Загальні проблеми сучасного праворозуміння

При зміні позитивного права необхідно дотримуватись двох головних умов. По-перше, основний сенс цих змін не у запереченні права як такого, а, навпаки, – в його вдосконаленні заради узгодження з незмінним природним правом (тому абсолютно незмінним повинно залишатись визнання природних правлюдини). По-друге, зміни не повинні руйнувати всю систему позитивного права, бо це може призвести до катастрофи, до громадянської війни, до повної деградації правосвідомості; змінюватись повинні тільки окремі правові нормиі по можливості таким способом, який сам узгоджується з нормами права. Тільки у крайньому випадку, коли група, що володіє державною владою, противиться найменшим змінам, можливий «неправовий» шлях. Суб'єкт затверджує за собою інші повноваження, ніж ті, що йому належать в даний момент на основі норм діючого позитивного права, і визнавши їх за собою, приступає до їх безпосереднього здійснення. По суті, цей шлях представляє собою певну «революцію», оскільки передбачає створення конкуруючих центруправа (а можливо і влади). Сам Ільїн негативно ставиться до такогошляху зміни права.

Причини, під впливом яких складається і росте позитивне право – це: господарські і культурні інтереси людей (тобто цілих суспільних груп), потреба в мирі і порядку і моральне почуття; всі вони разом створюють новуправосвідомість, яка поступово пробиває собі шлях і отримує форму ізначення правових норм.

Мета права, як і інших норм суспільної поведінки, заключається в тому, щоб зробити мирним співжиття людей. Право досягає цього тим, що вказує людям обов'язкові для них межі в їх зовнішній діяльності. Право встановлює порядок у зовнішніх вчинках, надаючи кожному можливість взнати через читання і вивчення правових норм сутність і риси цього обов'язкового порядку. Здійснювати ті вчинки, які правом дозволені, і не здійснювати тих, які правом заборонені, людей спонукає: по-перше, просте усвідомлення того, що так велить правова норма, по-друге – усвідомлення того, що ухилення від цього порядку повинне привести до неприємних примусових наслідків.

Значення права складається у тому, що воно – могутній засіб виховання людей до суспільного життя. Правові норми і покора їм повинні навчити людину рахуватися з існуванням інших людей з їх інтересами. Кожна людина повинна привчити себе до того, щоб доброю волею обмежити свої домагання, беручи до уваги те, що інші також мають право жити і здійснювати свої інтереси. Обмежуючи свободу кожного якимись межами, право проте забезпечує йому безперешкодне і спокійне користування своїми правами, тобто гарантуєйому свободу всередині цих меж.

Дослідженням питання про розуміння права займався і П. А. Сорокін. Вінвизначає право як загальнообов'язкові правила поведінки, що видаються і охороняються державою, в яких узгоджується свобода однієї особи зі свободою інших з метою розмежування і захисту інтересів людини.

П. Сорокін привертає увагу до недосконале і неправильностей деяких визначень права. У визначенні «право як примусові правила поведінки» він бачить лише частину істини, бо право не тільки влада і сила, інакше брозбійне насилля також вважалося правомірним. Сприйняття права як спільної волі (як вираження «волі всього народу») теж не безспірне. Насправді більшість законів видається без відома більшості населення, причому останнє навіть не знає більшої частини законів, які видаються. Дехто вважає правоохороною свободи, тобто вбачають основну роль права в охороні і в узгодженні свободи однієї особи зі свободою всіх інших. Недолік цього і попередніх визначень права викликаний спробами «визначити право за йоговнутрішнім змістом і за його метою». Дехто вважає головною ціллю права «Захист і розмежування інтересів», але тут є двозначність: право деспота чиправо хазяїна над рабом теж потрібно вважати таким, що захищає «свободу деспота».

Розглядаючи можливі соціальні прояви права, Сорокін констатує його комплексну узагальнююча характеристику і зводить її до трьох основних вимірів: право як правила поведінки; як правила і норми, у вигляді правових переконань; як правові переконання, реалізовані в джерелах права, різних інститутах політичної організації суспільства.

Власну правову концепцію мав український правознавець С. С. Дністрянській (1870-1935). Він намагався відійти від традиційного натой час позитивізму, наголошуючи на соціальному характерові норм та природних засад права. Свою правову концепцію він визначив як «теоріюсуспільних зв'язків на основі генетично-історичної системи досліду».

С. Дністрянській вважав, що в суспільстві існують «суспільні зв'язки», основу яких складають економічні чинники (матеріальні умови). Він виділяв органічні суспільні зв'язки (родина, рід, плем'я, держава, народ), що немов органічно та природньо створюються самим суспільством, та організаційні, які також поділяв на два види: 1) церква, стани й класи, політичні партії й інші поширені форми стосунків між людьми (розшаровують суспільство наокремі соціальні групи) ; 2) товариства та підприємства (створюються для забезпечення суспільних цілей).

На думку С. Дністрянського, суспільні зв'язки, починаючи від родини і закінчуючи державою, є джерелами