Законність і правопорядок: поняття, принципи, значення, юридичні гарантії законності в українській державі

Актуальність теми дослідження. Сучасний період розвитку української держави характеризується глибокими реформаційними перетвореннями політичних, соціальних, економічних, духовних та інших основ суспільного та державного життя. Однак, проведені реформи, доволі часто не маючи під собою необхідної бази та досвіду здійснення, призводять до кризи, розриву існуючих раніше зв’язків, зміни системи цінностей, нестійкості. За таких умов особливо необхідним видається потужний стабілізуючий фактор, роль якого могли б виконати закони та правопорядок, котрі покликані стати міцним фундаментом нормального функціонування і поступального розвитку держави та суспільства.

У сучасній правовій науці дослідження проблем правопорядку має не лише глибоке теоретичне, а й практичне значення. І це закономірно, оскільки від того, як розуміються, а головне, як застосовуються інститути правопорядку, залежать результати ефективності функціонування усієї правової системи та їх вплив на всі сфери суспільного розвитку.

Досвід європейських країн, що активно запроваджують децентралізацію у практику державного будівництва, свідчить, що в процесі передачі владних повноважень до системи місцевого самоврядування особливого значення надається вирішенню організаційних питань у сфері забезпечення законності та правопорядку.

Конституція та чинне законодавство України реалізацію завдань у сфері забезпечення законності та правопорядку покладає як на органи державної влади, так і на органи місцевого самоврядування (до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) та делеговані повноваження щодо забезпечення законності та правопорядку, охорони прав, свобод і природних інтересів громадян). 

Стан дослідження проблеми. Питання забезпечення законності стали предметом наукових досліджень В. М. Зінченка [4], В. В. Пахомова [12] та інших науковців. Проблеми співвідношення законності і правопорядку досліжували Є. О. Гіда [2], А. Ф. Крижанівський [7], П. Я. Стельмащук [16], А. Л. Ступак [17] та ін. Теоретичні засади дисципліни як юридично-правової категорії висвітлені К. О. Голіковою [3], Л. М. Мозолюк-Боднар [10], А. Штаньком [21] та ін. Разом з тим, беручи до уваги складність досліджуваної проблеми, вона залишається актуальною, оскільки ряд теоретичних і практично значущих питань у цій сфері потребують подальшої розробки.

Об’єкт дослідження – правові категорії законності та правопорядку. 

Предмет дослідження – принципи, значення та гарантії забезпечення законності та правопорядку в умовах України.

Мета роботи – аналіз вітчизняного законодавства забезпечення функ-ціонування системи законності, правопорядку, засобів їх забезпечення.

Відповідно до мети роботи визначено наступні її завдання: 

• уточнити підходи до визначення поняття і функцій законності;
• з’ясувати поняття, зміст і ознаки категорії «правопорядку»;
• проаналізувати співвідношення законності і правопорядку;
• окреслити принципи законності та їх реалізацію;
• дослідити юридичні гарантії законності і правопорядку;
• виявити шляхи зміцнення державної дисципліни і законності в умовах формування правової держави в Україні.

Методи дослідження. Теоретико-методологічним підгрунтям дослі-дження є праці вітчизняних науковців у галузі державного управління, права, теорії держави і права. Розв’язання завдань дослідження здійснювалося шля-хом застосування сукупності методів: діалектичного, формально-логічного, системно-функціонального, дедукції та індукції, аналізу та синтезу.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження і включає вступ, два поширені розділи, висновки, список використаних джерел і додатки, загальний обсяг роботи склав 33 сторінки.