:

• загальні суди, які розглядають цивільні та кримінальні справи;
• трудові суди;
• адміністративні суди, які переважно розглядають справи між громадянином і державними органами;
• соціальні суди, які переважно розглядають спори у сфері соціального страхування;
• фінансові суди, які розглядають спори між громадянами й податковими органами [8, с. 157].

Кожна із цих підсистем судової влади має свій верховний орган – верховний суд, який називається по-різному: Федеральна судова палата, Федеральний адміністративний суд, Федеральний фінансовий суд, Федеральний суд із трудових справ, Федеральний суд із соціальних справ. Також Конституція Федеративної Республіки Німеччина встановлює, що федерація може створювати й інші суди, наприклад воєнно-кримінальні. Отже, оскільки такі вертикалі діють автономно, а галузеве судочинство здійснюють судді, які належать до різних галузевих юрисдикцій, то інколи виникають проблеми щодо застосування одного й того ж закону різними судовими юрисдикціями. На підставі Закону Федеративної Республіки Німеччина «Про дотримання єдності судової практики вищих судів Федерації» засновано Спільний сенат цих вищих судів. Він не є постійно діючим органом, а утворюється у випадку, коли один вищий суд у певному правовому питанні хоче відхилитися від рішення іншого вищого суду або Спільного сенату. Це є єдиною підставою для утворення Спільного сенату. Із часу прийняття закону Спільний сенат засідав лише декілька разів.

Функція, яку виконує Спільний сенат у Німеччині, подібна до тієї, що виконує Верховний Суд України, здійснюючи перегляд судових рішень на підставі неоднакового застосування судами касаційної інстанції одного й того ж положення закону [7, с. 175].

Швеція. Швецька судова система складається із судів загальної юрисдикції (районні суди, апеляційні суди та Верховний суд Швеції), адміністративних судів (апеляційні адміністративні суди та Вищий адміністративний суд Швеції), судів спеціальної юрисдикції (наприклад, суди з трудових спорів, суди із захисту конкуренції та ін.).

Верховний суд Швеції переглядає справу лише в тому випадку, якщо вона може створити прецедент і буде керівною для районних та апеляційних судів у їх діяльності. Верховний суд Швеції займається лише формуванням однакової судової практики, тому для більшості типових справ, якщо вони не пов’язані із застосуванням нової норми закону та створенням прецеденту, останньою інстанцією для оскарження буде апеляційний суд [12, с. 78].

Отже, європейський досвід демонструє, що не існує єдиної моделі діяльності найвищої судової установи, проте функція щодо забезпечення єдності судової практики, незалежно від назви й деяких інших особливостей, залишається незмінною. В Україні, як вже було зазначено, цю функцію виконує Верховний Суд України. Судова реформа, що проводиться в нашій державі, лише укріплює його повноваження в цій сфері. Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» розширив повноваження Верховного Суду України, а також підстави для перегляду судових рішень Верховним Судом України. Сторони отримали право подати заяву безпосередньо до Верховного Суду України для перегляду ним рішень касаційних судів (тоді як раніше суди касаційних інстанцій самостійно приймали рішення про передачу таких заяв до Верховного Суду України). Новими підставами для перегляду рішення є такі: неоднакове застосування процесуальних норм судами касаційної інстанції, що перешкоджає подальшому розгляду справи; неналежне застосування правил підсудності судами нижчих інстанцій; невідповідність рішення суду касаційної інстанції правовій позиції Верховного Суду України. Правова позиція Верховного Суду України є обов’язковою для всіх органів державної влади, у тому числі для судів нижчих інстанцій, які, однак, можуть відхилятися від такої позиції за наявності достатніх на те підстав.