Закон вартості: сутність і основні функції

Ще до нього економісти дійшли висновку, що товар має дві властивості: вартість і споживчу вартість, але вони не розуміли, що ця двоєдина властивість зумовлена двоїстим характером праці. Опоненти К. Маркса і сьогодні вважають це твердження абстрагованим, відірваним від практики.

Трудова теорія вартості ввійшла в суперечність з прикладними дослідженнями, практичними реаліями. Наприклад, нерідко ціни не лише відхиляються від вартості, але і формуються навколо «контролюючого стрижня», який відрізняється від неї. Не завжди узгоджується з практикою і положення про єдиний вартісно-створюючий чинник.

Згідно з трифакторною концепцією, основою вартості є такі фактори виробництва – земля, капітал, праця. Один із родоначальників трифакторної концепції французький економіст першої половини XIX ст. Жан-Батіст Сей (1767-1832) вважав, що у виробництві взаємодіють і доповнюють один одного підприємці, землевласники та робітники. Учасники виробничого процесу не суперечать, а навпаки, доповнюють один одного. Кожний фактор виробництва створює свою частину вартості: капітал – відсоток, праця – заробітну плату, а земля – ренту. 3

Вагомий внесок у теорію витрат виробництва зробили Фредерік Бастіа (1801-1850, Франція), Джеймс Мілль (1773-1836, Англія), Джон Мак-Куллох (1789- 1864, Англія), які намагалися синтезувати різні точки зору на цю проблему. Розглядаючи витрати виробництва як основу мінової вартості й цін, вони дійшли висновку, що нова вартість створюється не лише живою, а й уречевленою працею. Цінність блага залежить від кількості праці, необхідної для його виробництва, але на неї також можуть впливати інші чинники.

Дж. Мілль ілюструє це так званим «парадоксом старого вина»4: витрати на виробництво молодого і старого вина однакові, а ціни суттєво відрізняються. Звідси висновок – визначаючи цінності, необхідно враховувати не лише трудові витрати.

Принципово нові підходи до визначення та аналізу вартості почали формуватися у 70-ті роки XIX ст. Якщо трудова теорія вартості та теорія витрат виробництва давали відповідь на питання – що є основою формування вартості в процесі виробництва, то представники нового напряму відповідали на питання – що є основою попиту на товар, як формується попит, від чого залежать поведінка, вибір покупців. Ці проблеми стали центральними в їхніх дослідженнях і започаткували розробку теорії граничної корисності, яка стала вихідним пунктом маржиналізму, тобто теорії граничних величин. Прихильниками цього напряму були економісти Вільям Джевонс (1835-1882, Англія), Карл Менгер (1840-1921, Австрія), Фрідріх Візер (1851-1926, Австрія), Євген Бем-Баверк (1851-1914, Австрія), Леон Вальрас (1834-1910, Шейцарія), Михайло Іванович Туган-Барановський (1865-1919, Росія) та інші.

Згідно з теорією граничної корисності, вартість товару визначається його граничною корисністю, тобто тією цінністю товару, яку споживач надає останній одиниці товару, споживання котрої задовольняє його найменш вимогливу потребу у цьому товарі. 5 Теорія граничної корисності основою вартості (цінності) вважає не об'єктивні фактори її утворення (виробництво товарів), а суб'єктивний фактор – корисність, яку надає благові споживач. Тому ця теорія зорієнтована на вивчення інтересів та мотивів діяльності споживачів, що сприяло створенню неокласичної теорії вартості, яка стала певним компромісом між різними напрямами економічної науки, в тому числі й теорії вартості. Початок загальному перегляду трудової теорії вартості поклав видатний український економіст М. І. Туган-Барановський, який ще в 1890 р. зазначав, що теорія граничної корисності не спростовує поглядів Д. Рікардо чи К. Маркса, а навпаки, якщо правильно її розуміти, підтверджує вчення названих економістів.

Чимало російських і українських економістів (Р. М. Орженицький, А. Д. Білімович, В. К. Дмитрієв, та ін.) також виступали за органічний синтез трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

А. Маршалл процес формування вартості порівнює із з'єднанням двох лез ножиць. Одне лезо представляє витрати виробництва, друге – корисність (споживну вартість). З'єднання витрат і корисності й породжує вартість товару. Таким чином, вартість згідно цієї концепції є проявом відносин між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем). Виробник (продавець) зацікавлений у відшкодуванні витрат та одержанні прибутку, споживач (покупець) – в придбанні необхідної йому споживчої вартості – корисності.

 

 

Кожна людина, яка купує або продає будь-який товар, стикається з певними величинами його вартості. Якщо людина не знайома з економічною теорією, то, як правило, вона вважає, що мінові пропорції залежить від попиту і пропозиції. Саме ці два поверхових явища, на перший погляд, і визначають ціну. І справді, якщо на ринку одночасно з'являється багато однорідного товару, тобто росте пропозиція – ціна знижується, а якщо певного товару замало, тобто пропозиція знижується, ціна зростає. Але попит і пропозиція самі залежать від більш глибинних причин, які розглянемо детальніше.

Відомо, що мінова вартість визначається вартістю, яка створюється абстрактною працею. Звідси величина вартості товару залежить від кількості праці, тобто робочого часу, необхідного для його виробництва. Чим вищі затрати праці, чим більше часу потрібно для виготовлення товару, тим більша його вартість. Однак різні товаровиробники, які виробляють однорідні товари, працюють при неоднаковій технічній оснащеності виробництва і мають неоднакову кваліфікацію і природний хист. Тому затрати праці на виготовлення однакових товарів у них будуть різні (індивідуальні затрати). Величина вартості товару визначається не індивідуальними, а суспільно необхідними затратами праці.

Різні товаровиробники на виробництво одних і тих самих товарів витрачають різну кількість